Поділитися власним досвідом перебування в Церкві як мирянина-чоловіка не так просто, як може здатися.
Від імені «просто мирянина» можна написати багато, а от від «мирянина-чоловіка»… Чи ж часто в Церкві мені доводиться виказувати свої специфічно чоловічі властивості? Як можна проявити себе в Церкві саме як чоловіка?
Чоловіки в церкві помітні: чоловіком, по-перше, є священик, який служить Месу. Але, схоже, на цьому чоловіча винятковість і закінчується. На літургійні читання виходять то жінки, то чоловіки. А під час натхненного співу «Свят, свят, свят…», уявляючи хори безтілесних, що співають разом із тобою, і поготів не замислюєшся над власною гендерною ідентичністю. Навіть така «чоловіча» справа, як розставити важкі лави та меблі по каплиці, насправді не є суто чоловічим «подвигом». Не було б у парафії чоловіків – із цим чудово упоралися б і жінки; це й так не найважче, з чим їм доводиться мати справу у житті. Що лишилося ще? Піднести руку у відповідь на заклик пароха: «Запрошуються 12 чоловіків на обряд омовіння ніг у Великий Четвер»? Але чи став я за рік, що минув від попереднього омовіння, настільки чоловіком і настільки апостолом, аби зараз сміливо потягти руку вгору: «Ось, я чоловік! Я! Я!!»?..
" Я не люблю слово «найсолодший» у літаніях: мені важко сприймати образи Божого блаженства через мармеладні метафори дитинства
Інколи мені здається, що храм є місцем, більш зручним для жінок та дітей, аніж для чоловіків. Органіст задає високі тональності, до яких мій баритон просто не дотягує, а деякі тексти в пісеннику не годяться для чоловічого співу незалежно від того, яку ноту взято (певно, укладач і не замислювався, як лунатиме різдвяна колисанка «Лі-лі-лі-лі-ляй» у виконанні тих, кому Господь подарував бас…). Я не люблю слово «найсолодший» у літаніях: мені важко сприймати образи Божого блаженства через мармеладні метафори дитинства. Я пошив би, будь я церковним кравцем, оті муслинові комжі довшими та грубішими, аби вони не виглядали на парубках-міністрантах, як дівчачі платтячка. А ще я ніяковію при порівнянні Церкви з нареченою: адже Церква це й я також, а яка ж я наречена??! Втім, усе це має багато стосунку до індивідуальних смаків, і жодного – до місця чоловіка в Церкві як такій.
Що є стовідсотково чоловічого в моєму храмі, то це проповідь! Нам пощастило з проповідником: на щастя, наш настоятель далекий від солодкої сентиментальності. Він захоплююче розповідає про серйозні та зрозумілі речі: про мистецтво гідно прожити життя, про мужність у відстоюванні свого вибору, про внутрішню гідність особистості. Але це характеризує його, а не мене…
Тож де чоловік, який вірує в Бога, може проявити себе чоловіком?
" Перед нами завжди є приклад Чоловіка, Який колись назвав нас друзями
Особисто зі мною це трапляється не під час басовитого співу чи омовіння ніг, а за дверима храму – там, куди ми виходимо після Меси. Саме там мене на кожному кроці чекає іспит на чоловічість. Повсякдення ставить мене перед вибором, значущість якого навіть не завжди помічаєш. У різних ситуаціях і мені, й кожному чоловікові доводилося поставати перед тим само вибором, перед яким опинялись Адам (не розслабся посеред добробуту і щастя), і Лот (не уподібнюйся до содомської юрби), і Авраам (скасуй усі плани заради свого вищого покликання), і Мойсей (віддай усі зусилля заради досягнення чийогось блага, не зважаючи на докори та знаючи, що ти сам цим благом не скористаєшся). Щомиті можна опинитися й на місці Йоана Хрестителя, наражаючись на небезпеку висловлюванням правди в обличчя; і Павла, аби стати, перемагаючи природну зарозумілість і пиху, «всім для всіх». Найлегше – і найстрашніше! – опинитися перед вибором Юди. І про всяк випадок слід бути завжди готовим приймати рішення, коли ситуація не залишить іншого вибору, як тільки покласти душу свою за ближніх своїх.
Під ці, на перший погляд пафосні, порівняння підходить безліч буденних життєвих ситуацій, зовні дуже далеких від священної історії. Але було би помилкою вважати цей бік життя чимось окремим від мого перебування в Церкві. Адже я завжди є її частиною, і мій вибір на всіх роздоріжжях визначають (принаймні, я прагну, аби визначали) саме моя Церква і моя Віра.
У світі існує багато визначень того, яким є «справжній чоловік». Він не бреше, не продається, не боїться, не знає болю та жалю, він легко підкоряє будь-яку королівну й коштує стільки, скільки заробляє тощо. Інколи ці визначення суперечать одне одному, і не всі з них походять із чистих джерел. Утім, ми, віряни-чоловіки, маємо привілей значно легше визначити для себе ці прикмети, адже перед нами завжди є приклад Чоловіка, Який колись назвав нас друзями. Саме нас; саме мене. Буде дуже й дуже соромно, якщо я виявлюсь неспроможним відповісти на Його пропозицію дружби.
А щодо занадто ніжних пісеньок та словесних солодощів у храмі… У туристів на дальніх переходах здавна існує правило: рівняння на найслабшого. І власне найсильніші та наймужніші в групі зазвичай дотримуються його найбільш строго.
фінансово.
Щиро дякуємо!
