Україна

Воля до життя: він вижив у Дебальцевському котлі

22 Серпня 2015, 12:15 3445
Вадим Свириденко

Вадим Свириденко, 42‑річний санінструктор медичної роти 128‑ї бригади, відморозив кисті рук і стопи у Дебальцевському котлі, та сьогодні він упевнено ходить і користується механічними руками, подарованими українцями з Іспанії.

«Я ж обіцяв, що стану на ноги!» —каже усміхнений Вадим. Визнаю — я втратила дар мови, побачивши, як чоловік легко підвівся з ліжка та рушив мені назустріч. Спершу навіть здалося, що він іде власними ногами… Протези до кісточок виконані і пластику тілесного кольору, далі видно металевий стержень, до якого прикріплено штучні стопи, взуті у сірі кросівки. «Мені не подобається лише те, що я став вищим на зріст, — розповідає Вадим. — Сьогодні мій зріст — метр дев’яносто, а був я на вісім сантиметрів нижчий! Та протезисти обіцяють відкоригувати. Тоді все буде добре!»

 

Помітивши мій подив, Вадим із задоволенням демонструє те, чого навчився за попередні десять днів. Саме так, менше двох тижнів тому фельдшер уперше став на ноги — на протези. Тепер він легко ходить, майже не кульгаючи, і не зупиняється, щоб відпочити.

Боєць радіє своїм досягненням, як дитина: «Дивіться, я можу йти боком, приставним кроком, танцюючи, роблю кола колінами і навіть задкую. Залишилося навчитися підійматися і спускатися сходами. З відпустки повернеться мій тренер, і ми будемо брати й цей рубіж». Педагогом Вадима, як виявилось, є Олександр Миколайович, ветеран‑афганець, який теж свого часу втратив ногу. «Про мене він дізнався з телевізійного сюжету та прийшов до лікарні, коли я ще був у реанімації. Уже тоді він почав радити, як поводитися: які м’язи тренувати, щоби швидше навчитися ходити на протезах. А коли їх для мене виготовили, він узявся за моє навчання, —розповів Вадим. — Я також маю протези рук, але я лише вчуся ними користуватися. Щиро кажучи, за ці місяці багато що навчився роботи культями: тримаю ними ручку і пишу; за допомогою манжета з липучкою закріпляю виделку чи ложку і їм. Я ще не повністю самостійний, але активно йду до того, аби ні від кого не залежати, аби нікого не завантажувати».

Відтоді, як я познайомилася з Вадимом, жодного разу не бачила його пригніченим, засмученим чи зневіреним. Сила волі у чоловіка така, що він ще й оточуючих підбадьорює. І завжди старається усміхатися. Навіть коли я запитала, чи він у депресії, Вадим задумався і відповів: «Втративши ноги і руки, я все одно знав, що буду ходити, навчуся багато речей робити сам. Ось на це я постійно і налаштований». Зараз Вадим освоює «механічні руки». Комплектуючі для протезів йому прислали з Іспанії. «Щоб рухалися пальці, треба рухати плечем, — пояснює боєць. — Сподіваюся, що з часом для мене виготовлять біонічні руки, які “відчувають” роботу м’язів культі».

Вадим Свириденко

Пройшовши коридором, ми повернулися з Вадимом у палату, в якій він живе останні чотири місяці. Там на нас чекала його вагітна дружина. Відповідаючи на мої питання, чоловік похитував лівою ногою у протезі, активно жестикулював, чесав вухо. Спілкуючись із Вадимом, швидко перестаєш звертати увагу на його травми.

«Я чекав на протез, як на найкращий у житті подарунок, — зізнався він. — Готувався до того, що буду на них ходити: ще в реанімації почав тренувати м’язи. Кожен ранок починаю зарядкою. Треба, щоби прес, спина, стегна були міцними і могли тримати тіло у рівному положенні. Почуваюся спортсменом, тому що роблю вправи у декілька підходів протягом доби».

