Справжня любов — це хрест

Про кохання, дошлюбну чистоту та спокуси розповідає о. Ярослав Ґонсьорек, відповідальний за Рух Світло–Життя в Україні

Господь нас створив вразливими на красу іншої людини

Кохання та закоханість — це два різні поняття. Кохання — це щось тривале, що не залежить від наших почуттів. Воно часто народжується із закоханості. Спочатку з’являється емоційний зв’язок та захоплення іншою особою. Але остаточно кохання мусить стати чимось тривалим і незмінним. Воно має бути основою подружнього зв’язку, який буде тривати все життя.

Ісус Христос — найкращий зразок любові. Ісус полюбив нас, коли ми були ще грішниками, так говорить св. Павло. Божа любов не залежала від нашої любові до Нього, Його любов до нас — цілковито безкорислива. Це пасхальна любов, яка бере початок від Ісуса на хресті. Фактично ми — причина Його смерті, а Він все одно складає Себе в жертву. Ось така любов — найкращий зразок подружнього кохання.

У сім’ї існує багато ситуацій, коли подружжя розпинає один одного на хресті. Один одному завдають якісь рани. Часто, коли молоде подружжя посвариться, жінка одразу їде до своїх батьків, а чоловік — до своїх. І все, кохання вже минуло. А це, власне, тільки тоді розпочинається справжнє кохання, коли вони вміють таку ситуацію подолати.

Справжня любов — це хрест. Немає любові без хреста і без жертви. Потрібно себе віддати іншій особі, тоді можна говорити про любов. Така любов кожну кризу зможе подолати. І не буде таких ситуацій, коли пара мусить розійтися, бо не може жити разом. Справжня любов вміє подолати все зло.

Закоханість походить від Бога. Господь нас створив вразливими на красу іншої людини, на її доброзичливість та на інші риси характеру. Наші емоції афективно реагують на риси другої людини, і коли хтось нам подобається, чи коли хтось закохується, це добре.

Наші емоції повинні підпорядковуватися волі. Вони не можуть керувати нашим життям і бути основою кохання. Емоції — це щось допоміжне, що розпалює цей вогонь. Це те, що можна підкидати до вогню, аби він горів міцно.

Подружнє кохання стає рішенням на все життя. Молоді приймають рішення, що будуть кохати. Це не може минути з часом. Це рішення до кінця: «Я буду тебе любити, незалежно від того, що буде далі». Це свідоме рішення нашої волі, тут задіяний розум і вільна воля людини. Бог зміцнює Своїм благословенням цих молодих людей, і воно стає сакраментальним рішенням.

Дошлюбний секс — це егоїзм, а не кохання

Хтось колись запитав, чи можна цілувати дівчину? Поцілунок — це знак, який виражає кохання. Він буде добрий, коли дійсно буде означати те, що має означати. Коли ж немає кохання, то поцілунок — це фальшивий знак, якийсь обман, брехня. Потрібно завжди розпізнавати, чи через поцілунок хочеш виразити кохання, чи хочеш заспокоїти свої прагнення, свою пожадливість.

Поцілунок — це знак, який міцно зв’язує людей між собою. Він буде добрий лише тоді, коли між ними вже існує міцний духовний зв'язок. Коли вони відповідальні один за одного і вміють панувати над собою. Поцілунок може розбудити пожадливість. Якщо цей хлопець і дівчина ще не одружені, поцілунок може спричинити до того, що вони не зуміють стриматися і будуть посуватися далі. Такий поцілунок створює небезпеку для молодих людей. Завжди на такому етапі любові потрібно вміти поставити собі чітку межу, яку не варто переступати.

Нині передшлюбні катехизи в Церкві тривають півроку. З душпастирської практики можу сказати, що дуже часто до шлюбу зголошуються люди, які або не проходили жодних катехиз в молодості, або дуже рідко відвідували храм, тому цих півроку потрібно найбільше для того, щоб людина взагалі розпочала розуміти, що Бог для нас зробив.

Заручини дають необхідний час, щоб закохані могли пізнати один одного. Щоб подружній зв'язок не укладався лише на основі почуттів. Часто закохані люди приходять і говорять, що вони вже впевнені, що кохають, що вже готові жити разом, через півроку чи рік після шлюбу переконуються, що зовсім не знали один одного і розходяться говорячи, що в них різниця характерів. Потрібен цей час для пізнання один одного, і потрібен час, щоб вчитися, вирішувати якісь конфлікти чи навчатися реагувати на різницю характерів.

Церква заохочує, щоб заручини тривали рік. Заручини — це свідоме приготування молодої пари, їхньої сім’ї і їхнього оточення до цього, щоб вони могли взяти шлюб. І  тут дуже важливо, що цей час приготування до шлюбу не був часом, коли вони вже мають право жити, як чоловік і жінка. Це час, коли вони мають чітко дотримуватися дошлюбної чистоти, бо тільки життя в чистоті відкриває серце людини на Бога. Тільки живучи в чистоті, вони можуть надіятися, що отримають Боже благословення і благодать, щоб створити добре й тривале подружжя.

