Роздуми

Боже Милосердя в Пасхальній містерії Ісуса

20 Квітня 2016, 18:42 3407 о. Генрик Дзядош SJ
Воскресіння

Пасхальна тайна, тобто тайна смерті, воскресіння, вознесіння Ісуса і зішестя Святого Духа – найвеличніше виконання планів Божого милосердя щодо людини.

Ця Тайна звершена в особі Божого Сина Ісуса Христа, який став людиною, прийняв нашу природу, щоб у своєму тілі виконати Божий план, реалізувати його у пасхальній містерії. Тому пасхальна містерія – це щось незвичайне в історії спасіння, вершина історії, центральний пункт усієї історії людства. У цій тайні Боже милосердя осягає свою повноту.

 

1. Заповідь Страждання

Книга Проповідника говорить, що на все свій час (пор. Проп 3,

1). Те саме стосується Божих планів, пов’язаних з тайною Страждань і Воскресіння Ісуса. Він також повинен був чекати свого часу, хоча у своїй любові дуже прагнув, щоб ця хвилина прийшла якнайшвидше. Проте Ісус був терпеливим і доки надійшов час — готував учнів до розуміння цієї години, бо якщо Він не відійде, то не зможе послати Утішителя, який усього навчить, про все нагадає (Йн 14, 25). Ісус готував учнів делікатно, щоб не похитнути їхньої слабкої віри.

Христос готував учнів до своєї Пасхи передусім через повідомлення про Страсті. Спочатку – на Горі Табор у присутності Мойсея й Іллі Ісус об’являє Петру, Йоанові і Якову свою славу. Тільки потім говорить їм про страждання і хрест, про те, що Його відкинуть старші і книжники. Для Апостолів навіть це було великим шоком, адже вони не розуміли, чому Він повинен страждати. Але ця заповідь страждання була приготована подією Преображення. Схоже було у випадку визнання Петра у Филиповій Кесарії, коли Ісус говорить про нього: «Ти – Петро (скеля), і що я на цій скелі збудую мою Церкву й що пекельні ворота її не подолають» (Мт 16, 18). Тільки після цих слів Ісус починає говорити про свою смерть у Єрусалимі та про своє воскресіння. Учні не розуміють, чому такі події повинні статися з їхнім Учителем, а Петро докорятиме Йому, що таке ніколи з Ним не станеться.

Чому Ісус, не зважаючи на такий підхід Апостолів, говорить про свої страждання і смерть? Він робить це з огляду на нас. Апостоли тільки після воскресіння згадають, що про це говорив Спаситель; але для Церкви, для нас, тільки надійде час випробувань і пам’ять про те, що після хреста настає воскресіння, може бути для нас підтримкою.

 

2. Ідіть і приготуйте для мене Пасху

Тайна Страждань Христа розпочинається у Вербну Неділю. Ісус урочисто в’їжджає у Єрусалим, де люди його вітають і вигукують: «Осанна Синові Давида! Благословен той, що йде в ім’я Господнє» (Мт 21, 9). Тільки Ісус знає, що ці слова, правдиві за своїм змістом, за кілька днів будуть замінені зневажливими словами, які той самий народ буде кричати у дворі Пилата. Для Спасителя розпочинається гіркота страждання, в якій ніхто Йому не зможе допомогти. Крім Матері, яка Йому товаришувала під час хресної дороги, поруч не буде нікого – Він залишиться сам.

Однак перш ніж Ісус повністю увійде у страждання, Він прагне переказати апостолам свій завіт, переказати у певному контексті, який зробить його зрозумілішим для учнів. Контекст, оправа прощання з учнями – це єврейська Пасха, яку вони святкували щороку. Пасха для них – найбільше свято, найбільша літургія. Пасха не тільки мала нагадувати вихід з Єгипту й цілу історію спасіння народу, а й уособлювати присутність Бога під час цієї учти. У цій учті Ісус хоче брати участь, Він радить учням приготувати вечерю згідно з відомими правилами, тому що, як законний єврей, Він переживав її з дитинства. Усі вони досконало знають, у чому полягає учта, який точний ритуал Пасхи, які страви мають бути на столі, які пісні і псалми потрібно співати, і передусім знають, що ця ніч – найсвятіша в усьому році, тому що в ній уособлюється любов Ягве, який ніколи не покидає свій народ.

