Роздуми

Що робити зі своїми членами, які спокушають?…

15 Червня 2016, 18:30 5435
Сальвадор Далі - Спокуса святого Антонія

Що означає «вирвати око та відтяти руку, які спокушають»?

Розмірковуємо, читаючи уривок з книги «В спілкуванні з Богом. Молитовні роздуми на кожен день» іспанського католицького священика та богослова Франсіско Карвахала.

Чистота серця

  1. Дев’ята заповідь і душевна чистота.
  2. Зберігати серце своє. Жити відповідно до власного покликання та соціального статусу.
  3. Зберігати чистоту погляду. Зберігати в чистоті емоції та почуття.

1. Господь використовує різноманітні ситуації, щоби звернути нашу увагу на одну важливу обставину: джерело всіх вчинків людини знаходиться в його серці, в глибинах його душі, які саме тому повинні бути чистими, вільними від тиску невпорядкованих бажань, емоцій, образ, заздрості… З людського серця виходять всі добрі наміри, які потім реалізуються в поведінці. У цьому випадку благодать увінчує щире благочестя в стосунках з Богом і чисту любов, поблажливість і сердечність у відносинах з ближнім. Чистота серця робить його здатним любити, в той час як користолюбство, егоїзм і духовна сліпота завжди супроводжують душевну нечистоту. «Бо з серця виходять лихі думки, убивства, перелюби, розпуста, крадіж, неправдиві свідчення, богохульство» (1212 – Мт 15, 19).З  цієї ж причини книга Приповідок застерігає: «Більш, ніж щось інше, пильнуй своє серце,бо з нього б’ють життя джерела» (1213 – Прип 4, 23). Серце — це символ самого потаємного в людині.

Господь звертається до нас сьогодні словами євангельського читання (1214 – Мт5, 27-32): «Ви чули, що було сказано: "Не чини перелюбу". А  Я кажу вам, що кожний, хто дивиться на жінку з пожаданням, той вже вчинив перелюб з нею в своїм серці». Ісус Христос пояснює тут справжнє значення дев’ятої заповіді, яка забороняє душевні акти (думки, бажання, фантазії), що можуть пошкодити чесноті цнотливості. Рівною мірою всяке невпорядковане почуття, хоча би воно й виглядало чистим і безкорисливим, являє собою порушення цієї заповіді, якщо суперечить Божій волі в конкретній життєвій ситуації людини.

Скрупульозне слідування вимогам цієї заповіді, що є умовою будь-якої справжньої любові, передбачає, перш за все, постійне спілкування з Богом, так, щоби любов до Нього переповнювала наше серце. Необхідно ретельно уникати всякої нагоди до гріха проти цнотливості. Вони виникають, якщо ми не виявляємо належної обачності, не контролюємо наші почуття, не в силах приборкати свою уяву, якщо ми опиняємося у владі фантазій, що відривають нас від реальності і виконання наших обов’язків, якщо прагнемо чуттєвих задоволень, гультяйства або безперервно віддаємося спогадам. Якщо ми одразу ці спокуси не відкидаємо і не вдаємося до засобів, які можуть їх віддалити (серед них перше місце займає смиренна та сповнена надії молитва), то в серці запановує атмосфера замішання, ми стаємо несприйнятливими до дії благодаті, а наша душа втрачає свою високу гідність. Якщо ж ми дозволяємо собі довго перебувати в такому стані, то за відсутності справжньої духовної тверезості, ми легко впадаємо в справжнісінькі гріхи проти святої чесноти цнотливості. В цьому випадку дуже важко, а може бути, і неможливо просуватися шляхом справжньої духовної досконалості. Навпаки, якщо ж душа сповнена рішучості за допомогою Божої благодаті зберігати себе в чистоті, а в разі найменшого недогляду в цій області — одразу ж виправитися, Святий Дух, цей найсолодший Гість душі, виливає на неї все більше благодатних дарів і наповнює її радістю. Радість — найважливіший з проявів дії Утішителя в душах тих людей, які здатні заради Нього відрікся від низьких задоволень, що залишають після себе осад порожнечі і самотності.

