Незнищенні

Їх не муміфікували. Вони не зазнали розкладу. Понад сто тіл святих становлять для вчених загадку, неможливу для вирішення.

Зазвичай їх ховали в землі. Ексгумовано їх через 10, 80, 150 років після смерті, коли це ставало потрібним через беатифікаційний процес. Тіла виявилися цілими. Деякі залишалися такими протягом тривалого часу; інші збереглися і досі.

Святий Боболя і рецепт безсмертя

Коли застосовують бальзамування, тіло спершу позбавляють нутрощів, а консервують виключно зовнішню оболонку. В процесах природної муміфікації (наприклад, у гарячих пісках пустелі, в торфовищах або у кризі) можна вказати на причину збереження останків. У цьому контексті дивує приклад св. Анджея Боболі, чиє нетлінне тіло знайшли у масовому похованні за кількадесять років по смерті. Це двічі дивно, оскільки так сильно скалічене тіло, як у Боболі внаслідок зазнаних тортур, мало би розкладатися набагато швидше. Також немає жодних підстав посилатися на природну муміфікацію, оскільки тіла в тому спільному похованні зазнали природного процесу розкладу. «Це суперечить законам природи!» — ствердила комісія з лікарів і професорів із Рима, яка проводила обстеження тіла 1745 року, тобто через 88 років після смерті Боболі. Вчені засвідчили, що тіло не було забальзамоване, а попри це зберегло натуральний колір живого тіла, еластичність і м’якість тканин.

Про те, що тіло святого збереглося в надзвичайний спосіб, добре свідчить реакція радянських комуністів. 1922 року вони викрали тіло з костелу в Полоцьку, а коли воно, кинуте об підлогу, не розсипалося, то його стали досліджувати. Участь у дослідах брав, зокрема, Олександр Богданов, революціонер, ідеолог, який вивчав переливання крові й питання, як зробити людину безсмертною. Дехто каже, що, досліджуючи тіло св. Анджея, совєти хотіли знайти дієвий спосіб забальзамувати труп Леніна.

Радянські вчені не зуміли знайти причину, чому тіло Боболі залишається неторкнутим. Остання його демонстрація відбулася в Москві, на виставці гігієни, а відвідувачам розповідали про «консервуючі властивості землі».

Затримана природа

Процес гниття людського тіла по смерті людини починається влітку вже через добу, взимку — на 7-8 день. Спершу розкладається кінцева ділянка товстого кишківника, потім гниття поширюється на живіт, викликаючи зеленкувате забарвлення шкіри. Рештки розкладаються почасти завдяки діяльності бактерій та ензимів, які за життя становлять травне середовище організму; потім долучаються грибки, далі пора для мух. За час від трьох до шести років від тіла людини залишається самий скелет — вапнякова частина організму.

Однак під час ексгумації останків св. Катерини Лабуре 1933 року, тобто через 57 років після смерті, «серце (…) зберегло свою форму. Ми могли легко роздивитися в ньому дрібні волокна, рештки клапанів та м’язів» (із доповіді о. Робера Дідьє, голови лікарської комісії).

Комісія, яка звершувала обстеження тіла св. Терези Авільської 1914 року (отже, через 332 роки після смерті), засвідчила, що під час забору реліквій із тіла святої щоразу витікала кров червоного кольору. Документі медичних комісій свідчать також про добре збереження тіл св. Лючії Філіппіні (1926 рік, тобто через 194  роки після смерті), св. Франциска Ксаверія (1974 рік, тобто 422 роки після смерті) та інших.

Вчасне чудо

Обличчя муміфікованих монахів і містян у крипті в отців-реформатів у Кракові, як і тіло у храмі Святого Хреста, імовірно — тіло Єремії Вишневецького, збереглися в набагато гіршому стані, ніж, наприклад, муміфіковане обличчя св. Рити Кашійської († 1457). Перш ніж настала фаза муміфікації, тіло її залишалося свіжим протягом щонайменше 169 років. «Тіло збережене повністю, біле, неторкнуте, ніби вона нещодавно померла», — записано в рапорті перед беатифікацією. Як свідчать беатифікаційні документи, певний час від тіла йшов приємний трояндовий запах. «Скільки разів я бачив тіло блаженної Рити — чув, що від її тіла підноситься приємний запах, що викликає побожність; він не штучний, а духовний (…). Пам’ятаю навіть, що коли був дитиною — чуючи цей запах, запитував свою тітоньку-черницю, що це так пахне біля тіла блаженної, а вона казала, що цей запах іде від тіла (…), і це справа публічно відома й знана», — сказав один зі свідків на процесі. Після тих моментів, коли пахло сильніше, зазвичай приїздив хтось із Кашії, хто давав свідчення про чудо за заступництвом Рити.