Надходить Великий Четвер, Ісус збирає апостолів у Вечірнику. Згідно з думками сьогоднішніх богословів, ця вечеря відбувалася на день раніше, тому що, коли євреї наступного дня святкуватимуть Пасху згідно зі своїми звичаями, Ісус буде її здійснювати смертю на хресті. Хоча під час пасхальної вечері споживається багато страв (гірке зілля; харосет – страва, що нагадує пиріг, приготовлена з яблук; яйце; вода з оцтом; пасхальне ягня; хліб і вино), кожна з цих страв несе свою символіку. Ми зосередимося на хлібі та вині, аби зрозуміти, що вони означають для нас. Хліб, який споживали під час єврейської Пасхи, означав хліб страждання, що його батьки споживали в Єгипті: це був хліб сліз і муки в рабстві. Хліб був прісним; це означало, що Бог так швидко прийшов, так швидко врятував, аж тісто не встигло навіть забродити. Вино символізувало свободу, бо нагадувало період отримання Обітованої землі.

Ісус під час Останньої Вечері повністю виконує єврейський пасхальний обряд, однак надає нового виміру цій учті та всім стравам, що стоять на столі. Коли Він бере хліб у свої руки, то вказує вже не на рабство у Єгипті, а на своє тіло, яке буде повішене на хресті. Отож, Ісус прагне, щоб Його тіло показало страшніше рабство, ніж неволя у Єгипті. У Його тілі, повішеному на хресті, стає видно кожне людське рабство. Як говорить Лист до Євреїв: «А що діти були учасниками тіла і крові, то й він подібно участь в тому брав, щоб смертю знищити того, хто мав владу смерті, тобто диявола, і визволити тих, що їх страх смерти все життя тримав у рабстві» (Євр 2, 14-15). Розіп’яте тіло Христа носить у собі всі гріхи всіх людей. Євхаристійний хліб вказуватиме на вимір нашого гріха, нашого рабства; натомість вино, яке стає Кров’ю Христа, вказуватиме на свободу, до якої веде нас Ісус.

Єврейська Пасха допомагає зрозуміти Євхаристію, а відтак, допомагає краще побачити милосердя Бога, який невпинно був присутній в усій історії Ізраїля, який цю історію повністю довершує у своєму Сині. «Ніхто неспроможний любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає» (Йн 15, 13), – каже Ісус, адже Він віддав життя за недругів, за ворогів, за грішників. Ця істина здійснюється під час Тайної Вечері і буде здійснюватися під час кожної Євхаристії, стаючи таким чином таїнством Божого милосердя.

 

3. Петро і Юда

Роздумуючи про страждання Ісуса, особливо про Боже милосердя, об’явлене у цій містерії, варто придивитися до двох апостолів, які особливим чином беруть участь у цих стражданнях. Це учні, яких Спаситель вибрав у коло Дванадцятьох, аби вони були втаємничені у справи Божого Царства, у справи Доброї Новини, щоб потім стали свідками воскресіння Господа і проповідниками Євангелія.

Дивує той факт, що Ісус, хоч і знав майбутнє, знав, що таїться у серці Юди, кличе також і його бути серед апостолів. Це дивує, тому що відкриває образ Бога, який не вміщується у наші схеми і в наші уявлення про Нього. Адже нам так легко уявити Бога схожого на нас, з нашим відчуття справедливості; такого, який не дасть себе використати, який передбачає майбутнє, може вберегтися від зради, від поразки. Однак такого бога, викроєного згідно з мірками нашого розуму, на щастя, не існує. Є тільки один Бог Ісуса Христа, який передусім любить, а Його любов не використовує політики, не маніпулює, може пережити поразку, носить у собі гріхи інших, і навіть дозволить себе зрадити і вбити. Адже милосердя – це не політика, яку можна застосовувати до інших людей, не угода чи якась умовність, а прийняття смерті. Для Юди постійно була відкрита брама милосердя. Ісус не навчав нічого, окрім: «Це моя заповідь, щоб ви любили один одного, як я вас полюбив» (Йн 15, 12). Місія Ісуса – це місія спасіння людини. «Я милосердя хочу, а не жертви» (Мт 9, 13).

Натомість Юда, як говорять деякі богослови, належав до партії зелотів, головною ідеєю яких було визволення ізраїльтян з-під римської окупації. Може, тому Юда розчарувався в Христі і продав Його, адже Він нічого не зробив для справи звільнення земляків від панування римської імперії. Ісус навіть заборонив називати Його Месією, щоб не викликати асоціацій з політикою. Тут стикаються два фронти: людська справедливість і милосердя. Юда не розумів мислення, яке Ісус невпинно показував своїм учням, не розумів навіть тоді, коли милосердя могло його врятувати, бо Бог не створив смерть, ані не радіє з погибелі живучих (Мудр 1, 13). Як багато залежить від віри в любов Бога! Ісус Христос з’явився на цей світ не для того, щоб зробити розрахунок наших гріхів і нас осудити. Розрахунок відбувся іншим чином: через прийняття наших гріхів на своє тіло, через розп’яття цих гріхів у своєму тілі. Юда в це не вірив, у нього було відчуття людської справедливості, а коли він побачив свою помилку, то не повірив, що Бог – милосердний, що може йому пробачити.

