До кафедрального собору Неаполя Папа прибув на зустріч із місцевим духовенством, чернецтвом, семінаристами та богопосяченими особами. Були також численні контемплятивні (затворницькі) монахині, які дістали окремий дозвіл на цей день залишити свої монастирі.
Поставити у центрі Ісуса, молитву, любов до Церкви та місійність — на ці елементи Франциск звернув увагу під час зустрічі з духовенством регіону Кампаньї. Перед початком зустрічі Папа сказав, що підготовлений текст — нудний, тому він його передав кардиналові, і зацікавлені прочитають це у церковному бюлетені, — а сам почав імпровізовану промову.
«Життя кожної духовної особи — це йти за Ісусом і слідувати Його дорогами. Ніхто інший, крім Ісуса, не може стояти у центрі нашого життя. Якщо нашим центром стає конфлікт із єпископом чи тертя зі співбратами у священстві, то наше життя втрачає сенс», — підкреслив Папа. «Зректися можливості мати сім’ю, дітей, подружнє кохання, яке є добрим і прекрасним, задля того, щоби сваритися з єпископом, священиками, вірними, і мати кислу міну — це ніяке не свідчення. Свідчення це поставити в центрі Ісуса. Проблеми будуть, бо вони є повсюди. У монастирі може не подобатися настоятелька, але якщо це буде центром мого життя, то моє свідчення кульгатиме. Якщо в центрі стоятиме Ісус, то я буду за неї молитися, буду її терпіти і про все повідомлю вищих настоятелів, однак, попри цю ситуацію, радості спілкування з Ісусом у мене ніхто не відбере. Ісус у центрі!»
Присутніх у катедрі семінаристів Папа заохотив, аби добре замислилися, що становить центр їхнього життя. «Якщо ви не впевнені, що центром вашого життя є Ісус, то відкладіть свячення, інакше це може по-різному закінчитися». Разом із тим Папа підкреслив, що життя священиків, ченців і монахинь має відзначатися духом убогості та сповненням учинків милосердя. «Таке свідчення приваблює. Молоді люди кажуть: я хочу бути таким, як той священик чи та сестра», — сказав Папа, зазначаючи, що ще жодне покликання не зродилося з духа світськості.
У кафедральному соборі Неаполя зберігається релікварій із кров’ю небесного покровителя цього міста, св. Януарія, який жив у ІІІ сторіччі. Папа поцілував релікварій та поблагословив ним присутніх. Цим символічним жестом у місті, на вулицях якого через насильство та організовану злочинність пролилося чимало крові, Вселенський Архиєрей віддав шану іншій крові Неаполя: крові мученика, який віддав своє життя за Христа, сіючи зерна надії. У руках Святішого Отця повторилося «чудо св. Януарія», коли засохла кров стає рідкою, немов свіжою, щойно пролитою. Це чудо повторюється тричі на рік, а саме 19 вересня (день пам’яті великомученика), 16 грудня (неаполітанці відзначають річницю чудесного збереження міста від виверження Везувію 1631 року) і втретє у суботу, перед першою неділею травня, коли припадає річниця перенесення мощів святого до Неаполя. Мешканці вірять, що коли кров святого стає рідкою, це добрий знак для міста. А ось коли чуда не відбувається, неаполітанці впевнені, що на них чекають тяжкі випробування. Так було, наприклад, 1631 року, коли кров не «ожила» і почалась епідемія чуми, і 1976 року, перед сильним землетрусом в Південній Італії.
Приймаючи ампулу з рук Святішого Отця, архиєпископ Неаполя кардинал Крешенціо Сепе сказав, що св. Януарій, певно, дуже любить Папу, якщо кров уже наполовину розрідилася. Папа скоментував це так, що ми маємо більше навертатися, бо св. Януарій «тільки наполовину нами задоволений». Із пап свідком зрідження крові в ампулі був блаж. Пій ІХ, який 1848 року прибув сюди вшанувати реліквію святого мученика. (Втім, ватиканіст Андреа Торньєллі заперечив цю інформацію, вказуючи, що папа Пій прибув уклонитися реліквії, однак у реєстрі чудес св. Януарія немає запису про зрідження крові в ампулці під час його візиту. Можливо, ці відомості — не більше ніж вираження шанобливого ставлення до папи серед народу.) Не сталося «чуда св. Януарія» під час наступних візитів пап до катедри: св. Йоана Павла ІІ (1979) і Бенедикта XVI (2007). Архиєпископ Неаполя розповів Святішому Отцеві про наукові дослідження, проведені вченими, які підтверджують автентичність крові святого мученика.
У катедрі було також і чимало українців греко-католиків, не тільки Неаполя, але і всього регіону Кампаньї. Українська громада на півдні Італії почала зростати у другій половині 1990‑х років. А 1998 року, з ініціативи Блаженнішого Любомира та кардинала Мікеле Джордано, тодішнього архиєпископа Неаполя, було надано храм для проведення богослужінь українською мовою. Першим священиком, який організував парафію та почав відправляти Служби Божі, був отець-доктор Іван Музичка з Рима. У травні 2001 р. капеланом для вірних УГКЦ в Неаполі та навколишніх містах і селах призначено отця Романа Войцеховського, а від 2003 року йому допомагає отець Іван Дуфанець. На сьогодні у південноіталійському регіоні Кампанья, центром якого є Неаполь, душпастирює близько десятка священиків УГКЦ.
Після зустрічі з духовенством Святіший Отець від’їхав до храму Ісуса, де зберігаються мощі святого лікаря Джузеппе Москатті. Там відбулася зустріч Папи з хворими, особами з особливими потребами, а на набережній Караччоло — остання подія душпастирського візиту Вселенського Архиєрея до Неаполя, зустріч із молоддю.
За матеріалами: Радіо Ватикану, Radio Watykańskie, Gość Niedzielny
Фото: Vatican Radio – English Section
фінансово.
Щиро дякуємо!