2. В рамках цієї заповіді Бог не тільки наказує нам уникати всього нечистого в думках і бажаннях. Він також вимагає берегти своє серце від усього, що може зашкодити його здатності любити. Зберігати душу в чистоті означає бути пильним по відношенню до рухів нашого серця, не піддаватися емоційним поривам, послідовно зберігати вірність своєму покликанню та соціальному статусу. Покликані до шлюбу повинні стерегти своє серце та зберігати його для своєї дружини чи чоловіка. Для цього потрібно терпеливо працювати над собою, очищаючи серце і оберігаючи його від непотрібних уподобань. Подружжя не повинні забувати, що секрет подружнього щастя — не в мріях і мареннях, а в щоденності(…) Тим, хто покликаний до творення дому та сім’ї, я постійно нагадую: любіть один одного, зберігайте зачаровану закоханість нареченого і нареченої. Жалюгідне ж у вас уявлення про шлюб — ідеал, таїнство, покликання — якщо вам здається, що коханню кінець, коли почалися неминучі клопоти і складнощі! (Бесіди з о. Ескріва, 91).

Ті, від кого колись Господь зажадав колись усього їхнього серця, ті, чиє серце повинно належати нероздільно лиш Йому одному, мають ще більш вагомі причини зберігати свою душу в чистоті та оберігати її від прив’язаностей. Непотрібні ніжності були би при цьому помилкою, гідною жалю. Вони здатні, подібно тернині, заглушити вічну Божу любов, до якої одвіку ця людина була покликана. «Ти гадаєш, — писав Св. Єронім, — що досяг вершини чесноти, жертвуючи лише частиною цілого? Господь хоче, щоб ти був Євхаристичним хлібом, живим і люб’язним Богу» (1226 – Св. Єронім, Послання 118, 5) Господь завжди дарує благодать, необхідну, щоби зберегти серце неушкодженим заради Нього Самого, а — з любові до Нього — і заради інших людей: без ніжностей, без тих ниточок і ланцюгів, які унеможливлюють досягнення справжніх вершин свого покликання; благодать, яка дає сили великодушно і мужньо долати сторонні прихильності та очистити свої почуття.

Збереження серця, насамперед, вимагає уваги до предмету любові, оскільки людина, що надмірно полюбляє земні блага, байдужа до Бога, навряд чи зможе захиститися від пожадань та пристрастей, які намагаються проникнути в душу. Адже серце було створене для любові, і його не можливо змусити дотримуватися того, що здатне викликати лише нудьгу та огиду.

Під час цих молитовних роздумів замислимося, головним чином, над тим, як ми ставимося до тих моментів у нашому житті, які особливим чином повинні бути присвячені Господу: Святому Причастю, поклонінню Святим Дарам, молитовним роздумам, вечірньому зосередженню… Задумаємося також, наскільки наше спілкування з Ісусом має особистий характер, наскільки воно подібне до спілкування з Другом, чи вдається нам уникнути банальності та рутини в цьому спілкуванні. Запитаймо себе, наскільки емоції, що рояться в нашому серці, впорядковані відповідно до Божої волі; чи в змозі ми негайно відкинути всяке знання, що провокує в нас замішання і неспокій.

3. Але охрещений повинен продовжувати боротися проти плотських пожадливостей і невпорядкованих прагнень. За допомогою Божої благодаті він досягає чистоти серця… через чистоту погляду, зовнішнього і внутрішнього; через приборкання почуттів і уяви; через відмову від усякого потурання нечистим думкам, які схиляють до того, щоби звернути зі шляху божественних заповідей: «Погляд…будить у безумних пристрасть» (Мудр. 15,  5) [Катехизм Католицької Церкви 2520]. Умова, яка робить можливим зберігання серця — це, перш за все, чистота погляду. При цьому наш здоровий глузд та інтуїція віри виконують роль свого роду фільтра, так, щоб ми не звертали наш погляд туди, куди не слід. Робити це треба просто і природно, не впадаючи в крайнощі, але, разом з тим, мужньо і послідовно; завжди пам’ятати — на вулиці, на роботі, в стосунках з друзями — яку вагу має те, що зберігаємо.

Пізнання і любов вимагають безперервного спілкування. Щоби не допустити недозволеної прихильності, необхідно зберігати розумну дистанцію з особами, до яких ми можемо легко прив’язуватися всупереч Божої волі. Тут йдеться про дистанцію моральну, духовну і фізичну. При цьому слід уникати непотрібної відвертості. Проявів ніжності, задушевних бесід… Бувають такі моменти, коли розсудливість прямо наказує нам уникати зустрічей і контактів з певною людиною. Ретельний і при цьому максимально щирий іспит совісті дозволить нам виявити всі приховані наміри, супутні певним контактам та довірливому спілкуванню; він покаже, чого ми шукаємо насправді, а що любимо тільки ілюзорно.

