Як відомо, шоколад дуже давній напій. Історики говорять про те, що індіанці були з ним знайомі ще за п'ятнадцять століть до Різдва Христового. Правда, виготовлений тоді шоколад був зовсім не схожий на звичний для нас. По-перше, він не був солодким. По-друге, в нього додавали незвичні для сучасної людини спеції, з яких зберігся, мабуть, тільки гострий перець. У ті далекі часи шоколадний напій використовувався і як дар дружби, і як афродизіак, і як ліки.
Європейці вперше познайомилися з шоколадом під час четвертого походу Колумба. Середній син першопрохідника Фердинанд Колумб у своєму щоденнику так описує зустріч з індіанцями, які підпливли до їх корабля з дарами: «Запасають вони ті ж коріння і зерна, що й ми їмо в Іспанії, і сорт вина з кукурудзи, яке нагадує англійське пиво; і багато таких горіхів (какао), які в Новій Іспанії використовують як гроші. Схоже, що горіхи ці у них у високій ціні; коли вони піднімалися зі своїми дарами на борт корабля, я спостерігав, як один з таких горішків впав, і вони всі кинулися піднімати його, так ніби це око випало».
Спочатку іспанці сприймали шоколад як лікарський напій. Ним лікували нудьгу і піднесену меланхолію, якою нерідко страждали знатні пані та черниці. Були навіть «наукові» дослідження, присвячені впливу на святих жон і дів цього напою і значному поліпшенню їх фізичного стану та молитовного життя.
Іспанці суворо зберігали секрет привезеного з нових земель «зілля». Але шила в мішку не сховаєш. Іспанська принцеса Анна Австрійська привезла рецепт шоколаду до Франції. Вона нерідко говорила, що сильно пристрастилася до цього напою і приймає його по чашечці на день, що неймовірно покращує її самопочуття.
Особливу популярність шоколад набуває в мексиканських колоніях. Саме тут до нього починають додавати молоко і цукор. З гірких ліків він стає справжніми ласощами. Один з літописців того часу доносить до нас кумедний випадок, що характеризує прихильність іспанських поселенців до шоколаду, яку вже цілком можна назвати гріховною.
Справа в тому, що знатні і багаті особи сприймали обов'язкове відвідування Меси, як щось нудне і те, що потребує додаткових розваг. І тоді дами придумали, як урізноманітнити свою присутність в храмі. Приблизно посередині богослужіння служниці приносили їм чашечку солодкого шоколаду. Така поведінка викликала обурення місцевого єпископа, який не придумав кращого способу, як повісити на двері храмів попередження, що на Месі не місце тим, хто п'є під час богослужіння шоколад. Знатні дами знизали плечима і перестали відвідувати дім Божий. Конфлікт знаті і єпископа дійшов до того, що владику просто отруїли, щоб не заважав усім спокійно жити. І отруїли його все тим же шоколадом, який, про це добре знали індіанці, прекрасно «маскує» всі додаткові присмаки і добавки.
Треба сказати, що згодом цією властивістю скористались отці єзуїти. Досить швидко вони стали головними постачальниками шоколаду з Нового Світу в Європу. Як стверджує переказ, одного з Пап, з яким у Товариства Ісуса відносини ніяк не складалися, отруїли саме цим темним і в'язким напоєм.
До того часу Іспанія вже втратила монополію на шоколад, і він отримав незвичайну популярність повсюдно. Його вживали не тільки знатні і багаті, а й прості люди. Особливо популярний шоколад став в Англії, де його поширенню сприяли мережі кав'ярень.
В цей же час почалися суперечки про доступність цього напою в піст. Протестантські країни відразу ж зайняли антишколодану позицію. Надто вже цей напій приємний для смаку та нюху. У католицькому ж середовищі думки були найрізноманітніші. Противниками шоколаду стали домініканці, що зайняли позицію близьку до протестантської. Вони вважали, що шоколад — це їжа, яка недоречна в піст. Крім того, для приготування цього напою використовували вершки і яйце, які, в силу суворості тодішніх правил, робили шоколад не зовсім пісною їжею.
Єзуїти ж навпаки вважали, що шоколад — це напій, а рідке, як відомо, посту не порушує. Треба сказати, що Товариство Ісуса було зацікавлене в тому, щоб продажі какао-бобів не знижувалися протягом усього року. Тоді ж постили абсолютно всі, тому визнання шоколаду пісним продуктом знижувало б доходи ордену як мінімум два рази на рік. І тоді єзуїти вирішили піти на хитрість. Вони звернулися до Папи Пія V. До цього Понтифік жодного разу не пробував цього напою. Отець Джироламо де Сан-Вінченцо приготував його для Святішого Отця, але використовував для цього тільки воду і не додав жодного граму цукру. В результаті холодна (тоді шоколад воліли пити прохолодним) в'язка рідина виявилася на смак огидна. Папа дуже здивувався, про що суперечка і дозволив пити цей дивний напій, очевидно, з метою умертвіння плоті.
Тим не менш, до питання про шоколад Церква поверталася знову і знову. Найчастіше застосовувався принцип, придуманий ще духівником Людовика XIV, в піст шоколад вживати можна, але не вмочати в нього булочку.
У 1828 р голландський хімік Конрад Йоганн ван Хаутен навчився робити твердий шоколад. І з тих пір вже у вигляді плиток він поширився повсюдно. До Другого Ватиканського собору Церква практично у всіх країнах забороняла вживання шоколаду в піст, особливо молочного шоколаду, виробленого бельгійцями з 80-х років XIX століття.
У наші дні, коли піст вже не настільки суворий, тим не менш, багато священиків рекомендують відмовитися на цей час від шоколаду. Керуються вони якраз тим принципом, який колись був висунутий домініканцями, про те, що цей продукт приносить свого роду насолоду, яка зовсім недоречна в піст. Втім, зараз увага Церкви більше направлено на духовну підготовку, на покаяння та уважне ставлення до свого життя, ніж на гастрономічні обмеження, тому питання про допустимість в під час посту шоколаду вже не стоїть так гостро.
фінансово.
Щиро дякуємо!