Дошлюбна нечистота — це знак, що закохані покладаються лише на себе і хочуть будувати свій зв'язок по своєму. Такий зв'язок найчастіше буде нетривалим.

Християнство не допускає дошлюбних статевих стосунків. Подружжя — це взаємна обітниця, в якій чоловік обіцяє жінці, що буде з нею все життя. Після цього він має право жити з цією жінкою. Якщо чоловік не взяв цієї відповідальності через подружню присягу, завжди можливо, що він покине її. Тоді кохання не повне. Кожен дошлюбний стосунок — лише вираз людського егоїзму, а не кохання.

У пар, які співжили до шлюбу, вища ймовірність розлучень. Мій досвід розмов з подружніми парами цей факт підтверджує. Там, де була дошлюбна чистота, вміють краще бути вірними у коханні, менше спокус до подружньої зради. У таких сім’ях більше духовної сили, щоб подолати кризи, які з’являються. Натомість, де було дошлюбне співжиття, там велика ймовірність зради. Адже люди до шлюбу не зосередилися на будуванні міцного духовного зв’язку між ними, а тільки на заспокоєнню своїх фізичних потреб. Дошлюбна нечистота заважає відкритися на Божу благодать, якою Бог хоче обдарувати молодих людей. І тоді вони можуть розраховувати лише на свої сили.

Наречені різного віросповідання — це одна із перешкод шлюбу, такий шлюб може відбутися лише за дозволом єпископа. Чому так? Церква не заохочує молодих людей, а швидше знеохочує до таких шлюбів, тому що бачить в них велику небезпеку втрати віри. Це також небезпека для їхніх майбутніх дітей. Діти будуть завжди перебувати у небезпеці втрати віри через вплив невіруючої сторони. Таке подружжя може бути укладене лише тоді, коли буде моральна впевненість, що невіруюча сторона або іншої віри, не буде робити ніяких перешкод для віруючої у визнаванні віри її та її потомства.

Шлюб з людиною іншого віросповідання вимагає міцної віри віруючої особи. Часом такий шлюб може приносити позитивні наслідки, наслідки навернення. Церква має обов’язок перевірити чи віруюча особа має настільки міцну віру, характер та витривалість, що зможе подолати всі перешкоди. І навіть якщо буде зазнавати переслідування чи приниження від іншої особи, вона зможе подолати все своїм прикладом та допровадити до навернення цю особу. Тут не вистачить слів «ми дуже любимо один одного і домовимося», а потрібна міцна віра.

Підпорядкування відповідальності та любові

Фундаментом сім’ї є кохання. Наше людське кохання недосконале, тому що воно завжди спотворене людським егоїзмом, часто не вдається створювати добрі відносини між людьми. Тому потрібно шукати іншого фундаменту, Божу любов. Коли буде спільна молитва, спільна участь у Євхаристії, часта сповідь, читання Божого Слова вдома, подружній діалог в який запрошуватимуть Ісуса Христа, тоді буде міцна сім’я.

У Святому Письмі говориться про підкорення жінки чоловікові. Спочатку потрібно розуміти про яке підпорядкування йдеться. У Книзі Буття говориться про рівність чоловіка і жінки. Жінка створена з ребра чоловіка, тобто має ту саму людську природу та гідність. До первородного гріха в Святому Письмі не говориться про підпорядкування, натомість можна побачити, що Бог чоловіка ставить відповідальним, довіряє йому цілий світ і також жінку. Святий Павло говорить «Коріться один одному у страху. Жінки нехай коряться своєму чоловікові, як церква Христу» (Еф.5,21-22). Тут не йдеться про приниження над жінкою. Далі св. Павло ставить вимагання чоловікам «Чоловіки любіть своїх жінок, як Христос полюбив церкву». Це не має бути підпорядкування владі, а підпорядкування відповідальності, любові. Чоловік, як відповідальний, як голова сім’ї, має служити своїй сім’ї, жінці. Коли він буде відповідально виконувати свою роль у сім’ї, то кожна жінка з радістю йому підпорядкується. Жінки ж, якщо хочуть, щоб чоловіки їх поважали, повинні боротися не проти чоловіків, а проти гріха. Причина зла — гріх. Натомість підпорядкування, про яке говорить св. Павло, не принижує гідності жінки. Навпаки, там чоловік має дбати, щоб жінка була свята і непорочна.

Дитина має право народитися як плід кохання батьків

Статеве співжиття у подружжі має два значення. Це знак взаємного кохання та відкритості на плідність. Контрацепція перекреслює друге значення і тим самим перекреслює взагалі моральність подружнього співжиття.

Сьогодні в Україні велика проблема неплідних сімей. Якщо я не помиляюся, близько півтора мільйона пар не можуть зачати та народити дітей. Найчастіше причина цієї неплідності — використання контрацепції.  Пізніше, коли чоловік з дружиною хочуть мати дитину, то вже не можуть, тому що знищили свій організм. Ось тоді сучасний світ з’являється з чудовою пропозицією штучного запліднення: «заплатити гроші ми вам все влаштуємо, можете собі навіть вибрати, яку дитину хочете, дитина на продаж». Українською воно ще й так гарно звучить «ЕКО», асоціюється з чимось екологічним.