Щоби уникнути надмірного прояву почуттів, не слід просто придушувати їх (що неможливо, а може бути, і не гуманно). Їх слід упорядкувати та розташувати відповідно до Божої волі. При цьому сильна та чиста любов до Бога здатна уберегти серце від почуттів, йому неугодних. Збереження серця передбачає контроль над пам’яттю. Слід уникати спогадів про сцени, розмови, зустрічі, взагалі всі образи, які можуть розпалити наші почуття до такої міри, що ми вже не зможемо їх контролювати. Таким самим чином втеча в світ нашої уяви, нездорова мрійливість руйнують природно притаманне людині почуття реальності. Якщо цій спокусі піддаватися занадто часто — а цьому можуть сприяти втома, сухість в духовному житті, а також прагнення компенсувати свої дрібні поразки в повсякденному житті — між реальним світом і світом уявним може виникнути прірва. При цьому можливість отримувати легкі перемоги в світі уявному може змусити нас забути, що саме в реальному світі — такому суворому, часами ворожому, однак, в єдиному нам даному — ми можемо досягнути особистого освячення та реалізувати отримане від Бога покликання.  Душа, що незадоволена своєю життєвою ситуацією і прагне врятуватися втечею в ірраціональний світ фантазій, навряд чи зможе виявити справжню великодушність, продиктовану почуттям реальності, яке однак, є необхідною умовою зростання в чеснотах. Витання в хмарах призводить до нехтування своїми щоденними обов’язками або до недбалого ставлення до них. Не може по-справжньому боротися зі своїми недоліками той, хто замість підходити до них зі смиренням і надією на виправлення, виявляє до них відразу та бореться з ними лиш у своїй уяві. Вимога самозречення також навряд чи знайде розуміння у тих, хто звик рятуватися втечею у світ мрій, фантазій та ілюзій. Можна прив’язатися до кіногероїв, героїв літературних творів або до реальних людей, з якими, насправді, не маємо жодного контакту. Таким чином, поневолене, а, можливо, й опоганене серце не в стані вознестися до Господа.

Запитаймо самих себе: чим наповнене наше серце протягом дня? Про кого ми думаємо, хто є центральною фігурою в нашому внутрішньому світі? Просімо Пресвяту Богородицю, щоби Ісус став справжнім центром нашого життя. Також просімо її про дар гідної, чистої, жертовною любові, яку Бог дає кожній людині, згідно з її покликанням.

Дозволь мені дати тобі пораду і слідуй їй щодня. Коли помітиш в собі низькі схильності свого серця, повільно промов до Пресвятої Діви: «Мамо, не покидай мене, пожалій! — радь це всім [1218- Св.Х. Ескріва. Борозда, 849]. О, Мамо моя! Не залишай мене, не залишай їх, не залишай його та її!»

Чистота погляду

  1. Зберігати свій погляд незатьмареним.
  2. В світі, але не від світу.
  3. Християнин не стане відвідувати заходів, несумісних з його гідністю учня Христа.

1. Коли Ісус разом зі своїми учнями прийшов до Витсаїди, до Нього привели сліпого, щоби доторкнувся до нього. Господь узяв сліпого за руку і вивів його за село. Потім Він помазав слиною йому очі, поклав на нього руки і запитав, чи бачить той що-небудь. Сліпий поглянув і сказав: «Бачу людей, наче б дерева ходячі!» Тоді знову поклав Він йому на очі руки — і той прозрів, і одужав, і почав бачити все і здалека, і чітко.(647 – Мк8, 22-25)

Зазвичай зцілення Господні відбувалися миттєво. Однак цього разу умовою зцілення був певний процес. Можливо, віра сліпого спочатку була мала, а Ісус хотів одночасно зцілити і душу, і тіло. Він допоміг утвердитися у вірі людині, яку з такою любов’ю взяв за руку. Навіть нечіткий зір був великим даром для того, хто до цього не бачив взагалі, однак Цілитель хотів подарувати пацієнту зір чіткий і гострий. Зцілений повною мірою мав насолодитися чудом творіння. Вірогідно, перше, що він побачив, був сповнений любові та радості лик Ісуса.

