Не махнути рукою

Роздуми над Словом Божим на понеділок XIV Звичайного тижня, рік І

Тоді Яків пообіцяв, кажучи: «Як Господь буде зо мною і збереже мене в цій дорозі, що її верстаю, і як дасть мені хліба їсти й одежі одягтися, так що вернусь я живим-здоровим у господу мого батька, то Господь буде мені Богом, а камінь цей, що його я поставив як стовпа, буде дім Божий».

Давайте уявимо стан Якова. Він обманює брата і батька. Помирає батько, і брата вже ніщо не спиняє, щоби відомстити Якову за шахрайство. Яків утікає, Яків ні з чим. То його брат, а не він, залишається з усім батьковим майном. Яків іде не знати куди, він брехун і боягуз, він втрачена людина, нікчема без копійки за душею. Цей сон на камені теж доволі характерний. Його втома і відчай такі сильні, що він засинає просто неба і до того ж на твердому камені. Якову не позаздриш. Але при цьому він бачить сон від Бога, в якому чує благословення на благословенні. Господь обіцяє в усьому благословити Якова. Яків просинається і бачить ту саму пустелю, той самий камінь, він так само втікач без батьківщини і оселі, — але вже з Божим Словом. Прокинувшись, він міг би зробити зовсім інший висновок: «Що ж це мені таке дурне наснилося», або «Так добре було уві сні, от би спати, спати і не прокидатися». Нічого подібного Яків не робить. Він вкорінює у своїй пам’яті це чудернацьке видиво дією, знаком і молитвою: ставить камінь, благословляє те місце, дає обітницю. Він фіксує у своєму житті цей особливий момент. Можливо, саме ця пошана до пам’яті і цей знак у вигляді перевернутого каміння підтримали Якова у найскладніші моменти його життя (а ми знаємо, що багато труднощів чекають на Якова попереду).

Інколи ми отримуємо великі й навіть величні одкровення, бачимо грандіозні знаки, приймаємо важливі рішення, щось значне обіцяємо собі, — а потім від цього відмовляємося, забуваємо чи вдаємо, що забули, зраджуємо себе і Бога, який у певні моменти прозріння привідкривав перед нами темряву майбутнього, невідомого, великого.

Ілюстрація, Хосе де Рібера, «Сон Якова», XVII ст.