Про загрози нового тоталітаризму говорить голова Національних зборів Угорщини Ласло Кьовер.
— Чи християнство надалі формує угорське суспільство?
— Йозеф Антал, перший прем’єр, вибраний на вільних демократичних виборах 1990 року, в одному з інтерв’ю сказав, що в Європі християнської культури навіть атеїсти — то насправді християни. Іншими словами, система християнських цінностей проникає в розум, позицію навіть тих людей, які не вірують у Бога. Вочевидь є партії, для яких важливо, аби при ухвалюванні рішень керуватися християнськими принципами.
— Але є й такі, що мають у цій справі інакші погляди?
— Так. Навіть більше, останнім часом видно, що ці партії просто казяться, коли говориться про християнські підвалини нашої цивілізації. Ця демаркаційна лінія стає щоразу виразнішою також і в європейській політиці. Центристсько-праві партії — Християнсько-демократична народна партія і моя партія Фідеш — борються за збереження цієї системи цивілізаційних норм та визнають такий принцип організації суспільства, підставу якого становить родина. Гідність людини може бути гарантована тільки у такій спільноті. На протилежному боці — партії, які відверто проголошують розрив із цією системою цінностей. У центрі їхніх програм стоїть нічим не обмежена свобода особистості. Така позиція сприяє лаїцизації, хоч парадоксально ці процеси набагато швидше й ефективніше відбувалися на заході Європи, де панували свобода й демократія, аніж у сфері радянської окупації, де люди інстинктивно залишалися при своїй автентичності, виражаючи тим самим спротив щодо зовнішнього утиску. Однак комунізм заклав «досконалий фундамент» для експансії лібералізму після настання у нас демократії.
Викликаний появою інтернету вибух спілкування призвів до того, що ситуація фактично вийшла з‑під контролю, ламаючи традиційний механізм переказу інформації та норм, які вчать молоді покоління, як жити. Сьогодні такий переказ фактично неможливий, що я стверджую з глибоким сумом. В Угорщині також і сім’ї стали сильно ослаблені. Кожна друга дитина народжується поза шлюбним зв’язком або живе у неповній сім’ї. Водночас дітей народжується дуже мало, далеко нижче за рівень простої зміни поколінь. Насправді то для збереження єдності суспільства нам залишився тільки один спільнотний інструмент, а саме — публічна освіта. Отож невипадково, що найгостріші суперечки в Угорщині точаться саме про її вигляд.
— Що становить суть цієї суперечки?
— На перший погляд, дискусія стосується бюрократизованої системи угорської освіти і проблем із її недофінансуванням (у чому чимало правди). Але опоненти уряду фактично мають намір зашкодити в тому, щоб система освіти виконувала функцію переказування системи цінностей, і намагаються цього досягти, посилаючись на свободу вчителів та шкіл. За останні 20 років система освіти фактично опинилася поза державним контролем. Навіть був період, коли взагалі ставили під сумнів сенс існування національної програми освіти. Внаслідок цього постав і вільний ринок підручників. Те ж саме діялося в Польщі. Це означає, що то не ми припустилися помилки, а світ так діє. Наявні в різних державах ліволіберальні сили проваджені намірами, що ведуть в одному напрямку. На початку століття викликала бурю інструкція міністерства освіти, в якій радилося провадити освіту на підставі принципів ґендеру. Визнавалося, що діти неправильно граються, коли хлопчики й дівчатка беруть ролі, що випливають із їхніх статевих відмінностей, і гратися треба за новими принципами — схоже на польські рекомендації. Це підтверджує діагноз, що ці програми нам нав’язувані нам зовні.
— Серед опозиційних партій сильну підтримку молоді мають націоналісти. Чому молодь так охоче за них голосує?
— Причин багато, зокрема й та, що члени Союзу молодих демократів (Фідеш) постаріли, а наші діти вже досягти віку, коли стають виборцями. У певному сенсі це форма бунту. Ми для них уже «старі пеньки», і природним чином молодь буде проти нас. Частина з них напевно розчарована нашою демократією, з наслідками, що не відповідають їхнім сподіванням. Із їхнього погляду, ми припустилися помилок, або навіть дещо занехаяли. Але я можу з чистим сумлінням сказати, що від 1990 року жоден інший уряд не зробив для молоді більше, аби дати їй шанс для розвитку і гарантувати гідне життя.
— Що Угорщина робитиме у справі біженців або мігрантів?
— Ми не хочемо жодної нав’язаної нам системи обов’язкових квот. Прийняття мігрантів і біженців має бути суверенним рішенням кожної з країн-членів ЄС. Інша справа, натомість, — явище прохань про притулок значної кількості християн із Близького Сходу. Ми прийняли вже більше тисячі таких християн, особливо цим не похваляючись. Проте чимало з них не хочуть у нас залишатися. Вони шукають притулку, але воліють повернутися на батьківщину, коли закінчиться війна.
— Велике напруження у Польщі та Угорщині викликали спроби врегулювати інтернет-простір. Як глибоко держава може втручатися у сферу громадянських свобод?
— Немає чогось такого, як нічим не обмежена свобода, бо раніше чи пізніше вона стане самозапереченням. Хаос означає втрату свободи. Тому ми повинні шукати рівновагу між безпекою для всіх та свободою особистостей. Цей дискурс має також внутрішні обумовленості. У гру входять різні міжнародні консорціуми та групи капіталу, які функціонують поза будь-яким контролем. Якщо уряди, вибрані народами, не зможуть ухвалювати рішень на підставі представлених у виборчій кампанії програм та цінностей, а їм тільки диктуватимуть свою волю різні групи економічних інтересів, то світ увійде в цілком нову еру.
— Це загроза для демократії?
— Смертельна загроза. На наших очах народжується новий тоталітаризм, збудований за іншим принципом, аніж комунізм чи нацизм. Він так само гнобить мільярди людей, однак не в гулагах чи концтаборах. Він не поневолює наших тіл, а домінує над умами, створює прагнення, моди, потреби. Зрештою, медіа — тобто промисловість формування свідомості та громадської думки — перебувають у їхніх руках. Варто приглянутися, наприклад, які взірці пропагує Голівуд. Я вас запевняю, що це не світ християнських чи консервативних цінностей. Які взірці нам підсовують у рекламі, щодня показуваній у наших домівках? Який стиль життя пропагується, що саме впливає на наших дітей? Ми вже давно втратили вплив на ці сфери.
— Що ж можна тут зробити?
— Насамперед — пробиватися крізь стіну цензури, яка називається «політкоректністю». Ми повинні пояснити суспільству, якою є мотивація тих, хто проти нас, і яка наша мотивація. Насамперед ми повинні знайти союзників серед молоді, бо ж це її майбутнє розігрується у цій битві. Ми повинні підговорити молодих до парадоксу: аби збунтувалися в ім’я консерватизму.
Анджей Ґраєвскі, Gość Niedzielny
Фото: Black & white world
фінансово.
Щиро дякуємо!