Це зцілення сліпого спонукає нас замислитися про сутність духовної сліпоти. Як часто ми зустрічаємо сліпців духовних, які не бачать головного — лик Ісуса, що відображає буття цього світу. Сам Господь багаторазово свідчив про таку сліпоту: Він називав сліпими фарисеїв (675 – Мт 15, 14) і нарікав на тих, хто хоча й має очі, але не бачить(676 – Мк 4, 12). Великий дар від Господа — це незатьмарений погляд. З таким поглядом ми зможемо бачити речі в їх істинному світлі, зможемо розпізнати Божу присутність в буденності, а в людях впізнаємо Божих дітей. Тоді ми насправді присвятимо себе найважливішому: разом з Богом і Його очима оцінимо красу Його творіння… Тільки той, у кого чистий погляд, зможе зберегти любляче серце і молодість духа. Саме цього хоче від нас Господь.

Деякі люди, хоча і не сліпі, мають дуже слабку віру і так само слабкий духовний зір. Вони ледь можуть розрізнити те добре, що з’являється на їхньому горизонті. Християни такого роду не надають значення присутності Христа в Євхаристії, не цінять таїнства Покаяння. Святої Меси, краси целібату… Ці люди недостатньо чисті духовно. Вони не дбають про те, щоби оберігати свої почуття, — цю браму душі — а особливо — свій погляд.

Навпаки, людина, що приділяє увагу духовному життю, береже скарб свого серця і з усіх сил прагне уникати вражень, які ускладнюють спілкування з Богом або ставлять його під сумнів. Йдеться не про те, щоби «не бачити» —  зір, як раз, нам даний для того, щоби жити в світі, працювати, підтримувати стосунки з людьми… Проте, важливо «не дивитися» на те, що не принесе нам користі, зберігати чистоту серця, чувати духовно і при цьому не поводитись, як блазень. Все це стосується нашої поведінки на вулиці, у звичному середовищі, в колі друзів… Чистота погляду стосується не тільки сексуальної сфери (відмітимо, що сексуальна розбещеність неминуче призводить до сліпоти в духовній сфері та в сфері основних людських цінностей), але й інших життєвих проявів, які також можуть бути пов’язані з «пожадливістю очей»: надмірно вишуканий одяг, прикраси, їжа та пиття… «Світильник для тіла  — око. Як, отже, твоє око здорове, все тіло твоє буде світле. А коли твоє око лихе, все тіло твоє буде в темряві.» (677 – Мт 6, 22-23)

Шкода, що через подібні упущення ми іноді бачимо лише викривлений, далекий лик Ісуса, замість того, щоби споглядати Його з усією можливою чіткістю! Запитаймо тепер самих себе: яким чином ми оберігаємо від пошкоджень наш погляд, так необхідний нам для духовного життя, для споглядання Господа? Нечисте око бачить всі речі нечітко, а часто і хибно.

2. Християнин повинен навчитися (використавши для цього всі можливі засоби) протистояти тій хвилі сексуальної розбещеності та споживацтва, яка, як здається, готова поглинути все навколо. Ми не повинні боятися світу, оскільки наше покликання — освячуватися, залишаючись у ньому. Ми не можемо дозволити собі дезертирство, тому що Господь чекає, щоби ми стали закваскою нового життя. Християни — це укол у вену, який допомагає соціальному кровообігу (678 – Св. Х. Ескріва, Послання, 19.ІІІ. 1934). Проте, буття в світі не має нічого спільного з легкістю звичаїв, із залежністю від «духа світу цього». «Не молю, щоби Ти взяв їх із світу, але щоби зберіг їх від зла» (679 – Ів 17, 15), — просив Ісус Отця. Нам необхідно бути пильними, не забувати про молитовне життя і про те, що втрати — як незначні, так і великі, якщо вони приходять ззовні або їх посилає нам Бог — допомагають нам «зберегти форму», подібно солдатам на посту, що завзято борються зі сном, бо від їхнього неспання дуже багато залежить…

Апостоли закликали тих, хто увірував, жити згідно моральних принципів, проголошених Христом, і залишатися при цьому в оточенні язичників, що дуже нагадує наше сьогоднішнє оточення (680 – Пор. Рим 13,  12-14). Кожен, хто не готовий до рішучої боротьби, піддається впливу атмосфери матеріалізму та розбещеності. Навіть у країнах з давньою християнською традицією все більше розповсюджується образ мислення та стиль життя, що не мають нічого спільного не тільки з вимогами християнської віри, але й з вимогами природного закону.

