…і немає такої людини, якої воно не могло би торкнутися. Про це говорив папа Франциск у в’язниці в Сьюдад Хуарес, де було останнє місце його паломництва в офіційній програмі.
Сьюдад Хуарес — останній, але, можливо, найважчий етап його Апостольської подорожі. Його значення виходить поза межі самої тільки Мексики.
Це місто, може, найвідоміше, бо найнебезпечніше. Фактично, вся північна Мексика бореться з однією проблемою: нелегальною міграцією. Церква намагається бути близько тих людей і допомагати їм, особливо тим, для кого Мексика — транзит до багатих Штатів чи Канади. Ідеться найбільше про мешканців Гватемали, Сальвадору, Нікарагуа, які хочуть дістатися США, вирвавшись із безнадійної бідності своїх країн. Це величезна проблема, бо мафія на них заробляє, ошукуючи їх. Аби виїхати, вони погоджуються на умови невідомих «перевізників», стаючи насправді членами мафії, проститутками, наркоперевізниками тощо. Рівень проблеми — величезний: тільки за минулий рік Мексика мусила депортувати 150 тис. осіб родом із Центральної Америки.
Саме тому зустріч Папи із цими людьми у цьому місці становить великий знак для всього світу. Передбачалося, що в Євхаристії мають узяти участь люди як із мексиканського боку, так і з‑поза Стіни — зі Штатів. Сьюдад Хуарес стоїть на одному — мексиканському — березі річки, а Ель Пасо — це вже територія США. Іспанською річка називається Ріо Ґранде, а по американський бік кордону її звуть Ріо Браво. Довгі роки, і чи не століття, вона є жаданою «брамою до економічного раю», тобто до США, для емігрантів усієї Латинської Америки. Папу в Сьюдад Хуарес прийняв 200‑тисячний натовп, який вигукував йому вітання. Перш ніж розпочати богослужіння, Франциск проїхав папамобілем серед зібраних. А потім виїхав на берег Ріо Ґранде.
Саме там, на узбережжі, стоїть в’язниця, над якою височіє один великий хрест і три менші. Вони символізують усіх, хто зазнав смерті, перетинаючи цей кордон двох цивілізацій. Там Франциск поклав квіти і якусь хвилину молився у тиші. Потім він виразно привітав усіх тих, хто стояв по той бік річки, вже в американському штаті Техас. Окрім тих, хто міг побачити Папу через води Ріо Ґранде, ще були охочі подивитися трансляцію богослужіння на телебімах, встановлених на стадіоні університету Ель Пасо. Сучасні засоби зв’язку виразно єднають людей і держави.
Сьюдад Хуарес — місто, найсильніше контрольоване наркокартелями, безпосередньо при кордоні зі Сполученими Штатами. Його ще прозивають «містом смерті». Саме там Папа закликав в’язнів повірити, що вони можуть написати нову, кращу сторінку історії. Візит до ув’язнення Франциск поєднав із відзначенням Ювілею Милосердя, початок якого, як він нагадав, заклав в Африці, відкриваючи там Святі Двері.
Сьюдад Хуарес, розташоване за понад 1,5 тисячі кілометрів від столиці Мексики (Святіший Отець здійснив туди понад двогодинний переліт), є п’ятим за кількістю населення містом країни та важливим промисловим центром. Але водночас його зараховують до міст із найвищим рівнем насильства і злочинності у світі, що пов’язано, зокрема, з незаконним обігом наркотиків через кордон зі США та діяльністю майже 1000 різних кримінальних банд. 1993 року Сьюдад Хуарес набуло сумної слави через масове викрадення жінок, яких змушувано до рабської праці на підпільних фабриках.
Відвідуючи пенітенціарний заклад та звертаючись до в’язнів, Святіший Отець зазначив: «Я завершую свій візит до Мексики й не міг вирушити в дорогу, не прийшовши до вас, не привітавшись із вами, не відзначивши з вами Ювілею Милосердя».
