«Братня» заздрість

Щодо трагедії в Криму і на Донбасі аналітики висувають різні тлумачення.

Хтось пояснює дії Російської Федерації страхом, що Майдан може повторитися, але вже поруч із мавзолеєм кривавого тирана Ульянова-Леніна. А інші висувають як версію те старовинне зло, яке скоріш за все згубило ангела світла – Люцифера. Заздрість. Люцифер міг просто позаздрити Божій всемогутності, як потім Каїн позаздрив тому, що щира жертва Авеля була прийнята, а його – ні…

Заздрість, яка у випадку конфлікту Україна-Росія може виглядати ірраціонально (ну чому тут у нас заздрити?), стає зрозумілішою, якщо поглянути з історичної перспективи. Напевно, всі вже знають відомий злий  жарт, що коли в Києві хрестили Русь, на місці сучасної Москви хіба ведмедів можна було навертати. Частка правди в ньому є: Москва як місто вперше згадана лише в літописах початку ХІІ ст., у зв’язку з Київським та Володимиро-Суздальським князем Юрієм Довгоруким (хоча ці титули певною мірою контроверсійні), одним із синів Володимира Мономаха і прямим потомком Ярослава Мудрого.

Історія повторюється?

Саме Юрія Довгорукого вважають засновником Москви. І саме він став «родоначальником» перших конфліктів між Ростово-Суздальським княжеством (від якого фактично й виникла сучасна Росія) та Києвом. Нашу столицю Довгорукий захоплював не раз, то користаючись із міжусобиць та розбрату в своїй родині, а то й самостійно розпалюючи війну. Справа в тому, що Юрій отримав від батька далекий Суздаль, тоді як старші брати дістали «кращу частку» – Київ, Переяслав…

Так усе, чого хотів уникнути Мономах, пишучи своє Поучення дітям, сталося: його сини й потомки почали регулярні походи одне на одного. А Юрій Довгорукий, хоч і почав із Ростова та Суздаля, помер усе-таки в Києві, вкотре його захопивши… Він воював із власними братами і племінниками за Переяславщину і столицю, але так і не здобув любові людей: по смерті Довгорукого (його отруїли) кияни повалили поставлену ним систему правління і повбивали суздальців. Подальші історичні повороти тільки загострили ситуацію: поняття ''братні народи'' ще навіть не виникло, а ''братні війни'', почавшись, тривають дотепер.

Історія Мономаховичів і Рюриковичів та подальші події сьогодні доступні для вивчення: про них можна почути на лекціях, прочитати в підручниках чи наукових працях, простежити версії в Інтернеті. І це варто робити відповідально – адже добре бачимо нині, що викривлена інформація часто провокує нові трагедії.

Божа охорона краща за людську

Поучення Володимира Мономаха дітям, якого вони, схоже, так і не зрозуміли, особливо заслуговує на увагу сьогодні. Заздрість та пожадання чужих земель тоді, як і тепер, були шляхом до війни. Мономах, розповідаючи про принципи християнського життя в суспільстві (власне, на початку твору він описує відмову від негідного загарбання чужого), говорить окремо і про військовий час: «Смерті-бо, діти, не бійтеся ні ратної, ні від звіра, але мужське діло вершіть, як вам Бог подасть… ніхто не зможе постраждати і загинути, якщо не буде на те волі Божої. А коли від Бога буде смерть, то ні отець, ні мати, ні брати не зможуть відняти [у неї], але коли й про добро дбати, то Божа охорона ліпша за людську».

Окремо князь говорить про добре християнське виховання, про милосердя до вбогих, про любов до дружини, про старання заради миру між народами. Однак якщо вже доходило до військових дій, Мономах був непохитний: «На війну вийшовши, не лінуйтеся, не покладайтеся на воєвод; ні питву, ні їді не попускайте, ні спанню; і сторожів самі споряжайте, і вночі, розставивши скрізь [сторожу], біля воїв самі лягайте, а рано вставайте; а оружжя не спішіть із себе знімати, не роздивившись, бо з-за лінощів раптово чоловік гине. Лжі остерігайтеся, і п’янства, і блуду, бо в них гине душа і тіло. Хоч би куди ви йшли і якими шляхами по своїх землях, не давайте отрокам чинити пакості, ні своїм, ні чужим, ні в селах, ні в житлах, щоб не почали вас проклинать. Куди підете і де станете, напійте і нагодуйте страждущого…»

…На сьогодні «Поучення» виглядає і як історичний твір, і як настанова, і як розрада. Якби ми звертали на нього більше уваги, то для заздрощів, гніву та злості в суспільстві напевно стало би менше місця.

Ірина Максименко

«Католицький Вісник», № 22/ 2014

На антивоєнному мітингу активіст тримає плакат, на якому поєднано зображення диктаторів — Володимира Путіна й Адольфа Гітлера.
Відень, 3 березня 2014 р. Фото: slate.com