Пропагандисти неоязичництва мають дуже корисного союзника в особі масових розваг, які негативно впливають на їх учасників. В останні роки все більше розповсюджуються видовища, що під різними приводами, або без всякого приводу, пробуджують сексуальний потяг і нечисті бажання. Наслідком цього є численні гріхи проти цнотливості в думках і вчинках. Той, хто живе в атмосфері сексуальної розгальмованості, не зможе йти за Христом не тільки близько, а і здалека. Часто буває так, що подібні видовища не тільки безсоромні за формою і за змістом, але і прямо висміюють релігію, християнські ідеали, з гордістю демонструють власну безрелігійність та атеїзм, використовують вульгарну мову і пишаються своїм зневажливим ставлення до вічних цінностей.

Отці Церкви у дуже суворих висловах застерігали перших християн від участі в аморальних видовищах та розвагах (681 – Пор. Іоан Златоуст, Гомілії на Євангеліє від Матвія, 6, 7). Зі свого боку, вірні з великою легкістю (бо цього вимагали нові ідеали, прийняті ними в світлі Христового пізнання) відмовлялися від розваг, несумісних з покликанням до святості або тих, що загрожували спасінню душі. Часто язичники дізнавалися про те, що їхній друг, родич або сусід навернулися, саме з того, що вони переставали відвідувати видовища, які викликали протест або глибоко ранили чутливу совість людини, що зустріла в своєму житті Христа (682 – Пор. Тертуліан, Про видовища,  24).

Чи має місце щось подібне в наш час? Чи в стані ми відмовитися від розваг чи перебування в місцях, що не підходять християнам? Чи виховуємо ми дітей, молоде покоління, у вірі та цнотливості? Як у зв’язку з цим ми ставимося до перегляду ними телевізійних програм, які пропагують зовсім інші погляди? Просімо у Господа дарувати нам чутливу совість, щоби ми рішуче, без вагань, усували все те, що відділяє нас від Нього або зменшує бажання йти за Ним.

3. Християнство ні в чому не змінилося. Ісус Христос вчора і сьогодні Той самий (683 – Пор. Євр 13, 8). Він вимагає від нас такої ж вірності, мужності та християнської досконалості, як і від перших учнів. І сьогодні нам часто приходиться плисти проти течії. У деяких випадках нашу поведінку можуть зустріти з подивом. Але з іншого боку таким чином ми зможемо спонукати людей зробити перший крок на шляху до Господа, а в подальшому — глибоко проникнути ся духовними ідеалами.

Вірність Богу вчить нас уникати всього, що являє собою духовну небезпеку. Тому перш, ніж сідати дивитися телевізор або піти на якийсь розважальний захід, ми маємо переконатися, чи не буде тут приводу для гріха. І якщо є сумніви, від подібних ініціатив слід відмовитися. Якщо ж християнин не був достатньо інформований і випадково став учасником дійства, несумісного з християнською мораллю, обов’язок вимагає від нього, щоби встав і вийшов: «І коли твоє праве око тебе спокушає, вирви його й кинь геть від себе» (684 – Мт 5, 29). Відмовитися від участі або вийти потрібно з усією рішучістю. Без боязні, що нас звинуватять в дивацтві або неприродній поведінці: для учні Христа неприродним було би якраз залишитися. Християнська чистота вимагає очищення соціального клімату. Від засобів соціальної комунікації вона вимагає, щоби вони давали стриману і сповнену поваги до гідності людини інформацію. Чистота серця звільняє від всюдисущого еротизму і не дає захоплюватися видовищами, які сприяють розвитку нездорової цікавості та ілюзій (685 – Катехизис Католицької Церкви, 2525).

Щоби жити по-християнські, необхідно просити Господа про дар чесноти мужності. Мужня людина не дозволить собі, а з іншими з’ясує все чітко і конкретно і при цьому не буде боятися, що скажуть про неї люди. Не треба бентежитися, якщо ближні, як здається, не сприймають ваших пояснень. Слова, які підкріплюються особистим прикладом, впевненістю, радісним настроєм, допоможуть оточенню признати нашу правоту, а в перспективі — більш чітко визначити власну позицію і зробити для цього конкретні кроки. Але як бути, коли якась людина стверджує, ніби такого роду видовища їй не шкодять, оскільки вона не сприйнятлива до їхнього впливу? Цій людині можна було би відповісти, що душа має властивість поступово покриватися шкаралупою, через що справжнє спілкування з Богом стає неможливим. Більш того, втрачаються чутливість і делікатність, так необхідні для спілкування з іншими людьми. Той, хто думає, що відвідування «місць гріха» або оглядання відповідних програм йому не шкодить, має уникати їх в першу чергу. Ймовірно, його душа вже достатньою мірою зачерствіла, а очі втратили здатність бачити справжнє добро.