Інакше було з Петром. Він також скоїв гріх, може навіть більший, ніж Юда, тому що постійно говорив про свою любов до Наставника, постійно був першим біля Ісуса, а потім Його зрадив. Однак у Петра наука Ісуса про милосердя була схована в глибині серця, і коли він зрадив Христа, слова Спасителя про «прощення більше семи разів» й інші сказання про любов, а також вчинки Ісуса (наприклад, умивання ніг під час Тайної Вечері) стали точкою опори і справжнім порятунком. Петро плакав від жалю, що зрікся Ісуса, але в глибині його серця жевріла радість, що він знайшов найцінніший скарб свого життя, – Любов, яка прощає, безкоштовну Любов, Любов, яка не зважає на людську нужденність. Може, саме тоді Петро згадав сцену понад озером, під час чудесної ловлі риби, те, як він хотів, аби Ісус відійшов від нього, бо в обличчі Його святості Петро побачив себе грішником. Може, тієї хвилини Петро вперше зрозумів істину Ісусових слів, ту істину, яка врятувала його, яку буде проголошувати і за яку віддасть життя.

 

4. Хрест Ісуса — суд милосердя

Кульмінаційний момент страждань Спасителя — Його смерть на Хресті. У наших роздумах варто поставити запитання, що об’являє цей хрест нам і цілому світу? Які істини сходять з хреста? Це основні запитання, тому що відповідь на них, їх розуміння, і тим більше їх прийняття, може стати для нас великим світлом і джерелом величезної радості. Відлуння цього подає св. Ігнатій у кінці І тижня Духовних Вправ, коли говорить нам стати перед Христом Ісуса і запитати: «Що зробив я для Христа, що роблю для Нього і що зроблю?» (ДВ 53). Такі запитання змушують нас дати відповідь, яка не може залишитися теоретичною, але повинна випливати з фактів нашого життя. Яких фактів? Тут нам допомагає Святе Письмо, особливо керигма Петра у день зішесття Святого Духа. Промовляючи до натовпу в день П’ятидесятниці, Петро говорить: «Мужі ізраїльські! Послухайте оці слова: Ісуса Базарянина, якого Бог засвідчив серед нас силою, чудами і знаками (…), вбили руками безбожних, прибивши до хреста» (Ді 2, 22-23).

Ці слова стосуються і нас, тому що ми також беремо участь у смерті через наші гріхи, через наш спосіб мислення, наші дії, наші вибори. Увесь світ визнавав себе винним перед Богом (Рим 3, 19). Всі відвернулися загалом і зледащіли; нема нікого, хто добро чинив би, нема ані одного (Пс 14, 3). Коли ми кажемо, що не згрішили, ми чинимо його несправедливим (І Йн 1, 10). Таке бачення Святого Письма показує найглибшу правду про нас. Тому слова св. Петра повинні зворушити наше серце, щоб ми могли стати перед хрестом і сказати: «Так, це правда, я Тебе, Господи, убив, я причетний до Твоїх страждань. У Твоєму тілі викарбувані мої гріхи, я не можу себе виправдати, я можу розраховувати тільки на Твоє милосердя».

Справді, хрест найперше поставлений як знак, що засуджує. Це страшний суд, бо заплата за гріх – смерть (Рим 6, 23). Проблема в тому, що ця смерть торкнулася не нас, а Ісуса. Він пожертвував себе Отцеві, щоб врятувати нас від смерті, Він сказав Отцю: «Я прийму на себе смерть, якої заслуговують вони, тому що Я не хочу, щоб вони страждали, щоб вони були засуджені, Я їх дуже люблю. Тому Отче мій, дозволь, прийняти замість них ганьбу і смерть». Так, — це осудження, але осудження Божого Сина замість нас; для нас же хрест залишається судом милосердя, тому що завдяки ньому ми врятовані від вічної смерті. Хрест об’являє з одного боку мою участь у стражданні Божого Сина, об’являє, чим насправді є гріх, якщо зумів знищити зелену гілку, а з іншого боку показує безмір милосердя, суд милосердя, завдяки якому ми вилікувані від найбільшої трагедії — вічного відлучення від Бога.

