Слова мають величезну силу: зцілювати і ранити, прояснювати і спантеличувати, будувати мости — і спалювати їх. У Святому Письмі багато говориться про дар мови та пов’язану з ним відповідальність.
В епоху швидких комунікацій, коли плітки та наклепи можуть поширюватися одним помахом пальця, ця наука виглядає особливо актуальною.
Біблійний заклик до стриманості
Старий Завіт часто попереджає про небезпеку необережних слів. Книга Приповідок нагадує нам, що «смерть і життя — у владі язика» (Прип 18, 21), а також зазначає: «В багатомовності гріха не бракуватиме; хто стримує язик, той розумний» (Прип 10, 19). Повідомлення чітке: наші слова мають наслідки, а необдумана мова легко зіб’є нас зі шляху.
У Новому Завіті сам Ісус підкреслює цю відповідальність. У Євангелії від Матея Він говорить: «За кожне пусте слово, яке скажуть люди, — дадуть відповідь судного дня за нього. Бо за словами твоїми будеш виправданий і за словами твоїми будеш засуджений» (Мт 12, 36-37). Це вчення підкреслює, як слова виражають стан наших сердець і глибину (або відсутність) нашої любові до інших.
Апостол Яків іде далі, кажучи: «І язик — вогонь, світ неправди! Язик, вміщений серед наших членів, бруднить усе тіло й запалює круг нашого існування, запалений і сам вогнем пекельним» (Як 3, 6). Однак він також стверджує, що правильно вжиті слова можуть сіяти мир і зцілення.
Плітки: гріх спільноти
Папа Франциск неодноразово застерігав від гріха пліток, називаючи його «чумою, страшнішою за коронавірус». З властивою йому прямотою він одного разу сказав: «Пліткування — це тероризм, тому що той, хто пліткує, схожий на терориста, який кидає бомбу й йде геть, знищуючи інших». Його слова повторюють Катехизм Католицької Церкви, який класифікує плітки як порушення восьмої заповіді.
Згідно з Катехизмом, «пошанування доброго імені людини забороняє всякий вчинок і слово, які здатні заподіяти їм шкоду» (ККЦ, 2477). Коли ми беремо участь у плітках або наклепах, ми руйнуємо стосунки, сприяємо розбрату та підриваємо довіру, а така поведінка суперечить євангельському заклику до любові та єдності.
Християнська відповідь
Стежити за своїми словами не означає уникати важких розмов або мовчати. Це означає вдумливо й навмисно використовувати свої слова, переконавшись, що вони «приправлені сіллю» (Кол 4, 6). Перш ніж говорити, треба запитати: чи правда те, що я збираюся сказати? Це люб’язно? Чи це потрібно?
Слова відомої молитви «Господи, зроби мене знаряддям Твого миру» нагадують, що наша мова має бути продовженням Божої любові у світі, зміцнюючи інших, а не завдаючи їм шкоди.
Слова як знаряддя благодаті
Катехизм також навчає, що язик слід використовувати для хвали, а не для проклинання. Говорячи чесно, скромно і милосердно, ми сприяємо добробуту ближніх.
У час, коли негатив і плітки часто домінують у дискурсі, християни покликані бути контркультурними. Чи то онлайн, чи то особисто, наші слова мають віддзеркалювати Божу доброту, слугуючи світлом для інших і нагадуванням про божественну гідність у кожній людині.
Зрештою, коли ми стежимо за язиком, ми захищаємо інших і тісніше єднаємося з волею Божою. Як нагадує нам Ісус: «З повноти бо серця уста промовляють» (Мт 12, 34). Переконаймося, що наші серця і слова наповнені любов’ю.
фінансово.
Щиро дякуємо!
