«Дякую вам за цей день праці: і для меней і для вас він був непростим», — сказав Святіший Отець, починаючи бесіду з журналістами на борту літака дорогою з о. Лесбос, де він перебував із візитом, до Рима. Пропонуємо повний текст інтерв’ю Папи Франциска у перекладі з англійської.
Інес Сан Мартін, «Crux»
Ваша Святосте, перше питання стосуватиметься подорожі. Цей візит відбувся одразу після підписання угоди між Туреччиною та ЄС. Ви вважаєте її [подорож] політичним кроком? Сьогодні вранці у Домі св. Марти Ви зустрілися з Берні Сандерсом, кандидатом у президенти США. Я хочу запитати про Ваші відчуття та позицію стосовно політичних процесів у Північній Америці.
— По‑перше, жодних політичних спекуляцій: я не знаю забагато про угоди між Туреччиною та ЄС. Я дізнався про все з газет. Забрати біженців звідти — це гуманітарний крок. Думка така виникла тиждень тому, і я негайно погодився; це дія Святого Духа. Я це побачив. Усе відбулося згідно зі встановленим порядком, легально. Вони прибувають з усіма необхідними документами. Ватикан, Італія та Греція відкрили для них візи. Їх приймуть у Ватикані, за співпраці зі Спільнотою св. Егідія; їм допоможуть знайти роботу. Але вони гості Ватикану. Вони доєднаються до двох сирійських родин, які вже знайшли притулок у двох ватиканських парафіях.
Друге. Сьогодні вранці я зустрівся з сенатором Берні Сандерсом, який прибув на конгрес, присвячений енцикліці «Centessimus Annus». Він знав, що я виїжджаю саме зараз; було дуже мило з його боку прийти і привітатися зі мною. Я привітав його із дружиною, а також іншу пару, що зупинилися у Домі св. Марти, адже усі члени конгресу, урядовці зупиняються саме там. Глави держав мешкають у посольствах своїх держав. Я лише привітався, нічого більше. Виховані люди зазвичай вітаються, у цьому нема домішок політики. Якщо хтось вважає інакше, він потребує психіатра.
Франка Джянсольдаті, «Il Messaggero»
Ви багато говорите про прийняття [біженців], та, мабуть, замало про інтеграцію [мігрантів] у суспільство. Спостерігаючи за тим, що відбувається в Європі, де насправді великий приплив мігрантів, бачимо багато міст, які страждають від секторів ґетто, що там утворюються. З усього видно, що біженці‑мусульмани найважче приймають наші цінності у своє життя. Західні цінності. Чи не доцільніше надавати перевагу мігрантам‑християнам? Чому всі три родини, які Ви запросили до Ватикану, — мусульманські?
— Це не був релігійний вибір, вибір між християнами та мусульманами. Ці три родини мали усі необхідні документи. У таборі також перебувають дві родини християн, які не мають усіх необхідних документів. Це не привілеї. Усі 12 — діти Божі. Ось справжній привілей. Стосовно інтеграції… Зараз Ви вживаєте слово, яке сучасна культура майже забула. Війна досі існує, ґетто… Деякі терористи — діти й онуки людей, що народилися уже в Європі. Отож, що сталося? Не було політики інтеграції. Для мене це фундаментальна річ. У посинодальній адгортації також про це йдеться. Одне з трьох пасторальних рішень для родин, які переживають труднощі, — саме інтеграція у суспільство. Сьогодні Європі слід відновити рису, яку вона мала завжди: здатність інтегрувати, об’єднувати. Європейська культура збагачується завдяки інтеграції. Я думаю, ми потребуємо уроків інтеграції, освіти, спрямованої на інтеграцію, культури інтеграції.
Елена Пінарді, «EBU»
Ваша Святосте, зараз багато говорять про зміцнення кордонів різних європейських держав, розгортання військ уздовж кордонів Європи. Чи це кінець зони Шенген, чи з європейською мрією також покінчено?
— Я не знаю. Я розумію уряди і простих громадян: вони відчувають страх. Я розумію. Однак вони повинні взяти відповідальність за прийняття [біженців]. Що нам слід робити, аби сприяти інтеграції цих людей у наше суспільство? Я вже казав: зведення мурів не вирішує проблем. Ми могли переконатися у цьому протягом минулого століття, коли також була одна стіна. Вона нічого не вирішила. Ми повинні будувати мости; мости будуються розсудливо за допомогою діалогу та інтеграції. Я розумію цей страх, однак зміцнення кордонів нічого не дасть. На перспективу така замкненість зашкодить людям. Європа повинна виробити політику прийняття, інтеграції, зростання, праці та економічних реформ. Ось ці мости, які дозволять нам не будувати мурів. Після того, що я побачив у цьому таборі для біженців, хотілося заплакати. Діти… Вони подарували мені стільки малюнків. Діти прагнуть миру, адже вони дуже страждають. Вони мають навчальні курси у таборі. Що вони бачили? Погляньте сюди, ось що вони бачили: дитину, що втопилася! Діти носять це у своїх серцях. Від цього хотілося сьогодні плакати. Подібний малюнок намалювала також дитина з Афганістану. Ці діти зберігають це все у своїй пам’яті. Вони потребують часу, аби це звідти зникло. Сонце на малюнках також плаче. Сльоза й нам допоможе.
Фанні Карьє, «AFP»
Чому Ви не розрізняєте тих, хто втікає з огляду на війну, і тих, хто втікає через голод? Чи Європа може прийняти всіх убогих світу?
