Агата Русак — психолог психотерапевт, секретар Головного управління Товариства християнських психологів (Варшава, Польща). Розмова з нею — про зустріч двох світів, або, може, про зустріч двох самотностей… Про що саме йдеться у цій темі: про зустріч священика і жінки чи про стосунки священик-жінка?
По суті справи, це принципове питання про позицію священика та жінки щодо особи протилежної статі. Ця позиція виростає зарівно з особистої історії життя, з принципів, перейнятих від батьків, як і з самостійно відкритих, продуманих і прийнятих переконань. Тут варто зупинитися й відважно подивитися на свої почуття і мислення щодо осіб іншої статі. Що ми відкриваємо в собі: повагу чи погорду, захват чи страх?
Важливо підійти до прочитання цієї статті без зашкарублих схем, тому що багато конкретних історій стосунків жінок і священиків, відомі мені як психотерапевту, показують, наскільки делікатної теми ми торкаємося. Спрощення тут будуть несправедливістю.
Спробуймо поглянути на зустріч священика й жінки з перспективи жінки (а радше молодої дівчини). Правдою є те, що зустрічі жінок і чоловіків — як ті, що розвивають, так і ті, що калічать, — постають за участі обох. Тому ми всі відповідальні за те, щоб узяти на себе відповідальність за творення стосунків.
Варто мати на увазі, що тенденція до психічного віддалення від дому, аби знайти схвалення у групі ровесників, — це риса дорослішання. У певний момент життя група стає для молодої людини більшим авторитетом, ніж батьки.
Бути членом групи — це вступ до творення відносин дружби, а потім і закоханості. Саме в цей час, коли молода людина шукає свою автентичність поза домом, вона прагне підтвердження своєї цінності в очах людей, які прийняли її до свого світу. В цей період вона дуже болісно переживає виключення з кола ровесників. Пов’язані з цим почуття — це головно нерозуміння і самотність. Молода людина також болісно переживає спротив батьків, пов’язаний з її частою відсутністю вдома. Сюди певною мірою включається брак розмов про справи, які стають для молодої душі щоразу важливішими.
Виберемо для прикладу одну з можливих ситуацій. Дівчина, яка в період дозрівання починає відчувати велику потребу зв’язків із ровесниками, яка хоче годинами розмовляти про нові в її житті питання і проблеми, яка, зрештою, стикається з ненаявною досі потребою прийняття (акцептації) та емоційного тепла, — така дівчина потрапляє до молодіжної релігійної спільноти. Знаходить собі гроно близьких і відкритих ровесників.
Могло статися так, що дівчина потрапила саме до цієї групи, оскільки батьки, надміру переймаючись опікою, не дозволяли доньці будувати нові стосунки з ровесниками по інших середовищах, натомість Церква — це місце довіри й авторитету, і вони погодилися на виняток. Вочевидь безліч таких історій закінчуються добре. Однак трапляються ситуації, в яких виникають неналежні стосунки між молодими дівчатами й лідерами молодіжних груп — а ними часто є священики.
Структура релігійних груп зазвичай проста: на чолі — священик, є кілька юнаків, а окрім цих нечисленних — купа дівчат. Отож важко говорити про рівновагу. Нашій дівчині з прикладу буде тим важче, чим більше незаспокоєних емоційних потреб вона винесла з дому. Якщо вона мала з татом сухі стосунки (ну бо замало, щоб тільки не пив і не бив, у батьківських стосунках треба набагато більшого), то може постати певна «істерична» потреба звертати на себе увагу. Виражатися це може дуже по-різному. Залежно від темпераменту, особистих рис і наявного досвіду може бути видом психологічної гри (наприклад, «секс-бомба», «невпевнена і нерішуча», «надміру чутлива», «бідненька»).
Варто зазначити, що найчастіше це неусвідомлені позиції, які випливають із великої потреби контакту. А чим є потреба контакту? У дівчат зацікавленість фізичною стороною затушована (хоча це не означає, що її не існує). Жінка зосереджується на емоційності. Вона очікує зацікавлення не своєю сексуальністю, а цілою собою. Навіть якщо вона вступає у статевий зв’язок, то мотивація до фізичного контакту в неї майже нульова. Найчастіше вона очікує опіки, турботи, опори, а всілякі фізичні дії та жести єднає з почуттями. Доторк мужчини жінка сприймає як частину більшої цілісності. Можливо, отримуючи знаки потягу з його боку, у своїй уяві вона вже будує сімейний затишок. Тут варто зазначити, що жінка реагує переважно на дотик (обійми, притулення, погладжування, поцілунок) та на ласкаві слова. Для неї це найміцніші «докази» любові й зацікавленості з боку мужчини. Багато хто з них про це забувають або просто не усвідомлюють рівня цієї потреби.
Однак повернімося до нашого прикладу. Коли така дівчина у групі дістає акцептацію (особливо з боку лідера), то в ній зроджується прагнення сильніше увійти в стосунки, мати глибшу приязнь. Лідер, особливо ж священик, у цій ситуації може стати кимсь винятковим, навіть уособленням Ісуса, якого він проголошує і несе. Ісус безсумнівно є взірцем мужчини. Дівчина, яка входить у захоплення Ісусом-людиною, може піддатися спокусі перенести Його образ на всіх чоловіків, яких зустріне.
Цей перенос вочевидь буде найлегшим стосовно тих, хто проголошує Ісуса: священиків, кліриків. Цьому сприяють «душпастирські» риси священика: схильність бути в розпорядженні, уміння й готовність слухати, мудрість, такт і делікатність, позиція опікуна. Словом — усе, чого дівчина потребує від мужчини.
Кожен учинок священика чи клірика повинен бути, таким чином, глибоко свідомим, будованим на знанні про психіку жінок і чоловіків, сповненим відповідальності за слово і жест. На жаль — як видається, дуже часто чоловіки не усвідомлюють цих природних відмінностей, що створює простір для невербальної «обітниці», складеної жінці (дівчині). Унаслідок цього вона спроможна — інколи довгі роки — чекати на сповнення цієї «обітниці», не реалізуючи інших приятельських стосунків із чоловіками/хлопцями. Хоча відповідальність за такі ситуації завжди лежить на обох сторонах процесу, однак описана ситуація стосується дівчини-підлітка і старшого за неї священика, отож тяжко відкинути думку про чималу безтурботність священика.
Зв’язки між близькими людьми зміцнюються завдяки спільним захопленням. Особливо помітно це в групах, націлених на допомогу іншим людям, наприклад, у харитативних чи театральних. Спільна мета єднає людей. Позиція чекання на щось, що могло би статися, часто закріплюється у формі пасивного страждальництва або ж невпинних старань сприймати явне за бажане.
Прикладом може бути наполегливе вичікування попід храмом, так звані «випадкові» зустрічі, численні дзвінки або візити під приводом важливих справ тощо. Священик у таких стосунках задовольняє психічно-духовні потреби дівчини, для якої в цей період життя саме вони і є найголовнішими. Дівчина, бачачи цінні риси священика, зазнає багато позитивних, часто глибоких емоцій (тут відбувається переплетення віри й життя). Водночас вона не замислюється над тим, що активність у цих стосунках проявляє вона сама. То тільки вона звіряється священикові. По суті справи, вона небагато знає про його життя, його історію, його труднощі та щоденність, його проблеми і самотність. У таких стосунках дівчина або жінка часто заповнює ці «дірки» фантазіями, складеними з потреб і прагнень. Тоді маємо справу з чистою проекцією. Що з цього випливає? Наслідком таких стосунків стає те, що дівчина високо ставить планку іншим хлопцям — своїм ровесникам. Вона шукає свого ідеального героя, якого відкрила в Ісусі. Отже, на ровесників, таких звичайних, як сама, вона не відкривається.
У психіці такої дівчини відбувається своєрідне програмування ідеального чоловіка. Якщо священик (лідер) це перша людина, від якої вона отримує так багато позитивних схвалень і акцептацію, то це програмування може виявитися тривалим. У певному розумінні, відомий «закон першої ночі» набирає тут ваги не у тілесній сфері, а в психічно-духовній. Це формує її сприйняття інших хлопців та чоловіків крізь фільтр такого виняткового контакту.
Від того, чи ця особа виявиться надалі спроможною поглянути на своє життя у правді, залежатиме її вміння створювати реальні стосунки з представниками іншої статі. Не йдеться про те, що вихід заміж має бути критерієм психічного здоров’я. Ідеться про те, щоб такі стосунки узагалі виникли в її житті. Усвідомлення «токсичності» зв’язку зі священиком буде для такої душі дуже тяжким, хоча може стати переламом і точкою звільнення у її житті.
Погляньмо на справу ширше. З діла творіння випливає, що не можна бути людиною, не визначаючи себе як конкретну стать, чоловіка чи жінку. В певному сенсі стать визначає долю людини. Кожен існує як жінка (мати) або як мужчина (батько), і так має пройти життям, оскільки стать — це не тільки подарунок від Бога, а ще й завдання, дане нам із певною метою. Спершу ми маємо її пізнати (зрозуміти її значення), потім прийняти, а зрештою навчитися її використовувати згідно з призначенням.
Вихідна комплементарність (взаємодоповнюваність) статей була створена для того, щоб могли бути задоволені індивідуальні психічні та емоційні потреби обох сторін. Ми знаємо про інстинктивний потяг до представника протилежної статті, від якого ніхто з нас не буває вільним. Про закони природи забувати не можна, бо насправді це головні причини того, чому молоді люди єднаються в пари і починають спільне життя. На жаль, щораз частіше стосунки між хлопцями й дівчатами розпочинаються від тілесного бажання, а допіру потім шукають місця для пізнання і ознайомлення.
Дещо інша справа — ситуація християнських груп і родин. Тут стосунки між представниками різної статі часто починаються з будування духовних уз. Прагнення до фізичної близькості стає наслідком тривалішого чи короткого часу взаємного пізнання. Однак і в таких стосунках існує потреба бути обережними, стриманими і усвідомлювати прагнення тіла, серця, реакцій другої сторони.
За матеріалами: Deon.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
