В Україні існує негласне правило, згідно з яким вхід із малою дитиною у громадські місця не завжди бажаний.
Це історії-приклади про те, як сім’ям із дітьми відмовили у поселенні в готелі; натякнули, що малюкам не місце в ресторанах; та що їх не варто брати з собою у банківські установи.
«Нема чого дитину до банку брати!»
В сім’ї пані Софії діти багато часу проводять із дідусем. Одного дня вони з шестирічним онуком опинилися у банку. Після того, як чемно відстояли довгеньку чергу до однієї з кас, їм було повідомлено, що касир не може їх обслуговувати, адже має ще п’ять інших паспортів до опрацювання. Дідусь із хлопчиком змирилися й вистояли наступні 15 хвилин, вже до іншої каси. Але щойно підійшла черга, касиру також знадобилося працювати з паспортами. «Мій батько підійшов до старшої за посадою особи і делікатно запитав, чи все добре з операційним процесом, адже ситуація повторилася двічі з ним, а обидві черги він відстояв із дитиною», розповідає пані Софія. У відповідь було сказано: «А чого ви взагалі дитину берете сюди з собою? Нема чого брати дитину до банку». Чи варто говорити про реакцію дідуся та матері дитини після такої ситуації? Ось такий приклад ставлення у нашому суспільстві.
«Сюди з візочками не можна»
Інша історія трапилася, коли одна молода матір із маленькою донькою завітала до ресторану, аби замовити столик на наступний день. Жінка мала бажання зайняти місце на першому поверсі в оранжереї, адже серед гостей буде подруга з маленькою дитиною у возику. У залі знайшли чудове місце біля фортепіано, яке й вирішили обрати. Працівники закладу уточнили вік дитини і повідомили, що тут це не практикується. «Возики не можна ввозити до нас, бо одного разу прийшла пара з дитиною, яка весь час плакала , і всі відвідувачі через той плач вийшли», — відповіла дівчина з персоналу ресторану. Довелося шукати інший заклад. «Невже правда, що про велосипедистів дбають краще, ніж про мам із дітьми?» — дивується жінка. Радянський Союз закінчився. Одружена молодь також ходить по кав’ярнях, фестивалях, концертах зі своїми дітьми. Де молодим батькам залишати маленьких дітей?
У готель із дитиною не заселяють
Під час поїздки до Херсона сім’ю з дитиною відмовилися поселити у заброньований напередодні готель, саме через малюка. Першою про це повідомила прибиральниця, запитавши у матері дитини: «Женщина, а убирать кто будет?» Адміністратор готелю не змогла показати прописаних правил, згідно з якими людям відмовили у ночівлі. Поки вона пояснювала, що у них немає спеціальних наматрацників, занадто низько розміщені розетки і взагалі в приміщенні є сходи, збігся весь персонал… бо ж сім’я з дитиною. «Юристи нам радили звертатися до суду. Та надворі сутеніло. Ми подалися далі шукати нічліг, а не готувати позов, бо, як ви вже знаєте, ми були з дитиною».
Від редакції CREDO. Ці приклади вочевидь вимагають обговорення, а не тільки обурень (або тихенького схвалення подумки). Не раз і в церковному середовищі здіймаються дискусії, що робити сім’ям із дітьми, аби не заважати іншим людям зосереджено молитися на літургії. Щодо можливих рішень у парафії — їх уже напрацьовано кілька, по різних напрямках. В одних храмах жінки з маленькими (а відповідно, неконтрольованими дітьми, які плачуть, хочуть цицю, хочуть цяцю, хочуть бігати) відходять на час літургії або в її ключові моменти до приміщень, де вони можуть чути хід богослужіння через колонки, а звичайний дитячий шум не відволікає інших вірян. По інших парафіях задіяно дияконії допомоги матерям із малими дітьми: вірні з тих чи інших парафіяльних спільнот мають «чергування», щоб побавитися з малими, доки їхні батьки спокійно помоляться у храмі. Сформувалися також і суто «молодіжні», зовсім нові парафії, де віряни молоді і їхні діти малі, і священики це розуміють і цим тішаться. Найпростіший спосіб — «дитячі» Меси, але він не вирішує головного: сприйняття клопотів із дітьми загалом парафії.
В Україні відбуваються великі зміни, також і на рівні самоусвідомлення суспільства. Подавати в суд на готель — ми ще не маємо настільки розвинутої судової системи, аби сподіватися на швидку дієву відповідь. Залишається насамперед молитися, потім — свідчити, що сім’я це Божий задум, а не клопіт для сторонніх, а також — організовуватися на захист своїх інтересів. Бо якщо в державі бракує громадян, а є тільки населення, то хто опікуватиметься його інтересами?
Натомість свідомі й активні християни, змінюючи певні правила ставлення до сім’ї, дітей, законних прав громадянина, тим самим посприяють зміні суспільства загалом.
За матеріалами: Твоє місто
фінансово.
Щиро дякуємо!