1745 року, під час чергового відкриття труни, ствердили сильний розклад останків, а 1892 року, коли проводили чергове обстеження, з’ясувалося, що нетлінними залишилися тільки долоні, стопи й частково — обличчя. Під габітом уже лежав скелет. Так залишається донині: частину обличчя доповнили штучним способом, частина його — природно муміфікована. Невідомо, чому тіло змінило свій стан, у якому перебувало так довго.

Одним із найновіших, добре задокументованих, є випадок св. Урсули Лєдуховської, яка померла 1939 року. Коли 22 квітня 1959 року проводили ексгумацію, члени Юридичного трибуналу Римської курії, тодішня Генеральна настоятелька Згромадження м. Франциска Попєль і кілька сестер знайшли тіло в нетлінному вигляді. Так само було й під час наступної ексгумації, восени 1988 року, коли останки святої готували до перевезення до Рима із Польщі. Перед переїздом у нього ввели субстанцію, яка мала вберегти його від пошкоджень. Тіло почало синіти.

Жива кров

Непояснюваним явищем залишається кров св. Януарія, християнського мученика 305 року н. е., яку зібрала у флакончики одразу після його страти одна з побожних християнок. Запечатані впродовж 16 століть, дві ампулки зберігаються у скарбах катедри Неаполя. Кров у них висохла і взялася грудочками, натомість у день перед датою смерті святого (19 вересня) вона стає рідкою і залишається такою протягом восьми днів. Відбувається це по-різному, тому важко говорити про якусь субстанцію, яка змінювала би свою консистенцію від струшування. Буває, що кров збурюється і кипить. Від 1700 року (відколи ведуться регулярні записи) тільки двічі «чуда крові св. Януарія» не сталося. 22 березня 2015 р. свідком чуда став Папа Франциск. Коли під час його зустрічі з духовенством і богопосвяченими у катедрі Неаполя йому подали для вшанування ампулку з кров’ю святого покровителя міста, кров у руках Папи наполовину розчинилася.

Вчені, які проводять дослідження ампулок, не знайшли раціонального пояснення цьому явищу. «Субстанція, вшановувана протягом багатьох століть, кидає виклик усім законам природи і кожному поясненню, яке не посилається на щось надприродне. Кров св. Януарія — це згусток, який живе і дихає: отже, він не становить якоїсь “відчуженої” побожності, будучи знаком життя вічного і воскресіння», — сказав професор Гастон Ламбертіні.

«Це знак існування життя вічного та заклик до віри у воскресіння Христа і воскресіння тіл усіх людей, які жили на землі», — сказав кардинал Коррадо Урсі, один з архиєпископів Неаполя.

Цікаве явище пов’язане з тілом св. Шарбеля Маклюфа († 1898), останнім часом надзвичайно популярного монаха з Лівану. Шарбеля поховали безпосередньо у землі, без бальзамування і труни. Через чотири місяці його тіло виявилося надалі еластичним, і з нього сочилася клейка субстанція. Останки було віддано для обстеження та поховано в оцинкованій труні. Через 23 роки субстанція знову почала виділятися з тіла. Завдяки їй здійснювалися і продовжують здійснюватися зцілення. Тіло залишалося нетлінним до 1950 року.

Вітторіо Мессорі, італійський журналіст, відомий доскіпливими працями про Церкву, стверджує, що тіла, які не розкладаються, згідні з християнською логікою. Ми бо віримо у воскресіння тіл. «Коли тіло якогось святого чи блаженного знаходять нетлінним, то це знак, інтерпретований як заповідь воскресіння».

Дорота Нєдзвєцка, deon.pl  

Фото: релікварій з тілом св. Катерини Лабуре, Париж, рю де Бак.