Чому Церква виступає проти запліднення «з пробірки»? По-перше тому, що у цьому випадку, життя дитини починається не внаслідок акту кохання батьків, а в пробірці. Кожна дитина має право, щоб її життя почалося, як плід кохання батька і матері в лоні матері. Це  перше право дитини і воно  важливіше, ніж право батьків мати свою дитину.

«Запліднення у пробірці» аргументується правами батьків, але ніхто не запитує про права дітей. Щоб в процесі цього запліднення зачалася одна дитина, лікарі вбивають кільканадцять або і більше його братів і сестер. Дитина народжується за рахунок смерті багатьох інших дітей, а це не можна виправдати в жодний спосіб.

В Україні більшість  дітей, зачатих «у пробірці», вмирають ще до народження в лонах матерів. Про це мені розповів недавно один лікар-педіатр, який досліджує причини смерті маленьких дітей. А інші народжуються найчастіше, як недоношені, що звичайно впливає на їхнє здоров’я і майбутній розвиток.

У дітей, зачатих «у пробірці», набагато вищий відсоток психічних і фізичних захворювань. Фактично батьки, які вирішують зачати дитину в такий спосіб, найчастіше несвідомо погоджуються, що кільканадцять їхніх дітей буде вбито, а ця дитина, яка народиться, матиме великий шанс бути хворою калікою. І тільки хтось за це візьме великі гроші.

Щира молитва — найкращі ліки від зранень близьких

Бувають випадки, що хтось з подружжя закохується в іншого, вже маючи чоловіка чи дружину. Тут потрібно ввімкнути розум та вільну волю. Коли він прийняв рішення на початку, то його емоції не можуть відвернути від цього рішення. Це так само, як священик у своєму житті зустрічає багато гарних і дуже приємних  жінок, в яких можна закохатися, але це не означає, що він має змінити своє рішення.

Щоб боротися зі спокусою зради, потрібно мати міцний зв’язок з Богом і міцне переконання в Божій любові. Зрада зазвичай народжується тоді, коли людина сумнівається у коханні і шукає заспокоєння деінде. А коли вона має міцний зв'язок з Богом, то не матиме сумнівів у коханні.

Таїнство сповіді — порятунок від усіх гріхів та від найскладнішої ситуації у подружжі. Спочатку потрібно з Богом вирішити те, що сталося. Коли хтось зрадив іншу людину, він насамперед зрадив Бога. Коли ця людина зуміє прийти до Нього і налагодити стосунки з Ним, тоді Він покаже, як налагодити стосунки з іншою людиною. Потрібен діалог з іншою особою. Діалог, в який вони запрошують Бога, щоб Він їм показував подальшу дорогу.

Подружній діалог має бути практикою кожного християнського подружжя. Жертві зради може бути потрібна психологічна допомога, розмови з людиною, якій можна довіритися. Але перш за все — допомога духівника, та Таїнство сповіді. Потрібно розмовляти зі священиком або з іншою особою, яка може налаштувати серце людини на прощення. При цьому завжди в таких ситуаціях треба дивитися на хрест Ісуса Хреста. Там є багато відповідей на наші запитання. Він був розп’ятий власне через нас, ми його зрадили, а Він молився до Свого Отця, щоб він простив нас. Щира молитва перед хрестом Господнім є найкращими ліками на всі зранення від наших ближніх, і фактично тільки після такої молитви можемо розпочинати розмову з особою, яка зрадила.

Розлучені, які вступили у новий шлюб, не можуть приступати до Причастя. Одна з умов доброї сповіді — це постанова виправитися, тільки тоді є сповідь дійсна. У випадку людей, які живуть не в сакраментальному зв’язку з другою особою, то цієї постанови немає. Вони можуть піти посповідатися і приймати Причастя, але вони не хочуть покинути гріха. Тому самі чинять свою сповідь недійсною. Зрозуміло, що з важким гріхом, не можна приймати Причастя. Умовою Причастя чисте серце. Церква готова допустити до Причастя кожного, хто має чисте серце, хто очищує його в Таїнстві сповіді. Але мусить бути завжди міцне рішення, відмовитися від подальшого життя у цьому важкому гріху.

Довідка:

Ярослав Ґонсьорек народився 13 жовтня 1966 року в Освенцимі в Польщі. 1971 року переїхав у Влоцлавек, там закінчив школу і 1985 року вступив у Вищу духовну семінарію. Священицькі рукоположення отримав у 1992 році. У 1995-1997 році навчався в Інституті студії над родиною в Ломянках, поблизу Варшави. У 1997 році отримав ліцензіат з пасторальної теології у Католицькому університеті імені Йоана Павла ІІ у Любліні. А з 2000 року працює в Україні. Довгий час служив настоятелем парафії св. Войцеха в селі Гвардійське, а з вересня 2014 року — настоятель санктуарію Божого Милосердя у Вінниці. Відповідальний за Рух Світло-Життя в Україні.