Адорація, поклоніння Пресвятим Дарам (лат. adoratio — «поклоніння») — це вшанування Євхаристії поза часом Літургії. Пресвяті Дари виставляють на вівтар у монстранції (лат. monstrare – показувати, демонструвати), тобто у спеціальній дароносиці. Під час адорації проводяться спеціальні богослужіння, а також може відбуватися приватна молитва вірних. Але чи усвідомлюємо ми, що можливість ушановування Євхаристії поза Літургією являє собою неоціненний дар для людини?
Мета адорації — відкритість на переживання смерті й Воскресіння Христа, що має провадити до частішого прийняття нами Святого Причастя, адже вона пробуджує прагнення повної єдності з Ісусом. Адорувати — це поклонятися Богу з любов’ю, повагою і вдячністю в місці Його присутності, зустрітися з Господом і Творцем, Спасителем і найкращим Другом, який нас любить. Так ми дозволяємо Йому торкатися нашої душі.
У своїй останній енцикліці «Про Євхаристію у житті Церкви» (лат. Ecclesia de Eucharistia) св. Йоан Павло ІІ відкриває правду про численні пережиті ним адорації: «Приємно затриматися з Ісусом, щоби, подібно до улюбленого учня, прихилити голову на Його груди (див. Йн 13, 25), щоби тебе торкнулася безмежна любов Його серця. Християнство нашого часу мусить уміти молитися й тому мусить відчувати потребу проводити довший час у духовній розмові, у тихій адорації, у любові до Христа, присутнього у Святих Тайнах. Скільки разів, дорогі мої брати і сестри, я сам це відчув і діставав силу, втіху й допомогу!» (п. 25).
У багатьох римо-католицьких парафіях ушанування Пресвятих Дарів поза Службою Божою проводиться у два способи. Переважно це коротке виставлення Пресвятих Дарів після закінчення Святої Меси, коли перед ними відбувається принагідне богослужіння. Тоді вірні через молитовні тексти звертаються до живого Христа.
Другим способом ушанування утаєного Христа є адорація в тиші, коли людина особисто присвячує свій час для поклоніння, перебування перед обличчям Бога. Така практика вшанування Пресвятих Дарів присутня не всюди. Це може бути пов’язано зі складністю забезпечити виставлення Пресвятого Таїнства для публічної адорації, як того вимагає церковне право. Крім того, цей спосіб адорації просто не поширений в Україні.
Тут хочу навести свої спостереження, що походять із храму св. Йоана з Дуклі у Житомирі. Про можливість помолитися в нашому храмі вдень знає вже чимало мешканців міста. Храм відкритий протягом дня, і в ньому виставлені Пресвяті Дари для публічної адорації. Багато людей чинять це залюбки, тому що для них особисто навіть «просто зайти» в церкву, щоби помолитися, — важливо. Чи моляться вони поглиблено? Цього не оцінити, кожен бо звертається до Бога так, як навчений. Хоч би як там було, у діях таких людей ми передусім бачимо вияв живої віри.
Хочу також навести як приклад свідчення молодої дівчини, яка ділиться своїм досвідом поклоніння Христу у Євхаристії.
«Багато людей не знають, що під час адорації можна щиро розмовляти з Ісусом у серці. Можна ділитися з Ним також і всіма своїми жалями, проблемами, хворобами, нещастями та негараздами – особистими, сімейними, родинними, на роботі та в суспільстві. Під час цієї “сповіді” я ніколи не поспішаю, адже це моя особиста зустріч із найкращим Другом. Він охоче вислухає й ніколи не осудить, не відштовхне. Усвідомлюючи це, ти вчишся говорити з Богом. Під час адорації не варто думати лише про себе. Я “залучаю” інших, розповідаючи Ісусові про них: як про тих, кого я люблю, так і про тих, які чомусь не дуже милі й дорогі мені. Можливо, ті, нелюбі, заподіяли кривду, спровокували гнів у серці. Однак через прощення зростає любов також і до них; так стає можливим примирення. До серця повертається мир, і ти починаєш краще їх розуміти. Стаєш кимось новим, починаючи змінювати взаємини між людьми. Через поклоніння перед живим Богом постає нова єдність з Ісусом: я вчуся краще Його розуміти, сильніше любити, а Він додає нових сил для християнського ставлення до людей».
о. Мирослав Карачина OFM, «Католицький Вісник»
фінансово.
Щиро дякуємо!