«Святкування Ювілею Милосердя з вами є нагадуванням про шлях, до якого ми невідкладно маємо взятися, аби розірвати порочне коло насильства і злочинності. Ми вже втратили стільки десятиліть, роздумуючи і гадаючи, ніби все розв’яжеться, якщо його ізолювати, відділити, замкнути в ув’язненні, відмежовуючись від довколишніх проблем у переконанні, що ці засоби насправді здатні вирішити проблему, — говорив Папа. — Ми забули зосередитися на тому, що насправді повинно бути нашою турботою: на житті людей та їхніх сімей, на житті тих, хто заодно з ними постраждав від цього замкненого кола насильства. Милосердя Боже нагадує нам, що тюрми становлять показник того, які ми є як суспільство; у багатьох випадках вони стають знаком замовчувань і занедбань, які спровокували культуру відкинення. Вони становлять ознаки культури, яка перестала робити ставку на життя; ознаку суспільства, яке покинуло своїх дітей. Милосердя нагадує нам, що реінтеграція починається не тут, ось за цими мурами, а раніше, “назовні”, на вулицях міста. Реінтеграція, або ж реабілітація починається з творення того, що можна би назвати системою суспільного здоров’я, тобто суспільством, яке старається не захворіти від спотворення стосунків у районі, в школах, на майданах і вулицях, у сімейних домівках, в усьому суспільному просторі».
«Іноді може скластися враження, що в’язниця ставить людей в умови, в яких вони змушені й надалі чинити злочини, а не сприяє процесам реабілітації, що допоможуть подолати суспільні, психологічні та родинні проблеми, які спонукають людину до певної поведінки. Проблема безпеки не вирішується самим лише ув’язнюванням, вона є закликом втрутитись, усуваючи структурні та культурні причини небезпечності, які стосуються цілого суспільства», — сказав Папа, додаючи, що турбота Ісуса про голодних, безпритульних чи в’язнів є моральним імперативом «для суспільства, яке прагне створити умови, необхідні для кращого співжиття».
Відзначати Ювілей Милосердя з в’язнями, за словами Святішого Отця, це також «навчитися не залишатися в’язнями минулого, в’язнями вчорашнього дня», означає «повірити, що все може бути по-іншому». Звісно, «назад повернутися неможливо, що було скоєне, те скоєне»; але це не означає, ніби неможливо «відтепер розпочати писати нову історію».
Папа заохотив в’язнів залучатися в те, «щоби зсередини змінювати ситуації, які породжують подальше виключення», допомагаючи «зупинити спіраль насильства», адже «той, хто зазнав глибокого болю», може «стати пророком у суспільстві».
Свою проповідь Папа розпочав словами св. Іринея: «Славою Бога є жива людина». Ці слова, вказав Папа, і надалі розлягаються луною в серці Церкви. «Славою Отця є життя Його дітей. Немає для батька більшої слави, ніж бачити сповнення життя його найближчих; немає більшого задоволення, ніж бачити, як вони посуваються вперед, як зростають і розвиваються», — говорив Франциск. Далі він послався на перше літургійне читання, з книги пророка Йони. Вказав, що Бог послав Йону з конкретним завданням. Він має піти й допомогти людям зрозуміти, що їхній спосіб поведінки, життя, залагоджування справ та організації суспільства приносить тільки смерть, нищення, страждання, утиск. «Іди й проголошуй, що вони так призвичаїлися до нищення, аж втратили здатність співчувати болю. Іди і скажи їм, що несправедливість запанувала їхніми поглядами. Тому Йона вирушає», — сказав Понтифік.
«І в цьому тексті ми стаємо перед лицем таємниці Божого милосердя. Милосердя завжди виганяє ницість, дуже серйозно сприймаючи людську особу. Воно завжди посилається на приспану і зачерствілу доброту кожної людини. Замість того, щоб нищити, як ми часто стараємося або хочемо зробити, милосердя підходить до кожної ситуації, аби перемінити її зсередини. Оце, власне, становить таємницю Божого милосердя. Воно наближається і закликає до навернення, до покути; закликає помітити шкоду, заподіяну на всіх рівнях. Милосердя завжди входить у зло, аби перемінити його!» — підкреслив Франциск.
Мешканці Ніневії, нагадав Папа, відреагували на заклик пророка і розпочали покуту. Боже милосердя увійшло в їхні серця, об’являючи і показуючи те, що становить нашу впевненість і нашу надію: що зміни, по суті, можливі завжди! Милосердя Боже — ось наш щит і наша твердиня.
«Йона допоміг побачити, він допомагає пробудити сумління. Його волання досягає чоловіків і жінок, здатних покутувати, спроможних плакати. Плакати від несправедливості, плакати через занепад, через пригноблення. Це сльози, які можуть відкрити шлях до переміни; це сльози, які можуть пом’якшити серце; це сльози, які можуть очистити погляд і допомогти побачити спіраль гріха, в яку ми не раз виявляємося втягнутими. Це сльози, які можуть зробити розрив із гріхом, вони спроможні відкрити на навернення», — зазначив Папа. У цей Рік Милосердя, і в цьому особливому місці він хоче прикликати дар милосердя і просити про дар сліз і дар навернення.
«Тут, у Сьюдад Хаурес, так і в інших прикордонних місцинах, сходяться тисячі мігрантів із Центральної Америки та інших крахн, не кажучи вже й про самих мексиканців, які також пробують дістатися “по той бік”. Цей перехід — дорога, обтяжена численними актами несправедливості: чимало ваших друзів — поневолених, викрадених, змушених платити викуп — стали предметами торгівлі людьми», — зазначив Франциск. Він продовжив цю думку, прямо говорячи про міграцію як про велику сучасну гуманітарну кризу. «Ця людська трагедія, якою є примусова міграція, нині становить глобальне явище. Цю кризу, якщо ми захочемо виразити її чисельно, можна міряти мільйонами, історіями, сім’ями… Несправедливість особливо радикалізується в молодих: то вони, немов гарматне м’ясо, переслідувані й перебувають під загрозою, коли намагаються вийти зі спіралі насильства і пекла наркотиків», — говорив Папа. «Нехай більше не буде смерті й використання!» — закликав Єпископ Рима на кордоні двох держав.
Після богослужіння Францискові дякували за прибуття до Сьюдад Хуарес тамтешній ординарій, єпископ Торрес Кампом. Зі свого боку, Папа подякував за все паломництво до Мексики, бо ж у його підготовці було задіяно так багато людей. «Я відчув, що ця велика мексиканська родина прийняла і сприйняла мене з любов’ю, радістю і надією. Дякую за те, що ви відчинили переді мною двері ваших сердець», — сказав Папа. Він також процитував уривок із вірша «Братерство» мексиканського автора Октавіо Паса, на які послався далі. «Говорячи цими словами, насмілююся зробити припущення і висновок: тим, що нас визначає і окреслює перед нами шлях, є таємнича, але реальна присутність Бога, втілена конкретно в усіх людях, особливо у найбільш потребуючих і найбідніших у Мексиці. Ніч може нам видаватися величезною і страшно темною, але цими днями я зміг переконатися, що в цьому народі існує багато світла, промінців, що несуть надію; і міг побачити в його численних свідках і на численних обличчях присутність Бога, який надалі ходить по цій землі, провадячи людей і підтримуючи в них надію; багато чоловіків і жінок своїми щоденними зусиллями роблять можливим те, що мексиканське суспільство не залишається зануреним у непроглядну пітьму», — сказав Папа Франциск.
Безпосередньо після Меси в Сьюдад Хуарес він подався до аеропорту, де відбулася коротка офіційна прощальна церемонія з участю президента Мексики Енріке Пенья Ньєто. Після 19.00 за місцевим часом літак мексиканських авіаліній Dreamliner із Папою на борту злетів у вись, і тим завершилося ХІІ закордонне паломництво цього понтифікату.
За матеріалами: Radio Watykańskie , Радіо Ватикану
Фото: Antonio Spadaro SJ
фінансово.
Щиро дякуємо!
