Інтерв’ю

Не люблю дивитися у дзеркало. Не люблю свого тіла…

12 Січня 2016, 17:47 1999
дівчина

Ми маємо чудесно недосконале тіло: спершу дитяче, потім юнацьке, потім зріле, потім старече… Таке, яке воно є.

З о. Томашем Ґаєм ОР розмовляє Магдалена Пайковска. Отець Томаш — промотор постійної формації, мешкає у Варшаві (Польща), в монастирі по вул. Фрета у Старому місті. Виховав кілька поколінь молодих домініканців. Психолог, психотерапевт.

— Як дивитися на своє тіло добре і виховати до цього себе та інших?

— Аби гарно дивитися на своє тіло, треба його насамперед помітити. Це банальність, але я багато разів чув про намагання не дивитися на власне тіло.

— А що коли хтось боїться свого тіла?

— Якщо хтось відчуває побоювання, то вже сам факт поміченого страху буде кроком до прийняття. Старий принцип духовного життя каже: «Ніщо, що не було прийняте, не може бути спасенне».

— Процес прийняття власного тіла починається дуже рано, і він природній. Дитина не соромиться. Тільки потім слово «тіло» починає пов’язуватися зі словом «сором».

— Ми потребуємо здорового сорому, який захищає інтимність. Він береже сакральність тіла. Це як добрі двері до дому: є люди, перед якими ми їх зачиняємо, і такі, перед ким я можу їх відчинити. Також існує нездоровий сором. Він не дозволяє жодної інтимності. Я соромлюся свого тіла взагалі, закриваю його, ховаю — навіть перед самим собою, ну і вже точно перед кимось іншим. Двері до мого дому постійно забарикадовані, я навіть думати боюся, щоб їх відкрити.

Ставлення до свого тіла — важливий елемент мудрої любові до себе. Якщо її бракує, то нам часто легше назвати те, чого ми в собі не любимо. Навіть замислюватися не треба. А варто поглянути на себе з цікавістю. Тоді знайдемо також і те, що нам може подобатися. Замість зосереджуватися на веснянках, яких ти не любиш, поміть щось, що тобі в собі подобається. Якщо ти сам не відкриєш краси в собі, то ніхто цього не зробить за тебе!

— Важливим і складним часом відкривання самого себе є період дозрівання.

— Багато залежить від того, як до тілесності ставилися в моєму домі. Якщо то не була тема табу, то дитина мала шанс знайти відповідь на всі питання, що її непокоять, і полюбити своє тіло. Тоді підлітку легше, бо він поступово вчиться розуміти зміни, які в ньому відбуваються, і вони його не тривожать. Якщо він не знайде відповіді вдома, то найчастіше сягає по джерела, які йому небагато поможуть. У кожному віці брак спілкування може призвести до переконання, що тілесність це соромно, секретно, небезпечно і гріховно. А це ж не так! Варто слухати і не лякатися труднощів і поразок, яких людина може зазнати у цій сфері.

— Що поганого ми робимо нашому тілу?

— Я би назвав один гріх, який є коренем: ми його не любимо.

— Але, з іншого боку, існує культ тіла, молодості…

— За цим культом не стоїть любов, радше страх. Я боюся, що моє тіло постаріє, а я ж бо мушу мати його молодим, сильним і здоровим. Це прагнення може стати нав’язливим, залежністю, вираженням якої стають непотрібні операції та надмірна зосередженість на тілі. Ми маємо таке тіло, яке маємо: дитяче, юнацьке, потім постаріле. Воно чудесно недосконале… Воно просто моє, і я хочу його любити. Варто замешкати у власному тілі, тобто обжитися в ньому. Мати відчуття, що я «у себе».

— Наш Бог став тілом… із тілом воскрес. У ритмі літургійного року ми задивлені в тіло.

— Бог оселився і обжився в людському тілі. Ба більше: Ісус залишив нам свої Тіло та Кров у Євхаристії. Це шокує.

— Що це означає, що ми — храм Святого Духа?

— Коли я давно тому почув ці слова, то мені здавалося, ніби це програма для виконання: що я повинен більше постаратися, аби стати цього гідним. Однак послання цих слів цілком виразне: ваші тіла ВЖЕ Є храмом. Такі, які вони є.

— Молоді, старі, товсті, худі…

— …і не до кінця святі. Перша річ, яку треба зробити, — це прийняти своє тіло і зрадіти йому. Треба його акцептувати (термін, що означає «позитивне сприйняття»), бо воно є чимось більшим, аніж просто наш вигляд. Воно — відображення нашої історії. Це як із деревом: кожен із нас несе з собою минуле, що нас сформувало. Чи це тіло слабке, чи сильне, перелякане чи відважне, хворе чи здорове. У ньому видно, чи хтось зазнав років, щедрих на почуття, любов, чи то були роки посухи. Тіло реагує залежно від досвіду, що в ньому відбився.

— Я знала жінку, яка казала, що любить свої зморшки, бо кожна з них є пам’яткою про пережите. Чому, отже, ми так часто маємо проблему з тілом?

— Бо надто часто обмежуємо його до вигляду і сексуальності. Залишаючись у рамках тільки одного значення, ми завужуємо, а тому дещо перебріхуємо справу.

— Людське тіло це сакрум чи профанум?

— Сакрум, хоча у певних реакціях асоціюється більше з профанум. У тілі поєднується і те, й те. Воно нам дане і задане. Особливо на молитві видні спокуси відділяти те, що святе, від того, що тілесне. Ми часто думаємо, що молимося головою, словами, зосередженням, а про тіло забуваємо. Воно ж теж має бути включене у молитву. Цього вчить літургія, яка вимагає активності: ми встаємо, сідаємо, клякаємо, виконуємо певні жести.

— Що тіло говорить?

— Тіло не помиляється. Розум можна ошукати. Тіло — ні. Воно безпомилково говорить нам, що ми відчуваємо. Треба його слухати, хоча не завжди треба бути йому слухняним. Я бачу, що розлючений, але це не означає, що мушу вибухнути. Добре усвідомлювати свої відчуття, аби свідомо реагувати. Через тіло я сприймаю дійсність: торкаюся, відчуваю, чую, смакую, бачу.

— Як дивитися на дійсність мудро?

— Без спотворень і порушень. У найбільш первинному сенсі слова «чистота».

— А що вона таке?

— Простота погляду. Відвага дивитися на світ такий, яким він є: із добром та злом, із красою та бридотою. Завдяки чистоті погляду я не дозволяю злу заступити собою добро. З таким підходом ніщо, що приходить зовні, не може мене забруднити. Для чистого все чисте. Це стосується усіх сфер життя.

— Сексуальної теж?

— Так. Коли ми думаємо про своє тіло, то сексуальна чистота перестає асоціюватися тільки з жорсткими заборонами і наказами, а стає цінністю вибору чогось прекраснішого. Це стосується не лише духовенства, але є шляхом для всіх, також і подружь, розлучених, підлітків.

— Це таке біблійне розуміння чистоти…

— Біблія не боїться тіла. Вона починає від опису сотворення людини, в якому Бог ліпить Адама. Я дуже люблю дивитися на цей образ не тільки як на давню історію, але й як на те, що відбувається зараз. Це розповідь про доторк Бога. Він із ніжністю й любов’ю торкається кожної частини мого тіла — зокрема тих місць, які мені важко прийняти. Він ліпить моє тіло, знаючи, що воно добре.

— І я такий собі глиняний посуд…

За матеріалами: dominikanie.pl

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: