Диякон Руслан Стрижак прийняв свячення пресвітерату 20 червня з рук єпископа-ординарія Антала Майнека. Урочистість відбулася у мукачівському кафедральному соборі св. Мартина з Туру.
Випускник Львівської духовної семінарії, уродженець м. Виноградів, Руслан Стрижак готувався до цієї події, проходячи практику як диякон у парафії св. Георгія у м. Ужгород.
Разом з єпископом співслужили священики Мукачівської Дієцезії, а також гості з Львівської архідієцезії о. Іван Тимань і о. Назар Білик та з Словаччини о. Антон Конєчний.
На урочистість приїхали родина та друзі неопресвітера, семінаристи та диякони, священики та сестри-монахині та численна кількість вірних з різних парафій.
У проповіді єпископ Антал наголосив: «Пам’ятай, що ти був узятий з-поміж людей і для людей. Місію, довірену тобі Христом-священиком, виконуй завжди з радістю і щирою любов’ю, шукаючи не своєї користі, але того, що Христове».
Вітаючи неопресвітера від імені всіх священиків о. Петро Жарковський наприкінці богослужіння сказав: «Бути священиком – це дар. Ніхто з нас не заслужив цей дар. Це дар і відповідальність перед Богом та перед народом, до якого єпископ посилає.» Єпископський вікарій привітав неопресвітера з тим, що Бог з тисячі людей вибрав саме його одного і надав йому таку велику владу – служити Службу Божу, відпускати гріхи, проповідувати, навчати. «Бажаємо тобі, Руслан, щоб ти був ревним священиком, щоб і словом, і своїм життям давав приклад вірності Богу та щоб себе і людей вів до неба.»
Наприкінці Меси о. Руслан висловив особливу подяку єпископу за свячення та довіру, а своїм батькам та наставникам за виховання та повчання.
Бути священиком – це нагорода і відповідальність, сказав єпископ, заохотивши кожного присутнього пам’ятати про це та молитись за духовних пастирів.
Розчулена святом, мама неопресвітера сказала: «Дуже радію за Руслана. І моя мама – його бабка, яка вже померла, напевно дуже радіє. Вона передала нам віру, навчила нас молитися і знала, що її внук Руслан стане священиком».
Наступного ж дня, 21 червня, відбулася пріміційна Служба о. Руслана у рідному місті – Виноградові. Особливою допомогою під час цієї Служби були для нього його товариші-диякони Юрій Гал та Євген Фізер, а також семінаристи Мукачівської Дієцезії – Сергій Герзанич та Борис Тарасов.
Святкова пріміційна, тобто перша, Служба розпочалася з молитви батька та матері, які благословили свого сина на подальше служіння.
Під час Богослужіння чудову повчальну, сповнену прикладами, проповідь виголосив о. Петро Жарковський, згадавши про своє свячення, наголосив на трьох посланнях священика – проповідувати Слово Боже, уділяти святі Таїнства, благословити.
«Священицьке покликання не можна порівняти ні до чого, — сказав єпископський вікарій. — Кожна професія є важлива, але те, що може робити священик – це далеко не кожен може робити. І тепер на наших очах звершується це чудо – висвячений новий священик. Це не наша заслуга, що ти став священиком чи твоя. Твоя заслуга лиш в тому, що ти сказав Богові “так”.
Священство — це на царювання, не панування, а бути слугою! Служити і мати радість з тієї служби!» — наголосив о. Петро.
Парафіяльний храм Вознесіння Ісуса Христа був вщент заповнений вірянами, які прийшли на приміційну Службу. «Хіба що стіни пам’ятають, коли тут востаннє була така Служба», — сказала виноградівська прихожанка Марина Свіщо. «Ця Служба для мене є великим подарунком від Бога, бо 9 років тому я познайомилася з о. Русланом саме тоді, коли він шукав нашого настоятеля, бо хотів поступати у семінарію». – І продовжила: «Бажаю йому відслужити у нашому храмі свої срібну і золоту Службу через 25 і 50 років священства!»
фінансово.
Щиро дякуємо!
