Серед об’єктів духовно-матеріальної скарбниці України є декілька пам’яток історії, культури та релігії, чия подальша доля сьогодні залежить не просто від підтримки та реставрації держави. Ці пам’ятки є монастирями, в яких безбожна радянська влада розмістила тюрми. В келіях, де раніше жили та молились монахи, посадили в’язнів. У підвалах монастирів, де зберігали продукти, стали розстрілювати засуджених.

Але найгірша правда полягає в тому, що й за незалежної України ці колишні монастирі не змінили своєї долі. Вони продовжують бути тюрмами, в келіях продовжують перебувати ув’язнені. А монастирські ансамблі, які могли б стати духовними орієнтирами та привабити туристів України та світу, продовжують руйнуватися через неадекватне їх використання пенітенціарною системою.

Монастир святої Бригіди (початок XVII століття) — Львівський слідчий ізолятор
м. Львів, вул. Городоцька, 20

Споруда, в якій розміщується Львівський слідчий ізолятор, збудована 1614 р. як монастир святої Бригіди, для дівчат із благородних сімей. У внутрішньому дворі монастиря стояла каплиця Святого Апостола Петра, з вівтарем у стилі бароко.

1782 року австрійська влада ліквідувала монастир, де на той час перебували 30 черниць. 1786 року монастир переобладнали під в’язницю, яка дістала назву «В’язниця Бригідки». У середині XIX ст. весь комплекс перебудували у стилі ампір.

Храм при в’язниці залишався діючим для ув’язнених до 1939 р. Наприкінці XIX ст. у «Бригідках» перебувало в середньому 1 500 ув’язнених. За часів польської влади (1918-1939) це була одна з найбільших тюрем краю. У ній навіть діяла своя школа.

Окупаційна радянська влада продовжила використовувати приміщення під назвою «Тюрма 4». 10‑го червня 1941 р., при відступі зі Львова радянської армії, тюрму підпалили, а ув’язнених — 324 особи — було розстріляно без суду (серед них більшість були політичними в’язнями). Німці приміщення не використовували.

Від 1946 року споруда продовжує функціонувати як тюрма, а також як місце виконання смертних вироків (до 1980‑х). Підпорядковане МВС СРСР, потім МВС України.

Монастир бернардинів (початок XVII століття) — Сокальська виправна колонія 47
Львівська область, Сокальський р-н, смт. Жвирка

Колонія максимального рівня безпеки для утримання чоловіків, засуджених до позбавлення волі на певний строк та до довічного позбавлення волі. Галузь виробництва — машинобудування.

Колонія розташована у колишньому римо-католицькому монастирі бернардинів, у селищі міського типу Жвирка, що межує з Сокалем. Закладення монастиря відбулося 1604 р., будівництво тривало до 1630 р. на пожертви князя Яна Острозького. Монастир оборонного типу за всю історію існування жодного разу не був захоплений силою.

На головній дзвіниці 1748 р. було встановлено годинник. Під храмом містилася велика крипта, в якій ховали братів-бернардинів та місцеву шляхту.

Монастир був місцем паломництва прочан до чудотворної ікони Сокальської Божої Матері, що 1724 р. була коронована. 1843 року монастир пережив страшну пожежу, яка знищила інтер’єр храму та саму ікону. Відреставровані та відновлені монастир та ікона вже у 1848 р.

1870 року монастир знову горів, але 1872 р. був знову відновлений. Постраждав він і від воєн, особливо в період Першої світової війни, але щоразу відбудовувався.

1951 року село Жвирка стало частиною УРСР. Тоді монахів вигнали, розмістивши спершу будинок для престарілих («Будинок інвалідів»). Та вже з 1958 р. тут влаштували виправну колонію.

Зараз колонія є виробником продукції для потреб сільського господарства Львівської області. Тут перебувають і засуджені на довічне ув’язнення. Сокальська зона — одна з дев’яти установ у Україні, де є сектор для таких в’язнів.

27 березня 2012 року на території колонії сталася велика пожежа. Згоріли купол головної дзвіниці та дах колишнього храму Діви Марії.

Ніхто з 612 ув’язнених не постраждав і не втік. Про це з гордістю розповідає в одному з інтерв’ю начальник колонії. Ну а будівля монастиря… Збитки досі уточнюються.

Монастир бернардинів (початок XVII століття) — Замкова виправна колонія 58
Хмельницька область, м. Ізяслав, вул. Гагаріна

Установа створена 1960 р., розташована в будівлі пам’ятки архітектури XVII ст. — монастирі бернардинів. Монастир заснований 1602 р. князем Янушем Заславським, представником молодшої гілки князів Острозьких. Побудований над річкою Горинь, обведений оборонною кам’яною стіною. Імовірно, перероблений з давнього замку князів Острозьких.

У монастирі зберігалась чудотворна Заславська ікона Пресвятої Богородиці, родова святиня князів Заславських. 1648 року монастир був зруйнований козаками Богдана Хмельницького. Відбудований 1672 р. новим власником Заславля — князем Павлом Сангушком. Зусиллями нового власника монастир став одним із найбагатших на Волині. Навіть під час російського панування на Волині у XVIII-XIX ст. монастир продовжував діяти, хоч і не був уже таким впливовим. Мав усього 18 ченців. У монастирі була портретна галерея та бібліотека з 5 тис. томів і давніх рукописів.

1921 року більшовики закрили монастир. Тут розміщено дитячу трудову колонію на 200 підлітків, що проіснувала до 1960  р.

У 1960-1963 рр. здійснювалась підготовка будівель та споруд для утримування особливо небезпечних рецидивістів. Ліміт наповнення — 650 осіб.

Основний виробничий профіль колонії — деревообробка. Від 1963 р. здійснюється перепрофілювання виробництва із деревообробного на металообробне.

2003 р. постав сектор максимального рівня безпеки для утримування чоловіків, засуджених до довічного позбавлення волі.

З 2004 р. розпочато випуск швейних виробів. Організовано роботу дільниці з ремонту легкових і вантажених автомашин, тракторів. Розширено сектор для довічного ув’язнення з плановим наповненням 110 чоловік.

В’ячеслав Нестеров, РІСУ