«Невже першого ж дня, як Вам одягли протези, Ви одразу почали ходити?» — запитала я. «Навіть не пішов, а побіг, — каже Вадим. — Одразу ж на культі з’явився величезний пухир, але я не звертав на нього уваги. Чотири дні ходив майже без зупинок. Пізніше відчув, що болять коліна: протез настільки обтискає культі, що я відчув біль аж до кістки. Добігався я до того, що не міг ступити й кроку. Ноги відмовили! Довелося взяти паузу. Мені ще й призначили перев’язки — натертий пухир перетворився у відкриту рану…»

Декілька днів Вадим не ходив; після цього він перестав форсувати події. Тепер чоловік прислухається до себе, намагаючись уникати утворення мозолів.

«На культі ніг мені спочатку допомагають одягнути махрові панчохи, потім уже кріпиться протез, — пояснює мій співрозмовник. — Зараз, у спекотні дні, тканина промокає, щойно я зроблю декілька кіл по коридору. Найменша складочка призводить до потертості, тому я постійно поправляю шкарпетки. Скільки ходжу? Разів 30 коридором туди-сюди. Порахував, що це близько 3 км» Та це не кінець: щодня, уже назовні, він шість разів обходить навколо корпусу; ненадовго знімає протези, потім знову взуває їх та йде на велотренажер, аби ще годину на ньому вправлятися. Усе це необхідно, аби звикнути тримати рівновагу, розробити підколінні сухожилля.

Вадим розповів, що щоденне фізичне навантаження звільняє від фантомного болю. Головний мозок продовжує давати імпульс у ноги, як робив це багато років. «У такі хвилини здається, що стопи на місці. Треба навчитися блокувати ці імпульси, та це нелегко. Існує розробка канадських спеціалістів: вони придумали нитку, яка блокує імпульси у м’язах культі. Панчохи з такою ниткою потрібно носити, щоб не страждати від фантомних болів, — веде далі він. — Але я зміг позбутися їх і сам. У мене немає відчуття, що я рухаю стопою чи кистю руки…»

Те, що пережив Вадим, важко й уявити. У лютому його поранили у праве передпліччя і стегно в Дебальцевому. У міській лікарні рани зашили. Поранених, які там знаходилися, вирішили перевезти до Артемівська. Виїхали вночі. «БМП», у якому серед інших бійців знаходився й Вадим, відстала від колони і заблукав.

«Ми почули постріли, а потім підірвалися на міні, — згадує Вадим, — Піді мною на підлозі почала розповзатися оранжева пляма — плавився метал. Командир відчинив двері БМП і вирвав мене. Довкола була повна плутанина. Вирішили усіх поранених покласти в кузов «Урала», який їхав за нами. Щойно ми повантажилися, важка машина почала здавати назад і пролунав другий вибух. Знову міна! Там усе було заміноване… Я пошкодив ще й спину, був контужений. Поїхати ми вже не змогли. Мені навіть важко сказати, скільки нас було. Чоловік вісім-десять поранених. Ми з командиром знайшли в «Уралі» ковдри. Роздали їх хлопцям, бо був 20‑градусний мороз… Надати медичну допомогу я не міг: не було мого медичного рюкзака. Я ледве рухався. Ночував із командиром у кабіні без жодного скла. Ніч провів у напівсвідомому стані. Прокинувшись зранку, зрозумів, що не чую жодного стогону: усі замерзли. Мій командир теж. Я намагався іти. Відійшов від машини метри на три-чотири і впав. Жахливий біль у спині змусив мене повернутися до кабіни. Розумів, що мені лишилося недовго, але, незважаючи на все, про смерть не думав. Розумів, що необхідно вижити».

Чотири доби Вадим Свириденко провів на морозі; у ті дні погода була особливо сувора. На нього напали «деенерівці». Побачивши у військовому квитку запис «фельдшер», вони погодилися віддати Вадима українським військовим. Пораненого спочатку доправили до Дніпропетровська, потім — до київського опікового центру. Тут робили все, щоб урятувати кисті рук і стопи, але тривале перебування на морозі далося взнаки: тканини відмерли.

«Коли мені повідомили, що і руки, і ноги доведеться ампутувати, я не знав, що сказати, — продовжує чоловік. — Пережити це було дуже важко. Декілька днів після операції у реанімації я приходив до тями і мовчав, нікого не хотів бачити. Але дружина і друзі не дозволили мені втратити віру: завжди знаходили саме ті слова, які мені були потрібні. Я вдячний лікарю В’ячеславові Назаренку, який сформував культі так, щоб більше не довелося робити коригуючі операції. Це, до речі, дуже важливо».

