Інтерв’ю

Історик: католицизм — історичне минуле і цивілізаційна надія України

26 Червня 2016, 09:50 2190 Тіна Пересунько
Гирич2

У контексті нещодавнього візиту Державного секретаря Ватикану кардинала П’єтро Пароліна в Україну історик Ігор Гирич поділився з читачами CREDO своїми міркування щодо цивілізаційного впливу Католицької Церкви на розвиток українського православ’я та державності. Він наголосив, що в нашій державі необхідно формувати стратегічну співпрацю української суспільно-релігійної еліти з Ватиканом.

 

— Що означає нинішній приїзд Державного секретаря Ватикану для геополітичного майбутнього України?

— Для Католицької Церкви нинішня ситуація в Україні означає, що з початком воєнного конфлікту з Росією її територія входить в орбіту особливого інтересу Папи Римського. Якщо після Майдану Україна визначає себе частиною Європи, то за цю частину Європи несе відповідальність і Римо-Католицька Церква, яка стоїть на сторожі європейських цінностей.

Теперішній приїзд Державного секретаря Ватикану в Україну є для нас позитивним сигналом. Це означає, що світова Католицька Церква трактує Україну не як територію, споконвічно належну російській православній спільноті, а як регіон, де православна тотожність завжди була пов’язана з католицизмом і формувалась під його впливом тривалий час. Потім, коли Україна потрапила під євразійський вплив, католицька тотожність підпала під послідовне нищення і була забута широким загалом. Тепер ми її знову пригадуємо.

— Як саме впродовж історії Католицька Церква впливала на формування української церковної культури?

— У XVI-XVII століттях кордони католицької Речі Посполитої доходили до Смоленська й Чернігова та охоплювали сучасні етнічні території Росії. Тож можна сказати, що тоді вплив католицизму був вищий, ніж зараз. Так само і на Україну він був сильний. Тоді не тільки католицькі храми були на наших землях, але й українське православ’я мало суттєві католицькі домішки. Культурно, і навіть зовні, наші ченці нагадували монахів домініканського ордену. Вони носили подібне вбрання і каптури, знали латинську мову, спілкувалися польською. Вони нею писали, це була їхня рідна мова. Архітектура українського бароко — це католицький вплив на українське православ’я.

Звісно, все змінилося з приєднанням України до Росії згідно Переяславської угоди 1654 р. Її вплив постійно збільшувався, і через 100 років українська територія була повністю інкорпорована Росією. Почалося культурне витіснення католицького елементу. Перестали виходити латиномовні книжки. Адже тоді багато українських друкарень випускали латиномовні книжки. В самому центрі православ’я Києво-Печерський патерик спочатку вийшов польською мовою. Ми про це чомусь не говоримо.

Такий церковний діяч, як святий Дмитро Ростовський (Данило Туптало), мав у своїй бібліотеці лише десь п’яту частину книжок церковнослов’янською мовою. А решта були латиномовні. Він був людиною латинської культури. І таким був не тільки він. Можна згадати Феофана Прокоповича, архиєпископа Георгія Кониського. А митрополит Києва і архимандрит печерський Інокентій Гізель узагалі мав пруське походження. Він мав подвійну освіту: вчився в єзуїтській академії. Реально Києво-Могилянська Академія була скоріше латинською школою.

У тодішньому Успенському Соборі була маса католицької скульптури, й це вважалось абсолютно нормальним. А зараз там фактично залишилась тільки скульптура Костянтина Острозського. До ХVІІІ ст. таких скульптур були десятки. Це теж був католицький вплив. Українське православ’я є певним містком між цими двома великими світами: католицьким Заходом і православним московським Сходом. Можна сказати, що відбувалась конвергенція і взаємний вплив католицтва й православ’я через українське посередництво.

XVIII століття — час остаточного завоювання нас російським культурним елементом, і ми під їхнім впливом русифікувалися культурно. Почалось несприйняття католицизму. Відбивали католицькі скульптури з церков, перемальовували розписи в російському стилі, перебудовували бані храмів у російській традиції, перебудовували ментальність у головах людей. Вони ставали носіями російських церковно-культурних цінностей.

Під таким кутом зору я вважаю, що нам корисно повернути вплив католицизму в Україні. Бо ми вертаємося до нашої традиції від часів Речі Посполитої до Гетьманської держави.

— Як раніше Апостольський Престол підтримував Україну?

— У XVI столітті Папа Римський був зацікавлений у козацтві як збройній силі, щоб провести війну з Османською імперією.

А ще раніше, під час правління Данила Галицького, відбувся перший випадок, коли людина православної культури одержувала королівську корону з рук Папи Римського. І це фактично був початок шукання контакту між католицизмом і православ’ям, початок конвергенції Русі-України в Європу. Перші галицькі королі — це католицька традиція, яка тривала в Україні більше пів століття.

Коли монголи ліквідували Руську імперію в середині ХІІІ століття й вона вже не могла спиратися на візантійського імператора, їй треба було спертися на інші сили. І таким опертям ставав Папа Римський із приходом сюди монгольських орд. Папа це розумів. Бо йому треба було шукати ті сили, які будуть опиратися монголо-татарським впливам.