Отже, християни не повинні жодним чином сприяти злу. До того ж, вони по мірі можливості мають активно злу протидіяти. Окрім того, вони зобов’язані допомагати появі нових морально здорових і чистих видовищ та розваг, таких необхідних для законного відпочинку після робочого дня, які сприяли би зміцненню контактів між людьми та створювали умови для знайомства їх учасників, а також мали велике значення для виховання…

Святий Йосиф до кінця зберіг вірність своєму покликанню стража та захисника Ісуса та Марії. Він любив їх найчистішою любов’ю. Просімо його навчити нас використовувати всі свої сили, щоби споглядати Господа чистим і незатьмареним поглядом, щоби любити Божі створіння глибокою і чистою любов’ю, гідною високого покликання Божих дітей.

На додаток

«Більш, ніж щось інше, пильну своє серце,бо з нього б’ють життя джерела», — говорить книга Приповідок. З нього також походять радість і мир, здатність до любові та апостольського служіння… Як дбайливо ми мусимо берегти своє серце! Адже воно так легко прив’язується до людей та речей.

Серед багатьох задач, які стоять перед нами в нашому житті, є одна насправді важлива: досягти мети, яку перед нами поставив Бог — увійти в Його Царство, здійснивши власне покликання. Щоби осягнути цю мету, ми повинні відкинути все, що стоїть на нашому шляху. Все на світі повинно стати засобом для того, щоби здобути Бога. Коли ж що-небудь замість того, щоби стати засобом, стає перешкодою, ми повинні або змінити наше ставлення до нього, або взагалі від нього відмовитися. Слова Господа звучать абсолютно беззаперечно: «І коли твоє праве око тебе спокушає, вирви його і кинь геть від себе: ліпше тобі, щоб один твій член загинув, аніж щоб усе твоє тіло вкинуто в пекло. І коли твоя правиця тебе спокушає, відітни її й кинь геть від себе: ліпше тобі, щоб один твій член загинув, аніж щоб усе твоє тіло пішло в пекло» (Мт 5. 29-30).

Під правим оком і під правою рукою Господь розуміє те, що на даний момент здається нам необхідним та надзвичайно цінним. Проте, на першому місці повинна бути наша святість, наше власне спасіння і спасіння ближнього.

«І коли твоє праве око тебе спокушає, вирви його і кинь геть від себе!»Нещасне твоє серце, якщо воно тебе спокушає! Стримуй його так, ніби тримаєш своє серце в руках, міцно стисни його і не розмінюйся на втіху. А якщо серце попросить про неї, повний співчуття, скажи йому спокійно та довірливо: «Серце, на Хрест! Серце, на Хрест!»

Речі, які ми повинні вилучити з нашого життя, можуть мати різну природу. Це може бути щось саме по собі добре, але отруєне егоїзмом або нечистими намірами.

Частіше за все йдеться про дрібні примхи, відсутність стриманості та самовладання, невміння стримувати себе, надмірну стурбованість матеріальними проблемами, тощо. Ці дрібниці, без сумніву, необхідно відкинути, тому що якраз дрібниці — джерело духовної посередності. Дивися, — говорить святий Августин, — як морська вода просочується крізь отвори в днищі і поступово наповнює човен. Якщо її не вичерпати, човен потоне… Наслідуй моряків: вони не дають відпочинку своїм рукам, поки не висушать днище свого корабля. Так і ви не втомлюйтеся творити добро. Безперечно, попри всі зусилля, корабель знову почне наповнюватися водою, тому що діри людської слабкості завжди залишаються на тому ж самому місці. Тому воду потрібно черпати безперервно. Наші недоліки та шкідливі схильності, яких не вдається позбутися негайно, але боротьба з якими вимагає від нас постійних і радісних зусиль — виховують в нас чесноту смирення.

Любов до частої сповіді та щоденний іспит совісті допомагають нам, незважаючи на наші очевидні слабкості, зберігати душу в чистоті і готують нас до споглядання Ісуса у Вифлеємській печері.

За матеріалами: Католік Гомель

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity