Промова Папи у Вашингтоні 23 вересня 2015 р.
Церемонія привітання
Білий Дім, Вашингтон
Доброго ранку.
Пане Президенте,
я глибоко вдячний за Ваше привітання, скероване від імені усіх американців. Я — син іммігрантів — щасливий сьогодні бути гостем у країні, створеній руками таких родин, як моя.
Я з нетерпінням очікував цих днів діалогу та зміцнення взаємних контактів; передусім я хочу багато слухати про мрії та сподівання американського народу.
Я матиму честь звернутися до Конгресу США: сподіваюсь, що я — як брат цієї країни — віднайду необхідні слова утіхи та заохочення, аби підтримати тих, хто покликаний творити політичне майбутнє нації у вірності основним положенням, на яких вона заснована.
Я вирушу до Філадельфії, аби взяти участь у VIII Всесвітній зустрічі сімей — прагну розділити радість зібраних там вірних, а також засвідчити свою підтримку інститутові сім’ї та підкреслити його роль і значення у цей критичний момент історії нашої цивілізації.
Пане Президенте, католики США разом зі своїми співвітчизниками покликані будувати толерантне суспільство, яке нікого не усуває з‑поміж себе, берегти та захищати права окремих осіб і спільнот, відкидаючи кожен прояв несправедливої дискримінації.
Разом із незліченною кількістю людей доброї волі, вони докладають усіх можливих зусиль, аби створити справедливе суспільство з мудрими лідерами чолі, яке вшановуватиме їхні найглибші переконання та право на свободу віровизнання. Ця свобода безперечно є найважливішим надбанням та здобутком Америки.
Мої брати‑єпископи США нагадують: усі ми покликані бути пильними та сумлінними громадянами, аби зберегти й захистити цю свободу від усього, що їй загрожуватиме або спонукатиме до будь‑яких компромісів.
Пане Президенте, я вважаю гідними поваги та підтримки Ваші ініціативи стосовно зменшення забруднення атмосфери. Я цілком підтримую нагальність цих заходів та вважаю, що зміни клімату — це проблема, яку ми не можемо залишити прийдешнім поколінням. Якщо йдеться про наш «спільний дім», я переконаний — ми живемо у «критичний момент історії»; ми все ще маємо час, «аби учинити відповідні кроки та здійснити докорінні та інтегральні переміни, адже нам загрожують незворотні процеси» (Laudato Si’, 13). Ці зміни вимагають від нас серйозного та відповідального розпізнання й усвідомлення того, який світ ми хочемо залишити не тільки нашим дітям, але й також мільйонам знедолених людей, які сьогодні перебувають поза системою, що — здається — не зважає на них. Наш «спільний дім» став частиною тих відкинутих, що взивають сьогодні до Неба та просять про допомогу й нас, стукаючи до наших домівок, міст і країн. За словами Мартіна Лютера Кінґа, «нам наче показують вексель, і ми маємо сплатити зазначену там суму».
Віра дає нам певність: «Творець ніколи не залишить нас; Він не відмовиться від свого плану любові та не шкодуватиме, що сотворив нас; людство й досі може разом працювати, відбудовуючи наш спільний дім» (Laudato Si’, 13). Як християни, яких надихає це переконання, ми хочемо свідомо та відповідально піклуватися про наш спільний дім.
Зусилля, яких ми доклали останнім часом, аби відновити зруйновані відносини та відчинити нові двері задля співпраці родини народів, дозволяють іти стежкою оздоровлення взаємовідносин, справедливості та свободи.
Я б дуже хотів, аби усі люди доброї волі цієї великої нації підтримали ініціативи світової спільноти задля захисту найбільш потребуючих та просували інтегральну модель розвитку, щоб наші брати й сестри по всій землі зазнали благословення миру та достатку, чого й Господь прагне для своїх дітей.
Пане Президенте, знову дякую за привітання та з нетерпінням очікую наступних днів цієї подорожі Вашою країною. Хай Бог благословить Америку!
«Siempre adelante!» — «Завжди вперед!»
У проповіді під час урочистої канонізаційної Меси на прославу о. Хуніперо Серри, Святіший Отець послався на слова св. Павла з Послання до Филип’ян: «радуйтесь, і ще раз вам кажу: радуйтесь!» Папа підкреслив: «Щось глибоко в нас заохочує нас радуватися і каже нам, щоб ии не погоджувалися на плацебо, яке просто-напросто утримує нам у приємному стані», і звернув увагу, що багато чого стає на шляху цього заохочення радуватися.
Франциск застеріг від впадання в апатію і спитав: що ми можемо зробити, аби уберегти наше серце від щораз більшої здерев’янілості, від того, щоб воно не ставало нечутливим? Як саме ми можемо зробити так, щоб радість Євангелія зростала і пустила глибші корені у нашому житті?
«Ісус дає відповідь. Він сказав до своїх учнів і говорить до нас нині: ідіть! Проголошуйте! Радість Євангелія це те, що треба пізнати, в чому треба переконатися і що треба пережити виключно через ділення, через уділення себе», — сказав Франциск.
Папа звернув увагу, що дух цього світу каже нам бути як усі, задовольнитися тим, що приходить легко, і заохотив, аби перед лицем цього людського способу мислення проголошувати послання Ісуса. «Християнин віднаходить радість у місії: ідіть до людей усіх народів! Християнин пізнає радість, виконуючи доручення: ідіть і проголошуйте Добру Новину! Християнин постійно знаходить нову радість, відповідаючи на заклик: ідіть і помазуйте!» — закликав Папа.
Він навів слова Ісуса: «Ідіть до всьому світі й проголошуйте Євангеліє всьому створінню», і заохотив, аби проголошувати Добру Новину без страху, без упереджень, без протекціонізму, всім тим, хто втратив радість життя.
Святіший Отець зазначив, що місія ніколи не становить плоду ідеально запланованої програми або добре організованого підручника, і підкреслив, що святий і вірних Люд Божий «не боїться згубити свою дорогу», а боїться, що стане закритим у собі, замороженим в елітарності, прив’язаним до власної безпеки. «Він знає, що замкненість у собі, в численних формах, яких вона набирає, стає причиною величезної апатії», — сказав Папа. Він нагадав, що ми — спадкоємці сміливого місійного духа численних чоловіків та жінок, які воліли не бути «замкненими у структурах, що надають фальшиве відчуття безпеки у призвичаєності».
На завершення Франциск вказав на свідків, завдяки яким Євангеліє проявилося в кожному поколінні, зарівно як «добра», так і «новина», і навів приклад канонізованого цього ж дня о. Хуніперо Серри. На каліфорнійських землях ця людина стала втіленням «Церкви, яка виходить», «Церкви, яка вирушає, аби повсюди принести ніжність Бога, яка примирює». «Хуніпер старався захищати гідність тубільної спільноти, захищати її від тих, хто з неї знущався та експлуатував її. Ці знущання і кривда все ще непокоять нас, зокрема з огляду на рани, залишені ними в житті багатьох людей», — сказав Папа.
На завершення Франциск навів мотто о. Серри: «Siempre adelante!» — «Завжди вперед!», і закликав: «Нехай ми сьогодні будемо спроможні, подібно як він, сказати: вперед! Постійно йдімо вперед!»
За матеріалами: Vatican Radio, Gość Niedzielny
фінансово.
Щиро дякуємо!
