Викладач української мови у Колумбійському університеті та Гарварді, член Американської асоціації славістичних досліджень Юрій Шевчук у програмі «Студія Захід з Антоном Борковським» розповів про те, як Україні зберегти своє національне і мовне обличчя за умов повзучої русифікації, яку підживлює російська телепропаганда
Україні слід користуватися форматами мовної політики, яка існує в державах, що вже відбулися, — у США, Великій Британії, Франції. Слід трактувати мову як засіб консолідації суспільства, а не його поділу, бо русифікатори протягом усієї своєї багаторічної історії знають дуже добре, що русифікація — це політика насильства.
Українізація може відбуватися без всякого насильства. Як!? Шляхом творення власного україномовного культурного продукту — високоякісного, привабливого й престижного.
Нам слід відмовитися від найбільш токсичного русифікаційного формату — змішування української з російською.
Водночас має реалізуватись очищення інформаційного поля від людей, що працюють, проводячи антидержавну політику підриву Української держави під виглядом демократії. Ми перебуваємо в стані війни. Перша річ, що робилась у країнах, які зазнавали агресії, — це зміна певних правил гри в інформаційному полі, коли все працювало на перемогу. У нас все абсолютно навпаки, — посидьте, поклацайте каналами кабельного телебачення чи умуптникового: кожен третій канал є російським. Очевидна річ, їх не має там бути. Дві з трьох передач якихось «інтерів», «айсітіві» чи ще когось так само викликають певний подив щодо того, які вони посилання дають і на кого вони працюють. У який спосіб це зробити!? Це мають вирішити в українському уряді, але не робити вигляду, що це нормально, адже це не є нормальним. Тож почнімо бодай з цього.
Для мене серіал «Гвардія» — це приклад кремлівського шаблону. В центрі серіалу людина, що має екранну присутність росіянина, бо в усіх своїх фільмах це — «русскій человєк». Він напевно патріот України, я кажу про Горбунова, напевно чудова людина, киянин і так далі. Але у його присутності на екранах в десятках фільмів нема нічого українського. А нам потрібно створювати фільми з українським героєм, із яким українцеві можна ідентифікуватися, впізнати себе і хотіти бути ним, подібного до того, як французові легко ідентифікуватися з Аленом Делоном чи Філіпом Нуаре, іспанцеві із Хав‘єром Барденом, а американцеві — з Робертом Де Ніро. Українець із Горбуновим не ідентифікується. В центрі фільму ми бачимо росіянина-ліберала, який ненавидить Путіна, а українець із чубом десь там бігає поза ним і трішки по-українськи говорить благенькою українською мовою. Нас знову маргіналізують; для нас, українців, знову відведено роль декорації для російської культури, такого собі виправдання присутності абсолютно глибоко російського продукту. І цей серіал для мене у тому самому порядку, що й інший «файний» патріотичний серіал під назвою «Останній москаль». Тільки «Останній москаль» набагато примітивніший, набагато бездарніший та очевидніший у своєму українофобстві, ніж серіал «Гвардія». У «Гвардії» все використовується маніпулятивніше, маємо інтернаціонал в совєтському його розливі, навіть маємо кримського татарина, — українці ж не можуть мати проти цього нічого, чи не так? Але все це знову ж таки підтанцьовка для російського героя, якого уособлює Горбунов. Відтак досі категорично бракує продукту, який був би здатен означити прецедент парадигматичного розриву з Московщиною, із московськими смислами у культурному продукті в кінематографі.
Слід творити певний ідеологічний програмний зміст, який не є простою реакцією на московську агресію; важливо перехопити інформаційну ініціативу. В Україні стаються десятки чудових історій самопожертви й героїзму. Але про це недостатньо говориться, точніше говориться недостатньо талановито. Важливо, аби люди не тільки в Україні, але й навколо, замислились про це. Голлівуд перебуває в пошуках нових історій, дуже часто складається враження, що вони вичерпали власну фантазію, — їм слід допомогти, адже в Україні повно цих нових історій, про які має знати весь світ.
За матеріалами: Espreso.TV
фінансово.
Щиро дякуємо!
