У промові до представників влади та громадянського суспільства Екваторіальної Ґвінеї Лев XIV виклав бачення Церкви щодо соціальних, політичних і глобальних викликів.
Виходячи з ідей святого Августина про два «міста» — Боже і земне, — він наголосив, що кожна людина і суспільство постійно роблять моральний вибір між логікою любові та спільного блага — і логікою егоїзму, влади й матеріальної вигоди. Соціальне вчення Церкви не пропонує політичної програми, але дає орієнтири для формування сумління, цитує Папу Vatican News.
Після візиту ввічливості до Президента Екваторіальної Ґвінеї, здійсненого після прибуття у вівторок 21 квітня 2026 року, Лев XIV у президентському палаці в місті Малабо зустрівся з представників влади, дипломатичного корпусу та громадянського суспільства, до яких звернувся з промовою.
«Радості й надії, смуток і страждання бідних та всіх, хто страждає, є також радощами й надіями, смутком і стражданнями Христових учнів, і не існує нічого справді людського, що не знаходило б відгуку в їхніх серцях». Процитувавши ці слова з Душпастирської конституції Другого Ватиканського Собору Gaudium et spes, Лев XIV зазначив: вони найкраще виражають мотиви та почуття, що привели його до Екваторіальної Ґвінеї, «щоби зміцнити у вірі та втішити народ цієї країни, яка переживає стрімкі зміни». «Адже так само, як у серці Бога, так і в серці Церкви лунає відгомін того, що відбувається тут, серед мільйонів людей, за яких наш Господь Ісус Христос віддав своє життя», — підкреслив Святіший Отець.
Два міста Августина: моральний вибір між земним і вічним
Лев XIV згадав твір св.Августина «Про місто Боже», в якому автор описує два символічні міста — Боже і земне, — що відображають два різні способи життя. Боже місто — вічне і воно характеризується безумовною Божою любов’ю, поєднаною з любов’ю до ближнього, особливо до бідних; а земне місто — це місце тимчасового життя, зосередженого на собі, матеріальних речах і тимчасових інтересах. У цій перспективі обидва міста існують разом аж до кінця часів, і кожна людина своїми рішеннями щодня виявляє, до якого з них вона хоче належати.
«Я знаю, що ви розпочали грандіозний проєкт будівництва міста, яке вже кілька місяців є новою столицею вашої країни», — сказав Єпископ Рима, зауважуючи, що назва столиці Сьюдад-де-ла-Пас, яка іспанською означає «Місто Миру», перегукується з біблійним Єрусалимом (з івриту Єрушалем — «обитель миру»). «Нехай таке рішення спонукає кожне сумління замислитися над тим, якому місту воно хоче служити!» — підкреслив Папа. За св.Августином, життя в земному місті «зосереджене на гордій любові до себе, на жадобі світської влади та слави, що ведуть до руйнування».
Але, як вказував Августин, християни покликані жити в цьому земному місті, пам’ятаючи, що їхня справжня батьківщина — місто Боже. Цю ідею добре передає приклад Авраама: він жив на землі як мандрівник, шукаючи «місто, збудоване Богом».
«Кожна людина, — підкреслив Лев XIV, — може почерпнути мудрість із прадавнього усвідомлення того, що вона живе на землі як паломник. Важливо розрізняти те, що є вічним, і те, що минуще, не піддаючись прагненню несправедливого багатства та ілюзії панування». Християни живуть у звичайному суспільстві (земному місті) й беруть участь у політичному житті, намагаючись діяти за принципами Святого Письма. «Місто Боже» не дає готової політичної програми, а радше пропонує моральні орієнтири для розуміння і розвитку суспільства.
Соціальне вчення Церкви і виклики сучасної нерівності
Єпископ Рима зазначив, що соціальне вчення Церкви допомагає людям орієнтуватись у складному сучасному світі, спонукаючи шукати Боже Царство і Його справедливість. Церква допомагає формувати сумління через Євангеліє та моральні принципи, поважаючи свободу окремих людей і народів. Мета соціального вчення Церкви — виховувати людей, здатних відповідати на нові виклики кожного покоління.
Одним із таких викликів сьогодні є соціальна несправедливість, яка проявляється в тому, що лише незначний відсоток людей володіє переважною більшістю світових ресурсів. Водночас маємо парадокс: з одного боку, є люди, яким бракує навіть базових речей (їжі, житла, роботи), а з іншого боку — багато людей мають доступ до сучасних технологій, які поширюються через глобалізовані ринки. Тому, підкреслив Лев XIV, завдання влади і політики — «усувати перешкоди на шляху цілісного розвитку людини, спираючись на принципи солідарності та справедливого розподілу благ».
Технологічний прогрес, ресурси і загрози
Стрімкий технологічний розвиток прискорив спекуляції навколо природних ресурсів, а також призвів до того, що на другий план відходять базові цінності, такі як збереження створіння, права місцевих спільнот, гідність праці й захист громадського здоров’я. Лев XIV процитував Апостольське напоумлення Папи Франциска Evangelii gaudium, у якому підкреслюється: «Сьогодні ми мусимо сказати “ні” економіці виключення й нерівності. Ця економіка вбиває». Поширення збройних конфліктів часто зумовлене експлуатацією родовищ нафти й інших корисних копалин, яка відбувається без урахування норм міжнародного права та права народів на самовизначення.
Лев XIV зауважив, що навіть нові технології, як видається, «розробляються й використовуються насамперед у військових цілях і в контексті, який не передбачає розвитку можливостей для всіх». «Доля людства, — наголосив Папа, — ризикує зазнати трагічного краху, якщо не відбудеться зміни курсу в питанні прийняття політичної відповідальності й не буде забезпечено пошану до інституцій та міжнародних угод. Бог цього не хоче. Його святе Ім’я не можна оскверняти прагненням до панування, зарозумілістю й дискримінацією, і насамперед — його ніколи не можна використовувати для виправдання рішень та дій, що ведуть до смерті».
Наприкінці промови Лев XIV висловив переконання, що молоде суспільство Екваторіальної Ґвінеї знайде в Церкві підтримку «у формуванні вільного та відповідального сумління», з яким крокуватиме у майбутнє. «У світі, зраненому тиранією, народи прагнуть справедливості. Треба цінувати тих, хто вірить у мир, і наважуватися на політику, що йде проти течії, ставлячи в центр спільне благо. Дуже потрібна сміливість нових бачень та освітній проєкт, який дасть молоді простір і довіру. Місто Боже, місто миру слід сприймати як дар, що сходить згори, до якого слід спрямувати наше прагнення та всі наші ресурси».
фінансово.
Щиро дякуємо!