Ватикан тоді виділяв кошти, задіював дипломатичні інструменти впливу на наш регіон, і це в цілому було позитивно. Україна тоді від ХV ст. через посередництво Рима переорієнтувалася на Європу, російська державність формувалася на протиставленні до католицької Європи. Королів росіяни не знали. Там утворилися державні взаємини, що нагадували Золоту Орду. А українці увійшли в європейську систему міждержавних взаємин.

— Яка роль Української Греко-Католицької Церкви в налагодженні діалогу між православ’ям і католицизмом в Україні?

— Зараз зовсім інша ситуація з уніатською Церквою, ніж було раніше, коли тривалий час УГКЦ сприймалась як регіональна, як Церква лише західних українців, — тепер ми кажемо, що це загальноукраїнська Церква. Сама ідея унії — втілення ідеї християнського екуменізму, католицька за підпорядкуванням і православна за обрядовістю Церква. Якби у нас не було УГКЦ, було б інше ставлення до нас і Папи Римського.

Звісно, українська контрпропаганда твердить, що католицизм займається прозелітизмом, навертає нові душі в «тенета» католицької віри. Для нас же вплив Католицької Церкви об’єктивно є позитивом, коли порівняти з розкладовою діяльністю московської Церкви.

— Гуманітарна допомога Папи Римського для України буде розподілена за допомогою співпраці не лише з українськими католиками, але й через православні та протестантські структури. В такий спосіб підтримується екуменічний рух в Україні. Чи це може бути позитивно для розвитку релігійного порозуміння серед українців?

— Звичайно. Справа в тому, що на Донбасі дуже мало католицької спільноти. Поляки, які там мешкали, повиїжджали, українців-католиків там мало, і позалишалися насамперед люди «русского міра». Вони безумовно антикатолицькі за своєю суттю.

Так, допомагати будуть головно православним. Бо питання екуменізму набагато цікавіше католикам, ніж російським православним. Я вважаю, що для українського православ’я проблеми екуменізму мають велику актуальність. Для нього корисна увага Папа Римського. Бо в цьому є перспективи розвитку також і православної української Церкви.

Адже російське православ’я заперечує сам факт існування українського православ’я. І ми можемо ствердити свою суб’єктність, тільки спираючись на різні суміжні релігійно-філософські традиції та контексти — в тому числі й передусім на католицький контекст. Бо він нам не чужий. Я вважаю, що він не чужий і російському православ’ю, але вони завжди чомусь проводили самоідентифікацію на протиставленні. Ми ж, українці, — на порозумінні.

— Кардинал Пєтро Пароліно у своїй промові окреслив територію Папської опіки: «від Атлантичного океану до Уралу». Це географічна чи культурна межа Європи?

— Це географічна межа Європи. Хоч вона умовна. Насправді межею є Владивосток, а відповідно, європейський простір від Атлантичного океану до Тихого. Проте Росія не має поділу географічного по Уралу і вважається єдиною від свого західного кордону до східного. Але Папа Римський каже «до Уралу», виходячи з того, що європоцентризм — це основа сприйняття католиків. Європа — головна територія європейської культури. Католицька Церква розвивалась на цій території від часів прийняття християнства її першими князями, і передусім княгинею Ольгою.

Для Католицької Церкви спілкування з Донбасом, який ментально є частиною російського світу, стає початком спілкування й з етнічною територією Росії. Вважаю, що це теж важливо для Папи Римського.

— Певною мірою це перетин культурного кордону Європи…

— Так, Донбас — це вже культурний кордон, який наразі не належить Європі. І зараз іде боротьба за цей кордон. Або ми включимо цю територію до меж Європи, або він назавжди відійде до євразійської території. І католицизм, як сила, яка уважно реагує на суспільні зміни, що відбуваються у світі, вирішив здійснити важливий крок. Подає руку допомоги нашій державі заради повернення окупованих територій.

Тож приїзд кардинала Пароліна — безумовно позитивний для України крок, і ми повинні це використати. Як використати й той факт, що українська проблематика для Папи Римського не чужа. Якщо він вихованець українських василіян Аргентини, то для нього Україна — не порожній звук.

— Чи можемо говорити, що Ватикан завжди був стратегічним партнером України у плані державного будівництва й цивілізаційного вибору?

— Ватикан завжди спирався, в часи Гетьманської держави і в часи існування Речі Посполитої, на польський елемент. Вважалося, що римо-католики — це поляки. Це було погано для українського національного інтересу. Бо якщо ти поляк, то можеш бути лише католиком.

Розуміння українського римо-католика як такого не було у ХІV-ХVІІІ ст. І зараз ситуація різко змінилася зі здобуттям незалежності. Ватикан почав сприймати цю територію як таку, де можуть бути українські національні римо-католики. Те, про що казав В. Липинський на початку XX століття, сьогодні стало зрозумілим фактом для Папи Римського і для всіх структур Католицької Церкви. Якщо ми подивимось на діяльність їхніх чернечих орденів, то побачимо, що вони будують свою діяльність на українській культурній основі. Вони не роблять «польську Церкву в Україні». Чого не було ще сто років тому. Богослужіння ведуться українською мовою, чого також не було раніше.

Загалом у питанні будівництва української культури, держави й нації, римо-католики набагато більші наші союзники, ніж РПЦ московського патріархату. В культурному будівництві України і в широкому сенсі, цивілізаційно, маємо налагоджувати співпрацю з Католицькою Церквою.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: