Культура безвідповідальності?

Чи мені тільки так здається, чи ми насправді живемо в часи великої та поширеної безвідповідальності?

Безвідповідальність можна визначити як віру в те, що хтось більший, ніж ми — але не Бог, а якась людина або ж інституція, — зробить так, що попри наші дії, які провадять до якогось небажаного результату, їхній наслідок не настане.

Чи достатньо зрозуміле таке визначення?

Наприклад, ти не заощаджуєш упродовж свого життя і не хочеш мати сім’ю — виразно тим самим прагнучи стати бездомним самотнім старим; а тим часом віриш, що однак такого не станеться, ну бо соцслужби заопікуються тобою на старість. Інші приклади я наведу нижче.

Безвідповідальність як віра

Ви помітили, що запропоноване мною визначення явища проводить аналогії з вірою? Так, бо це — прояв ірраціональної віри. Наскільки віра в Бога, тобто буття, про яке з логічного погляду неможливо ні сказати що воно є, ні цьому заперечити, — наскільки ця віра обґрунтована і нормальна для людства… настільки ж покладання тих самих надій на людей та інституції це вже просто-таки ідолопоклонство.

Однак воно сьогодні таке часте й поширене. Чому? Може, тому — як уже, кажуть, сформулював Честертон, — що люди, які ні у що не вірять, здатні повірити у що завгодно.

Сім’я

Специфічна ситуація з тією відповідальністю в родинах. Як випливає з одного соціологічного зведення, моє покоління має проблеми з заснуванням сім’ї заме через… надмірний тиск покоління батьків на відповідальне ставлення до цієї теми. Що означає «відповідальне» у цьому разі? Ну, найкраще — після навчання, з 50‑річним стажем у фірмі, і якщо можливо, то по трьох дипломах і з помешканням щонайменше у 100 квадратів. Вочевидь я перебільшую, але ж ситуація знайома, чи не так?

Але ж саме це— дуже безвідповідальна позиція! Безвідповідальна, бо ті батьки, роблячи все, аби відтягнути дітей від заснування сімей, а отже, будуючи відчуття неможливості взяти на себе відповідальність, — при цьому вірять, що чудесним способом їхні діти візьмуть на себе відповідальність за сім’ю.

Праця

У праці найкраще теж би ніхто ні за що не відповідав. Я навіть уклав приказку, що люди шукають не праці, а зарплат. Бо вочевидь у багатьох випадках це так — якщо для людини неважливо навіть натхненно відповісти на запитання «чому ви хочете працювати саме у нас?» або чесно і щиро написати мотиваційного листа. Уже не кажучи про ситуації, в яких вас як клієнта перекидають із відділу у відділ, бо хтось просто не почувається відповідальним за розв’язання проблеми від імені фірми.

Чи коли йдеться про вірування деяких недосвідчених підприємців у спасительну роль грантів, дотацій, кредитів — або ж у власну інтуїцію. Який відсоток підприємств запровадив управлінський облік? А без нього фінансові рішення ухвалюються «на око». Звісно, ми такі вправні, що здатні літати «на чесному слові й на одному крилі», але…

Безвідповідальність і пасивне ставлення до життєвих справ засуджував ще св. Павло. Відповідальність у бізнесі, поєднана з християнськими цінностями, — ось те, що має рятувати і будувати.

Мацєй Ґнишка, Deon