Запитання:
— Ми з чоловіком одружені майже 5 років, маємо трьох дітей. 5 років ми жили в Україні, де чоловік навернувся до Бога, почав відвідувати церкву, регулярно сповідатися та практикувати інші практики. Я старалась,щоб нас оточували люди з добрим прикладом для наслідування. Чоловік був життєрадісний,а головне ми були справді нероздільним цілим. Зараз ми приїхали закордон, де чоловік прожив 20 років до нашого знайомства. І з цим переїздом все просто ніби розвалилося. Він замкнувся у собі, спілкується з людьми, які живуть аморальним життям, не допомагає. Тут живе його вся родина, у мене ж нема нікого. Наші спільні молитви з дітьми стали просто формальністю, а сповідатись чоловік не хоче, та ще й почав насміхатися зі всього. Я не хочу жити в цій країні,бо вона погано впливає на нашу сім'ю, чоловік навіть не хоче говорити про це… Як діяти мені правильно? Я мушу повернутися назад в Україну, бо маю недовершені справи, а чоловік залишається тут. Та переживаю, що коли повернуся, то втрачу його назавжди…
(Лист читачки скорочено, щоб зберегти анонімність).
На запитання відповідає отець Олег Саламон, психолог, психотерапевт:
— Слава Ісусу Христу! На самому початку хочу наголосити, що будь-яка порада, яку можна надати, спираючись на ваш опис ситуації, є тільки порадою і не може замінити вашої особистої відповідальності за прийняття тих чи інших рішень.
Дуже важливе те, як ви ставитеся до своєї сім’ї, як переживаєте за своїх дітей. Я бачу, як серйозно ви ставитися до своєї віри. Це все ваші ресурси і цінності, які ви хочете захистити. У вашому листі я також відчуваю вашу самотність. Вам, можливо, бракує контактів і підтримки вашої родини, так як ви маєте можливість спілкуватися тільки з родиною чоловіка. Змінилася релігійна і духовна ситуація у вашій сім’ї, що стає причиною вашої тривожності. З вашого листа виходить, що чоловік почав мало уваги приділяти вам і дітям. Це спонукає вас думати про те, що ви можете його втратити. Ви вважаєте, що повернення в Україну було би можливим вирішенням цих проблем. Ваш чоловік думає інакше. Це призводить до загострень у ваших стосунках.
Спираючись виключно на інформацію, яку ви описали, важко однак побачити повну ситуацію вашої сім’ї. З ваших слів виникає, що ви ще повністю не адаптувалися до життя закордоном. Це може вносити напругу в прийняті вами рішення і в сприйнятті ситуації, в якій ви знаходитеся. Ви мало пишете про ваші стосунки з чоловіком, про те, чи він працює, чи ви маєте працю, чи ви знайшли церковну спільноту, яка би вас підтримала, адже це було важливе для вас в Україні.
Перед вашим переїздом за кордон, він жив із вами в Україні і перебував у подібній ситуації, як ви зараз. Але наскільки я вас зрозумів, він адаптувався до життя у нас. Можливо, тепер він очікує вашої відповіді.
Не знаю також звідки у вас впевненість в тому, що ваше подружнє життя розпадеться, якщо ви у справах поїдете в Україну… Чи ви говорили з ним про це і отримали таку відповідь, чи, можливо, це наразі виключно ваша думка? Тому що такі справи важливо проговорювати.
Гадаю, що якщо ваші справи, про які ви пишете, є для вас важливими, ви повинні приїхати в Україну і їх вирішити, попередньо пояснивши чоловікові спокійно мету вашої поїздки. Поясніть йому, що це для вас важливо і ви очікуєте від нього підтримки і зрозуміння.
Якщо би ви хотіли далі працювати з вашим запитом, можемо співпрацювати. Але щоб наша співпраця була більш конструктивною, я мусив би отримати від вас більше інформації.
З Богом.
Фото: OmarMedinaFilms / pixabay
фінансово.
Щиро дякуємо!