В палаті у Вадима є й протези рук, ними він точно навчиться користуватися. «Вони механічні, — показує чоловік. — Пальці згинаються і розгинаються за рахунок тягового механізму, який починає рухатися від руху м’язів плеча. Це не дуже просто. Необхідно руку ніби штовхнути вперед, щоб пальці розігнулися».

Вадим розповів, що протези ніг отримав за рахунок державного фінансування: «Їх виготовили у майстерні “Ортотех‑Сервіс”. Її директор, Олександ Стеценко, регулярно до мене приїжджає, прислухається до моїх побажань, «підганяє» протези так, щоб новими “ногами” було зручно користуватися. “Руки” мені теж подарували українці, що живуть в Іспанії. Вони прислали комплектуючі, а київські протезисти зібрали все. Кисть повертається, що дає змогу брати різні предмети. Фахівці пояснили, що спершу мені доведеться навчитися користуватися найпростішими штучними руками. За декілька місяців можна буде обговорювати можливість придбання біопротезів для мене, які сприймають рух м’язів культі, завдяки чому пальці працюють більш природно. Я готовий опановувати всі можливості. Не хочу бути тягарем для дружини. Навпаки, коли народиться дитина, я повинен їй допомагати».

Вадим уже навчився користуватися планшетом, використовуючи культі. Але, як з’ясувалося, екран не реагує на доторки пальців протеза. Друзі однак, пообіцяли придбати спеціальні рукавички, у яких можна працювати з сенсорним екраном: «Одягнуть мені на нові руки! Можливо, тоді я буду активно користуватися протезами».

Вадим і Вікторія не озвучують дату народження їхньої дитини, не обговорюють статі та імені, не фотографуються разом для преси. І хоча вони ні про що не просять, я все-таки дізналася, наскільки пара підготувалась до поповнення у родині.

«Візочок нам уже привезли друзі, — посміхається Вадим, — є і ліжечко, і ванночка, і всякі дрібнички, а ось одноразовим підгузкам, які зараз дуже дорого коштують, ми були б раді». «Віка каже, що не завадить і стільчик для годування. А я розумію, що у нас дуже старенька пральна машинка: вона не витримає великої кількості полоскань і віджимань. Добре було б її замінити. Цього літа ми помітили, що наш холодильник відмовляється працювати… Мені важко вирішувати такі питання з лікарні, а коли мене випишуть, я поки не знаю. Якщо хтось хоче допомогти нашій родині у цих побутових питаннях, ми будемо дуже вдячні», — каже він.

Побратими Вадима, бійці 128‑ї бригади, зараз знаходяться в одній із найгарячіших точок країни — Станиці Луганській. «Хлопці відвідували мене у лікарні, — розповідає Вадим. —Ми з ними постійно на зв’язку. Люди, з якими ти побував у бою, стають близькими на все життя. Вони для мене всі герої!» Вони для мене всі герої. Багато хто вже повинні бути демобілізовані, так як рік тому отримали повістки. Але їм сказали, що термін служби продовжений на два місяці … Щоночі Станицю бомблять. Є серед моїх товаришів по службі ті, хто отримав поранення, є і загиблі … Медики з нашої медроти зайняті постійно. Вже набутий досвід навчив їх економити медикаменти, правильно їх використовувати, завжди мати запас на чорний день.

На тумбочці біля ліжка Вадима стоїть крихітний акваріум. У ньому плаває одна рибка синього кольору. Її плавники, як пелюстки квітки, красиво рухаються в прозорій воді.

«Я багато років займаюся рибками, — каже Вадим. — Віка мені подарувала на день народження вихованця — бійцівського півня. Це єдина рибка, яка може жити в невеликому просторі, без додаткового насичення води киснем.

P.S. Зв'язатися з Вадимом можна електронною поштою:  vadsviridenko@gmail.com

Єдиний гривневий рахунок в «ПриватБанку»: 4149 4378 5227 3117. Він відкритий на ім’я Свириденка Вадима Васильовича.

За матеріалами: Ірина Соболевська, [АТО] Рассказы участников, факты, мысли , Тячів news
Переклад: Ірина Ролінська, СREDO

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com z-lib books