Лєх Докович і Мачей Бодасінський зняли фільм на СДМ. Це історія про іскру, яка запалює вогонь у всьому світі. Прем’єра фільму, продюсером якого є «Gość Niedzielny», відбудеться незабаром.

Їхні фільми не стільки розповідають про євангелізацію, скільки євангелізують. Можна сміливо сказати, що два польських кінематографіста, Лєх Докович і Мачей Бодасінський, створили нову якість польського документального кіно. Їхні фільми народжені від віри. Вони промовляють силою розповіді про героїв і незвичайними образами молитви, віри і чогось більшого. Глядач стикається з таємницею Бога, який діє тут і зараз.

Докович і Бодасінський також створили фільми «Дух», «Я є» і «Синдром». Два останніх були випущені «Gość Niedzielny» та приєднані до тижневика. Ідея зробити фільм, який був би подарунком для учасників Світового дня молоді, виникла більше двох років тому. Тема не могла бути іншою. Краків — це місто св. Фаустини та св. Йоана Павла II, двох великих апостолів милосердя.Світовий день молоді відбудеться в рамках Року Милосердя, оголошеного Папою Франциском.

Новий фільм про Боже милосердя вже готовий. Реалізація цього проекту стала можливою також завдяки тим, хто підтримав Фонд «Gość Niedzielny» Саме зараз починається виготовлення DVD-дисків, які входитимуть до пакетів паломника для СДМ, а також як додаток до газети «Gość Niedzielny». Фільм «Довіряю Тобі. Переслідувані милосердям» підготовлений дев’ятьма мовами. Що говорять про нього його творці?

Іскра йде у світ

— Ісус сказав Сестрі Фаустині про іскру, яка вийде з Польщі й підготує світ до Його приходу, — каже Лех Докович. — Ми переконані, що ця іскра є звісткою про те, яке велике Боже милосердя для тих, хто визнає свій гріх і просить у Нього пробачення. Кожний, хто готовий проголосити цю істину, стає частиною Божого плану. Тому наша перша думка була такою: «Туди приїде мільйон або два мільйони молодих людей зі 140 країн світу; ми повинні зробити фільм про Боже милосердя». По-перше, для тих молодих людей, які приїдуть до Кракова, а по-друге, щоби через них правда про Боже милосердя, показана мовою кіномистецтва, розлилася по всьому світу.

Виробництво фільму тривало два роки. Зйомки проводилися на Філіппінах, в Сенегалі, Нікарагуа, США, Литві, Угорщині, Польщі та Хорватії. «У перший рік це була концептуальна робота, — розповідає Мачей Бодасінський. — Ми налаштували радари у всі можливі сторони. Слухання, читання, розмови, пошук героїв… Другий рік зайняла реалізація. На початку ми багато розмовляли, обговорювали загальне бачення. Чи ми реалізуємо фільм тільки в Польщі, тому що саме звідси йде іскра? Наскільки багато розповідати про ту ж Сестру Фаустину? Врешті, переважило бажання зробити сучасний фільм, дія якого охоплює весь світ. Іскра розпалюється в кожному куточку землі.

— Якби ми жили в часи сестри Фаустини, то взяли б у неї інтерв’ю, — сміється Докович. — Ми не хотіли зробити ще один історичний фільм, який розповідає історію про щось, що було. Ми хотіли показати Боже Милосердя в дії, яке перемінює людей сьогодні, тут ізараз, бажано перед камерою, щоби кожен міг зрозуміти, що це стосується також і його життя, якщо він хоче.

Врятувати багато душ

У фільмі показано персонажів, які живуть у різних частинах світу, проходять різні перипетії, повороти життя… Але їх об’єднує одне: вони зустріли Боже милосердя, народилися згори. Яким же чином вони потрапили до цього фільму? «Бог послав… — відповідає Мачей Бодасінський. — Кожен якось по-різному до нас потрапив. Хтось чув, що ми робимо фільм, і підказав. На Філіппіни, на острів Мінданао ми поїхали, тому що там стоїть величезна статуя Ісуса Милосердного, 40 метрів заввишки. Треба піднятися сходами до Серця Ісуса, а цими сходами є промені — червоні та білі, кров і вода. У свято Божого Милосердя там збирається близько 20 тисяч філіппінців, тому ми сказали: «Треба туди їхати». І там ми зустріли молоду дівчину, яка живе поруч зі статуєю. В найстрашніший момент під час потопу, коли її життя висіло на волосині, вона зустріла Ісуса.

— Яким було ваше найбільше особисте відкриття під час зйомок цього фільму? — питаю я кінематографістів. «Боже Милосердя не знає меж, — відповідає Мачей Бодасінський. — Я знаю цей вислів давно, але глибше зрозумів його тільки під час роботи над фільмом. Бог ніколи не залишає, ніколи не кривдить, ніколи не повертається спиною до тебе. Ніколи. Милосердя Ісуса є в найбільшій темряві, в стражданні, в смерті, коли є гріх. Це звучить як трюїзм, але до мене це дійшло. І ще одне: Євангеліє милосердя, яке заново відкрила Сестра Фаустина, дійшло аж до кінців світу. Вогонь, який розпалила ця іскра, вже горить у світі. Образ Ісуса Милосердного є скрізь. Його можна побачити, наприклад, у невеликому селі в Африці. Або в мусульманському місті серед мечетей зустрічаєш людей, які моляться коронку до Божого Милосердя. Це сильне враження!»

Лех Докович каже: «Я бачив, як потужно Боже милосердя виливається на світ. Серед повсюдної розгубленості, темряви, страху та смерті, це насправді останній порятунок для грішників. Під час зйомок фільму я також зрозумів, наскільки Бог зацікавлений у тому, щоби цей фільм з’явився. Він давав нам дуже багато людей, які підтримували нас духовно, матеріально, своїм ентузіазмом; давав нам героїв, історії, все було нам дав. Звісно, фільм є лише невеликою частиною Божого плану, але ми вважаємо, що це допоможе врятувати багато душ».

Врятувати багато душ. Це звучить старомодно? Хто читав «Щоденник», знає, що це речення звучить в ньому, як приспів. Це було бажанням св. Фаустини. І чи не це, в кінцевому рахунку, є метою СДМ в Кракові? Для того, щоб іскра Божого милосердя запалала, щоби вівці, які загубилися, опинилися в обіймах Спасителя? Я бачив фільм і вірю, що він може цьому сприяти. Ісусе, довіряю Тобі!

Уривки з свідчень героїв фільму «Переслідувані милосердям»

«Коли дах, на якому ми стояли, затрусився і зламався, я був вражений, не чекав такого, це було зненацька…»
«Боже, я помру, я помру!»
«Змалку нас навчали правил і практик мусульманської релігії. Я єдиний з усієї моєї родини вирішив стати християнином. Всі мене відкинули, всі мене проганяли».
«Пам’ятаю одну людину, яку колись катував, дуже сильно. Він виглядав, як Ісус. Так ми собі жартували…»
«Жовте й жовтогаряче волосся, шість сережок у вухах, і я такий кажу до неї: «Мамо, пробач мені за все моє життя»…