Із Назарета до Ейн-Карема, де жила родичка Діви Марії — свята Єлизавета, молода вагітна Марія, найпевніше, йшла пішки.
Традиція каже, що описане в Євангелії від Луки (1, 39-56) відбулося у містечку Ейн-Карем, що розташоване за 7 км від Єрусалима. Місце, розташоване в котловині, повністю вкрите зеленню, так що посеред пустинних гір «країни Юдейської» становить справжню оазу. Сьогодні тут стоять два санктуарії: Відвідання св. Єлизавети і Народження Йоана Хрестителя. Перший збудований на узбіччі гори поза містом і має форму крипти, яка колись напевно становила частину великого санктуарію. Обік видніють руїни храму з часів хрестоносців. Храм Народження Хрестителя стоїть у самому місті й походить із ХІІІ століття. Однак до цього тут стояла церква V століття, від якої залишився тільки напис: «Вітаємо вас, мученики Божі». Крім цього, поблизу Ейн-Карем є грот- каплиця, в пам’ять перебування св. Йоана Хрестителя в пустелі, коли він покинув батьківський дім. 1924 року францисканці поставили тут невеликий монастир.
Від Назарета до Ейн-Карема Марія, як кажуть дослідники, найімовірніше йшла пішки, — може, навіть до Хеброну. Їй треба було оминути Самарію. Можливо, Вона долучилася до якогось паломництва, що прямувало до Єрусалима. Ну бо складно припустити, щоб Вона йшла сама у таку довгу путь, що міг налічувати близько 150 км.
Марія «поспішає», як зазначено в Євангелії, аби поділитися зі своєю родичкою Єлизаветою тією новиною, що отримана від ангела в момент Благовіщення: Її обрано на Матір Спасителя світу! Також вона хотіла привітати Єлизавету, яка зачала у похилому віці й тепер носила такого довгоочікуваного сина. Захарія тоді ще був німий.
І ось Вона довідується, що Єлизавета знає все, аж до тієї міри, що повторює до Неї частину слів ангела («блаженна Ти поміж жінками»). Також Єлизавета виражає вдячність Марії, яка повірила словам Божого посланця. Це виразний «кивок» у бік Захарії, який не повірив почутому, за що й був покараний німотою.
Дивує нас простота і покора Марії. Вона приходить на допомогу своїй родичці, яка народжуватиме дитя у похилому віці. Але і Єлизавета здобувається на великий акт покори, вітаючи юну Марію словами «а звідкіля ж мені це, що ото Матір Господа мого прийшла до мене?»
Єлизавета каже, що від звуку голосу Марії порушилося дитя в її лоні. Церковні письменники переконані, що це був акт привітання Христа від Йоана, і що саме в цей момент Хреститель був наповнений Святим Духом.
Змушує замислитися гімн, який вимовила Марія: Магніфікат — величає душа моя Господа. Церква велить своїм священикам щодня читати цей гімн у Молитві годин. Цього гімну не варто розуміти як стенограму слів Марії. Напевно св. Лука переказав тільки головні думки, які йому Марія по роках переказала, як і багато інших подробиць із дитячих років Ісуса. У біблійній літературі ми маємо не один приклад кантиків (пісень), виголошених жінками у піднесеному стані серця. Подібний кантик виголошують, наприклад, дружина Мойсея, пророчиця Дебора, мати Самуїла — Анна, або ж Юдита. Пісня Марії містить багато біблійних ремінісценцій і сильно нагадує нам навіть цілі фрази з пісні Анни або псалмів Давидових. Це виразно каже, що Пресвята Діва добре знала Писання та гімни, які тоді співалося в народі.
Пісня Марії — віршована. Будування поетичних творів або пісень у гебрейській мові полягало в паралелізмі складових, у побудові строф, що взаємодоповнюються або взаємно ж протиставлені. Крім того, це видатний пророчий твір. Марія прекрасно усвідомлює незвичну і єдину в своєму роді ситуацію, гідність, до якої Її піднесено. Вона виразно про це говорить: «Благословитимуть мене всі роди, бо велике вчинив мені Всемогутній». Однак Вона визнає, що всім завдячує Богові, що Вона — тільки Його слугиня: «Величає душа моя Господа, і дух мій радіє в Бозі, Спасі моїм, бо зглянувся на покору слугині своєї». Таким чином, Пісня Марії — це також відслонення нам краю таємниці Її нутра, Її думок та почуттів, скарбів Її серця; це проявлення того, що перебувало у глибинах Її душі.
На тему «Magnificat» написано багато. Безумовно, цей гімн належить до найпрекрасніших рядків усіх книг Нового Завіту. У ньому вбачають «усю глибину натхнення, могутнє дихання і поетику Давидових псалмів, але поглиблене і посилене свідомістю посідання предмету свого видіння».
Відвідання св. Єлизавети належить до найрадісніших сцен із життя Марії. Тому Церква слушно згадує цю подію щороку осібним святом. Із понад 305 жіночих чернечих згромаджень кілька обрали собі саме стиль Відвідання.
За матеріалами: wiara.pl