— Це правда. Я сказав, що деякі втікають від війни, інші ж — від голоду. Обидві групи людей — жертви надмірної експлуатації Землі. Глава одного з урядів в Африці розповідав мені менше місяця тому, що у них зараз займається насадженням лісів, адже землі стали мертвими через надмірне використання. Одні втікають від війни, інші ж — від голоду. Я б запросив виробників зброї та тих, які постачають її у різні куточки світу, аби поширювати війни, наприклад, у Сирії, — провести один день у такому таборі для біженців. Я пвен, їм це було б дуже корисно.
Нестор Понґута, «W Radio» (Колумбія)
Доброго дня, Ваша Святосте! Я поставлю питання іспанською, а Ви відповідатимете італійською. Ви сказали дуже особливу річ цього ранку, що й привернула нашу увагу до цієї сумної подорожі. Ми зрозуміли з Ваших слів, що Ви були дуже зворушені. Однак щось змінилося у вашому серці, коли ми дізналися про цих 12 осіб. Цим малим жестом Ви дали урок тим, хто відвертає свій погляд від такого страждання, від цієї «поетапної третьої світової війни».
— Я відповім словами Матері Терези. Колись її про це також запитали. Їй сказали, що вона надто багато сил присвячує помираючим, так багато працює для них: «Те, що ви робите, не має значення». Вона ж відповіла: «Це крапля! Це лише крапля у морі, однак після цієї краплі море вже не буде таке саме». Можна робити маленькі вчинки! Це акти, які ми повинні чинити, простягаючи руку до людей у потребі.
Джош МакЕлві, «NCReporter»
Дякую, Ваша Святосте! Ми приїхали до нації мігрантів та політики суворої економії. Я хотів би дізнатися Вашу позицію стосовно такої політики на ще одному острові, йтиметься про Пуерто‑Ріко. Яка Ваша позиція стосовно цього питання?
— Сувора економія з економічного погляду — це лише пункт, параграф, розділ певної програми. З політичного погляду це виглядає так, із духовного погляду бачимо проблему інакше. Я хочу говорити про це, проводячи паралель із відходами. На зустрічі ФАО [Продовольча та сільськогосподарська організація ООН], здається, говорили про те, що однією змарнованою порцією їжі вдасться нагодувати світ. А ми у наших домах викидаємо дуже багато. Це «культура відходів». Сувора економія у тому сенсі, який ви маєте на увазі, та сувора економія у християнському сенсі — давайте зупинимося і відділимо ці речі. Я говорю про християнське розуміння цього слова.
Франческо Ромеро, «Rome Reports»
Ваша Святосте, (…) Ви сказали, що криза з біженцями зараз гірша, аніж за часів ІІ Світової війни. Що Ви скажете про кризу мігрантів, які прибувають до США з Мексики та інших країн Латинської Америки.
— Можу сказати те саме. Мігранти прибувають туди, втікаючи від голоду. Та сама проблема. У Мексиці я служив Святу Месу за 100 метрів від кордону, по той бік знаходилися біля 50 єпископів зі США та 50 000 вірних на стадіоні. Та сама проблема… (…) Це глобальна проблема. Я говорив про це мексиканським єпископам, я просив їх піклуватися про біженців.
Френк Рокка, «Wall Street Journal»
Ваша Святосте, дякуємо! Питання стосовно міграції, які я мав намір поставити, уже прозвучали, і Ви дуже добре на них відповіли. Якщо Ви дозволите, я хочу порозмовляти про іншу подію, що сталася нещодавно, а саме про Ваше Апостольське повчання. Як Ви знаєте, було широке обговорення цієї теми; Ви знаєте, що ми приділяли цьому багато уваги, з’явилося багато публікацій. Слід визнати, що нічого не змінилося стосовно правил, які регулюють допущення до таїнств тих, хто розлучений та повторно одружений. Право, пасторальна практика та доктрина не змінилися. Інші ж стверджують, що багато дечого змінилося, з’явилися нові відкриття та можливості. Отже, чи з’явилися нові конкретні шанси та можливості [для розлучених], яких не існувало перед публікацією цього документу?
— Так, багато! Однак, відповідь буде коротка. Я раджу вам прочитати коментар кардинала Шенборна. Він великий теолог. Він був секретарем Конгрегації віровчення, він дуже добре знається на доктрині. Там ви знайдете відповіді на ці питання.
Жан Марі Ґенуа, «Le Figaro»
Моє питання також стосується цієї теми. Ви писали в «Amoris laetitia» про проблему розлучених та повторно одружених, а саме мене цікавить прим. 351. Чому Ви написали таку важливу річ у примітках? Ви передбачали, що зустрінетеся з критикою, чи хотіли показати, що це неважливо?
— Один із моїх попередників, коли говорив про ІІ Ватиканський Собор, зазначив, що насправді відбулося два Собори: один у Базиліці св. Петра, інший — у пресі. Коли я згадую перший Синод, то бачу, що медіа зосередили усю свою увагу на питанні Причастя для розлучених. Я не святий — це набридло мені та засмутило. Адже — думаючи про ці медіа, які пишуть різні речі, — невже ви не усвідомлюєте, що це неважлива проблема? Чи ви не усвідомлюєте, що родини в усьому світі переживають кризу? Чи ми не усвідомлюємо, що вже рівень народжуваності у Європі змушує нас плакати? А родина — це основа суспільства. Чи ви не усвідомлюєте, що сьогодні молоді не хочуть одружуватися? (…) Чи ви не усвідомлюєте, що сьогодні з огляду на відсутність праці, на малу заробітну платню матері працюють на двох роботах, а діти ростуть самі? Ось великі проблеми! Я не пам’ятаю примітки, але якщо там сказано щось загалом, то це означає, що я говорив про це в «Evangelii gaudium».
Дуже вам дякую. Я відчув спокій посеред вас. А зараз вас трохи нагодують.
За матеріалами: CNA
фінансово.
Щиро дякуємо!
