Улюблений фільм про війну? Як можна мати улюблений фільм про війну? Такі фільми зображують насильство війни, про яку вони оповідають. Якщо, як сказав Уїнстон Черчілль: «Історію пишуть переможці», то хто робить ці фільми і якою ідеологією керується? Якщо війну показують як війну для захисту країни або її союзників, або для припинення геноциду, то чи був це останній засіб? Невже жодні зусилля для ненасильницького втручання і дипломатичного врегулювання ситуації не дали результатів? Чи війна, як метод, була вибрана свідомо? Якщо війна була несправедливою з самого початку або була розпочата заради самої війни, то хто ж тоді герої?
Я відчуваю себе заваленою фільмами, які показують мілітаризацію масової культури й возвеличення військових дій. Я маю знайти спосіб, щоб чіткіше окреслити питання певними роздумами. Наприклад: які фільми про війну найкраще відображають вчення Ісуса в Євангеліях? Чи багато є таких фільмів, що кидають виклик прославлянню та безглуздю війни? Зауважте, що лише про війну в Іраку було знято більше 100 фільмів, більшість з яких є документальними.
Нещодавно, переглядаючи документальний фільм «Коренгал», я про себе зауважила, що режисер Себастьян Юнгер для обґрунтованості війни оцінює, скількох людей вона позбавить страждань, як приклад, військове втручання США у Боснію. У документальних фільмах Юнгера про війну в Афганістані він зосереджується на шкоді, яку зазнали американські солдати у війні. Можливо, наступний фільм Юнгера буде про «гарматне м’ясо» – тисячі невинних людей, що загинули у війнах або таємних військовий операціях?
Чи замислювались ви коли-небудь, скільки зусиль докладає поліція, аби розплутати «глуху» справу про вбивство людини? Тоді чому люди, яких ми не знаємо, які не є громадянами нашої країни, які померли в результаті дій нашої влади – «гарматне м’ясо» – не рахуються також? Хіба їхні життя не взивають до справедливості?
Ось кілька найвідоміших фільмів, які зображують жорстокість та наслідки війни:
«Стежки слави» (1957), режисер – Стенлі Кубрик, на основі роману Хамфрі Коба, опублікованого 1935 року, фільм вільно посилається на реальні події. Полковник французької армії Докс (Кірк Дуглас), нотаріус у цивільний час, намагається захистити своїх людей від військового трибуналу після того, як вони відмовляються виконати самовбивчу місію. Хоча генерал Міро (Джордж Макреді), який наказав атакувати без письмового розпорядження, знає, що це марна справа, він наполягає на її виконанні, й місія провалюється. Сто чоловіків повинні бути засуджені за боягузтво, але інший генерал просить його скоротити кількість засуджених до трьох осіб, вибраних випадково з трьох підрозділів, що брали в цьому участь. Необдумані рішення амбітних генералів повторюються впродовж всієї історії і для чого?
«Галліполі» (1981), режисер Пітер Уір, фільм зосереджується на двох юнаках з Австралії: Франку (Мел Гібсон) і Арчі (Марк Лі), які воюють в Туреччині, на півострові Ганзак у складі Австралійського і Новозеландського військового корпусу під час Першої світової війни. Союзні сили намагаються завдати тяжкого удару по Туреччині, щоб перекинути амуніцію та припаси через Дарданеллу, аби допомогти Росії. Незважаючи на те, що багато хто вважає, що цей фільм показує, як висадка та бій визначили самоідентичність Австралії та Нової Зеландії, цілком зрозуміло, що вся ця справа з самого початку була катастрофою через помилки керівництва. Загинули десятки тисяч людей, в тому числі майже 9 000 австралійців та 3 000 новозеландців.
«Апокаліпсис сьогодні» (1979). Під час війни у В’єтнамі, полковник Вальтер Е. Курц (Марлон Брандо) глибоко в джунглях споруджує святилище і стає чимось на зразок бога для місцевого населення. Капітан Віллард (Мартін Шин) відправляється усунути Курца в епічному фільмі Форда Копполи, за романом Джозефа Конрада «Серце Темряви». Кінокритик Роджер Еберт написав: «Увесь фільм є подорожжю Уіларда до розуміння того, як Курц, один з найкращих солдатів армії, проник в реальність війни настільки глибоко, що більше не міг спостерігати за нею без божевілля та відчаю».
«Повелитель бурі» (2008), режисер Кетрін Бігелов. Вона отримала «Оскара» за цю cinéma vérité історію про сержанта першого класу Вільяма Джеймса (Джеремі Реннер), що став залежним від адреналіну, який він отримував під час знешкодження СВП (саморобний вибухових пристроїв) в Іраку. Повернувшись до дому він усвідомлює, що банальність повсякденного життя стала нестерпною, ігнорує той факт, що він одружений і має маленьку дитину й повертається в армію, де йому доводиться кожного дня дивитись у вічі смерті.
«В долині Ела» (2007), фільм знятий на основі реальних подій. Майк Дірфілд (Джонатан Такер), повертається з Іраку і зникає без вісті. Коли цю справу починає розслідувати місцева поліція, військові намагаються їм завадити. Детектив (Шарліз Терон) підозрює, що друзі Дірфілда щось приховують, і вона не помиляється. Вони убили і розчленували тіло Дірфілда після сварки. Що це? Посттравматичний синдром чи вони приховують щось інше, що відбулось в Іраку?
«Забираючи Ченса» («Добровольці») (2009). Як і в художньому фільмі «Посланець» (2009) тут розповідається про солдатів, які повідомляють сім'ям військовослужбовців про їхніх загиблих родичів. Заснований на реально пережитих підполковником Майклом Штроблем (Кевіном Беконом) подіях, фільм розповідає про те, як Штробль, що працював на офісній роботі, зголошується супроводжувати тіло рядового Ченса Фелпса додому, адже він сам виріс неподалік, але справжні причини ховаються значно глибше. Він веде щоденник, де описує все пережите. Протягом всього шляху робітники та подорожні віддають шану останкам Фелпса і виказують співчуття та повагу людині, що супроводжує ці останки. Всі ці люди інстинктивно знають, що Штробль є відважним і хорошим чоловіком. Цей фільм одночасно розбиває, підносить та виліковує серце, адже кожен розуміє, що прості люди не починають війну
Можливо, ваш улюблений фільм про війну серед таких фільмів, як «Список Шиндлера» (1993) або «Мисливці за скарбами» (2014) (нещодавно, 1-го червня, отримав нагороду від організації «Католики в ЗМІ»), «Щасливого Різдва» (2005) або «Остання війна» (2001). Появу таких фільмів спричинює нелюдське ставлення людей один до одного, навіть якщо солдати намагаються робити правильні речі.
Часто дивлячись фільми з насильством, а більшість фільмів про війну є дуже жорстокими, у мене виникають протилежні почуття. Фільми про війну (або які зображають насильство як мистецтво) виправдовують саму війну, а насильство вони комерціалізують та роблять звичним у нашій культурі. Перемога з допомогою вбивств і насильства нас не врятує.
Сестра Роуз Паккат з товариства «Дочки Св. Павла», директор медіа-досліджень Центру Святого Павла в Лос – Анджелесі., ncronline.org
Переклад: Христина Мончак, СREDO
фінансово.
Щиро дякуємо!