Що ж нам робити? Святий Петро промовляє до натовпу в день П’ятдесятниці: «Покайтеся і нехай кожен з вас охреститься в ім’я Ісуса Христа» (Діян 2, 38). Покаятися, тобто спочатку визнати правду про свій гріх, а потім повірити у безкорисну любов, яка променіє чудесним світлом з хреста. Розіп’ятий Ісус говорить до мене: «Не бійся. Я тебе люблю, Я знаю, що ти слабкий, що ти грішив, сподіваючись осягнути щастя, що тебе обманув диявол, що ти був у темряві, що насправді ти не бачив, що робиш, проте Я тобі пробачаю, у Моєму серці немає образи на тебе, тому що Я справді люблю тебе».

Богові до вподоби така любов Сина і тому Ісус не може залишитися у гробі, бо така любов – це життям, це воскресіння. Це єдине світло, єдиний дороговказ, який Бог зробив в Ісусі для всіх людей, щоб вони не померли, щоб не загубилися. Віра в таку любов, прийняття такої любові, відкриття на неї – це покаяння, сповнене переосмисленням свого життя. Хто прийме цю любов, той дійсно буде врятований від прокляття гріха і зможе смакувати благословення і життя.

 

5. Він воскрес, і ось випередить вас у Галилеї

Воскресіння — це не тільки нагорода за страждання і хрест Ісуса, а передусім дар для нас, як каже св. Павло: «Був виданий за наші гріхи і воскрес для нашого оправдання» (Рим 4, 25). Милосердний Бог постійно думає про людину. Дар для нас — це не тільки страждання Ісуса, а і Його воскресіння, щоб Ісус міг дати нам свого Духа, щоб міг нас виправдати, тобто зробити нас новим створінням, новим Адамом. Це перевтілення нас у нову природу. Бо воскреслий Ісус став Господом, Киріосом, який має владу над серцем людини, який має ключ до нашого єства, до найглибших наших проблем, до нашої смерті, з якої видобуває життя. Не має для людини прекраснішої новини, ніж та, що для нас існує вічне життя, що Ісус переміг смерть для нас, що ми не помираємо.

Пасхальна Містерія Ісуса — це не тільки Його смерть на хресті і воскресіння, це також зішесття Святого Духа. Ще у Вечірнику Спаситель пояснював своїм учням, що Його перехід від смерті до життя, з цього світу до Отця, має одну мету: зішесття Утішителя, який про все їм нагадає, усього навчить, і передусім, викарбує на їхніх серцях печать нового життя, запише новий закон, уже не на камінних таблицях, а в їхніх серцях. Він запише для того, щоб могли любити по-новому, так як Ісус, щоб не захищали своє життя, а могли його роздавати, втрачати, бо хто не втратить свого життя (пор. Мт 10, 39), хто не завмре як зерно пшениці, той залишиться сам (пор. Йн 12, 24), той надалі буде замкнений у колі рабства сатани. Той же, хто матиме у собі Духа самого Христа, буде до Нього подібним, буде любити так, як Він.

Бачимо, наскільки істинні слова Ісуса, наскільки необхідним було зішесття Святого Духа, тому що саме воскресіння нічого не змінило в учнях, вони й далі були замкнені у страху за своє життя, далі замикалися у Вечірнику і не мали мужності всім проголошувати воскресіння Ісуса. Тільки в день зішесття Святого Духа учні відкрито виходять з Вечірника, не зважаючи на загрозу переслідування, виходять, щоб усім сповіщати, що Ісус є Господом, що Він – Бог, який переміг смерть. Ісус подолав смерть в їхніх серцях через обіцяного Святого Духа, Він зруйнував бар’єри, які ділять людей між собою, Він знищив могутність сатани. Тепер учні можуть сповіщати всіх про воскресіння, можуть віддати своє життя, бути замкненими у в’язницях, їх можуть убити і як овець повести на заріз (пор. Рим 8, 36), тому що в них живе досвід вічного життя.

Пасхальна Містерія, тобто Великодня тайна, вже відкрилася. У Ісуса Христа вже немає таємниць від нас, бо друзі нічого не приховують одне від одного. Святий Павло говорить, що ця таємниця не була відкрита синам людським у минулих поколіннях, як то вона тепер відкрита через Духа святим апостолам його і пророкам (Еф 3, 5). Бог об’явив нам своє обличчя в Ісусі Христі, бо «хто мене бачив, той бачив Отця» (Йн 14, 9). Хто бачить об’явлене милосердя у розп’ятому і воскреслому Господі, той бачить милосердя Отця. Через Святого Духа милосердя приходить і до нас. Святий Дух у глибині нашого єства свідчить про Отця, кличе в нас: «Авва». Через цей заклик, дитяче щебетання, найкраще виражаємо свою довіру Богові й Автором цієї довіри завжди є Святий Дух.

Уривок із книжки о. Генрика Дзядоша SJ «Боже Милосердя відкриваємо заново»

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

Ісус Христос

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity