Роздуми над Божим Словом на п’ятницю ІІ тижня Адвенту
Того часу Ісус сказав натовпу: «З ким це Мені порівняти цей рід? Він подібний до дітей, які сидять на майданах і гукають до інших, кажучи: “Ми вам грали вам на флейті, та ви не танцювали; ми голосили, та ви не били себе в груди”. Бо прийшов Йоан, який не їсть, не п’є, а вони кажуть: “Біса має”. Прийшов Син Людський, який їсть і п’є, а вони кажуть: “Ось людина, що обжирається та впивається вином, друг митників та грішників”. Тож мудрість виправдана своїми ділами».
Нерідко можна почути, що Бог когось вислуховує, а когось ні, що Він до когось приходить, а когось залишає осторонь. І той «перший» завжди хтось інший, а той «другий» завжди чомусь я.
Господь закликає до суворості посту через уста Йоана Хрестителя, я відповідаю, що не маю сили. Господь закликає до радості устами Ісуса Христа, я відповідаю, що мені нема з чого радіти. Що ж Йому тоді зі мною робити? Як ще Він має до мене прийти, щоби я захотів Його прийняти? Такий духовний стан — найгірший. Здається, про нього пише Йоан у книзі Одкровення: «Я знаю твої діла, що ти ні холодний, ні гарячий. О, якби був ти або холодним, або гарячим! А що ти ледь теплий, – ні гарячий, ні холодний, – то Я змушений викинути тебе з Моїх уст» (Одкр 3, 15-16). Ледь теплий. Ані гарячий, ані холодний. Ані з Богом, ані проти Нього. Тоді віра перетворюється на релігійність, коли мені навіть сам Бог не може догодити. Чому? Можливо тому, що я просто вже не хочу Його знати. Мені достатньо моїх релігійних практик, аби просто заспокоїти власне сумління. Коли я ховаюся від Бога з ними, тоді не дивно, що й Бог ховається від мене.
Фото: Pixabay
фінансово.
Щиро дякуємо!
