Свобода — це дар Божий. І не тільки та свобода, яку ми виборюємо людською кров’ю і танками. Адже свобода не з держави розпочинається, а з людини. Всі ми знаємо, що людина створена на образ і подобу Божу, проте мало хто з нас замислювався над тим, що це означає конкретно у житті. Де шукати в собі той образ і як уподібнюватися до Творця?
Отці-каппадокійці (св. Григорій з Нісси, св. Григорій Назіанзин і св. Василій Великий) ще у ІV столітті, формально завершуючи догму про Пресвяту Трійцю, дали визначення також людській особі. При цьому використали грецький термін prosopon, який дослівно означає: «бути поверненим до обличчя, знаходитися обличчям в обличчя» (pros – до/у напрямку і opsis – обличчя). Так само латинський вираз persona означає «звучати через» (per + somare). А, отже, prosopon чи persona – це вільна особа, яка реально існує і з якою можна увійти в стосунки за допомогою погляду або слуху.
Крім того, Святі Отці ясно окреслили значення Божого образу і подоби в людині. Ствердили, що образ — це не якісь антропоморфні риси Бога, які ми звикли собі уявляти. Це дар свободи! До того ж свободи не від… чогось/когось, а до… чогось/когось. Бог має необмежену свободу, тому що Його свобода — несотворенна. Наша ж — обмежена, бо створена. Тому нам так важко нею користуватися і тому ми так часто потрапляємо у всіляку «неволю». Подоба, натомість, це здібність виховувати в собі чесноти, щоб наша любов до Бога і людей була щоразу чистішою і міцнішою, а тим самим, наша свобода — глибшою.
Говорячи мовою філософів, усе сказане вище можна пояснити аксіомою: «Я існую тільки тоді, коли існуєш Ти». Чужий перестав бути для мене чужим. «Ти» став для мене іншим визначенням мого «Я». І «Я» вже не сприймаю «Тебе» виключно, як когось реально існуючого, але Твоє існування є для мене так само важливе, як моє власне, і через призму Твого існування, я сприймаю своє життя. Я настільки вільний, що Інший вже не є для мене загрозою чи потенційним агресором. Я можу Його полюбити, навіть якщо Він об’єктивно належить до моїх ворогів!
Французький екзистенціаліст Жан-Поль Сартр говорив, що Інший — це пекло. Християнство, натомість, каже, що Інший — це Небо. Навіть, якщо він — поганий. Адже по-справжньому любить не той, хто любить за щось, a лише той, хто любить без огляду на…
Іншими словами, бути вільним до любові — це передусім поважати свободу свого ближнього. Поважати його почуття, бажання, спосіб мислення, поважати його працю, його рідних та друзів, його смаки та вподобання, а також поважати його sз його недоліками та примхами. Якщо свобода, дарована мені Богом, є, водночас, Його образом у мені, то ця свобода є також образом Бога в моїх ближніх.
Сьогодні інша держава по-хамськи зазіхнула на нашу землю. Більше того — в принципі, безкарно вкрала її шматок на Півдні і на Сході. Частина нашої Батьківщини опинилась під окупацією, а отже, втратила свою суверенність і незалежність. І, звісно, нас це обурює. Проте, як багато людей щодня, щогодини, щохвилини «окуповують» своїх ближніх, без попередження крадуть їхню свободу, називаючи себе при цьому побожними християнами! Бо все залежить від чистоти серця, «прозорості» намірів…
Я не даруватиму подрузі дорогого подарунка, якщо знаю, що такий вчинок поставить її у незручне становище; не вимагатиму вдячності аж до смерті від того, кому зробила якусь послугу; не маніпулюватиму почуттями того, хто стоїть на роздоріжжі власного життя і не радитиму йому зробити так, як, за великим рахунком, вигідно було би мені… І я не робитиму цього всього ні свідомо, ні підсвідомо.
Хвилини зосередження у Великому Пості допомогли мені вслухатися у власне серце і збагнути дуже позитивну правду. Я нікому нічого «не винна» і ніхто і нічого «не винен» мені. Звісно ж, окрім взаємної любові (див. Рим 13, 8). А отже, я — вільна людина! Я можу дихати на повні груди!
У блогах подається особиста точка зору автора. Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
