Свідчення

Подружжя отця Піо

22 Серпня 2016, 17:14 3248
Манеллі

Отець Піо говорив про них: «Це моя сім’я». Лючія та Сеттіміо Манеллі народили 21 дитину. 13 із них живуть і нині. Один із синів навіть заснував чернече згромадження. Манеллі будуть третім, після Кватроккі та Мартенів, подружжям, винесеним до слави вівтаря.

«Їхнє життя — доказ того, що з Божою допомогою святість може бути дуже близькою навіть у шлюбі», — сказав о. Станіслав Одер 2014 року в Римі, завершуючи на дієцезіальному рівні процес беатифікації Лючії та Сеттіміо Манеллі. Мама Лючія і тато Сеттімо, або мама і тато — так кажуть про них італійці. 1976 року вони святкували золотий ювілей. «Я бажаю вам, щоби ви дали цій землі й для слави небес прекрасний вінець дітей», — сказав молодятам св. о. Піо за 50 років до цього. Вони тоді приїхали до стигматика на Ґарґано із санктуарію Матері Божої в Нембро, провінція Бергамо на півночі Італії, невдовзі після весілля. Це було 15 липня 1926 року.

«Бабусі було 18 років, а дідусеві 40! Я читав їхні листи періоду заручин. Вони писали одне одному про відповідальність християнського подружжя, — розповідає мені сестра Стефанія Манеллі, онука Слуг Божих. — Дідусь запитав бабусю прямо: “Чи приймаєш ти принципи життя згідно з Євангелієм та вченням Церкви? Якщо так, то ми одружимося”. Він хотів бути впевненим, не тиснув на неї. А перш ніж вони одружилися, поїхав до о. Піо за порадою. Він був одним із перших його духовних синів, і до того ж, серйозно ставився до шлюбу.

 

Занурений у Бога


«Наш тато любив повторювати: “Мій шлюб і сім’я, яку ми створили з Лючією, була насправді сім’єю Бога не мертвих, а живих (Мк 12, 27)”» — написали в актах беатифікаційного процесу батьків їхні 13 дітей, а саме: Сауло, Джамбаттиста, Марія Тереза, Піа, Стефано, Сара, Філомена, Марія, Піо, Аннамарія, Джорджіо, Марселла, Джузеппе. Нащадки Люції та Сеттіміо щороку в день народження мами, 13 липня, зустрічаються в її улюбленому санктуарії Матері Божої в Нембро. Вони моляться про беатифікацію своїх батьків та бабусі з дідусем. І згадують.

«Бабуся й дідусь познайомилися… у швачки. “Ти така красива! — казав дідусь до бабусі. — Я хотів би вирізьбити тебе в двадцятьох дітях із бронзи”. Це було схоже на пророцтво, яке, крім того, підтвердив йому о. Пio», — сміється с. Стефанія. Монахиня, як і п’ятеро інших кузенів і кузин, належить до заснованого її дядьком Стефано згромадження францисканців та францисканок Непорочної (натхнені, серед іншого, духовністю св. Максиміліана Кольбе; жіноча й чоловіча гілка сьогодні налічують понад тисячу осіб, зокрема в Бразилії, Ізраїлі, Нігерії та Беніні, а також у Сполучених Штатах, Великобританії та Польщі).

Лючія фактично виносила 21 дитину. Четверо дітей померли до народження, а ще четверо — незабаром після народження. З першими шістьма їй допомагала няня. Але дітей ставало більше, і на зарплату няні не вистачало. Мамі Лючії довелося радити собі самій. А вона любила порядок. «У мами не було ні холодильника, ні пральної машинки, ні гарячої води на кухні, ні жодних інших зручностей, які є сьогодні, — розповідає син Стефано. — А під час Другої світової війни вона навіть сама робила масло та джем».

«Бабуся була висока на зріст, мала блакитні очі, чорне волосся та ідеальну фігуру і жваво поралася по дому! — сміється її онука. — Вона мало говорила, була вся занурена в Бога. Коли готувала нам спагеті, я бачила, що вона була з нами, і в той же час із кимось іще, — згадує с. Стефанія Манеллі. — Всі бачили в бабусі та дідусі святих. Вони ніколи не кричали ані одне на одного, ані на дітей; бабуся була спокійною і слухала. Вставала о 4‑й годині ранку, щоб зробити свіжі макарони для 20 осіб. Вона пекла хліб до пізнього вечора. У цей час дідусь читав нам Євангеліє».

Сестра Стефанія живе в Неаполі, але протягом багатьох років вона працювала в Африці, де францисканці Непорочної опікуються в лепрозоріях прокаженими. «Коли я вперше мала це зробити, мене знудило. А зараз можу сказати, що немає кращого досвіду любові», — всміхається черниця. У неї гарне обличчя — риси бабусі Лючії. «Любити інших нас навчила бабуся… і вірити в Боже Провидіння. Богу», — каже вона.

І Бог насправді жив у домі Манеллі. «Мама робила все можливе, щоби зібрати нас на молитву», — згадує син Стефано. — Ми молилися щоразу перед їдою, разом, стоячи, за столом. Щодня був розарій — батьки прищепили нам, що, після Меси, молитва до Марії є найважливішим елементом життя. Увечері коротка молитва перед сном, після вечері. Іноді ми ставали навколо статуї Найсвятішого Серця Ісуса або Богоматері, або св. Йосипа, які були в домі. Поцілунком мами і тата закінчувався день».

Щодня о п’ятій годині ранку, після того, як приготувала тісто для макаронів, Лючія йшла на Святу Месу. Це був єдиний час перепочинку. Тут вона набиралася сил, часто після ночі, безсонної через плач дітей. Повернувшись, вона будила дітей. Вчила малюків робити знак хреста, перш ніж піднятися. Кожного по черзі.

Сеттіміо весь день був на роботі. Він насамперед військовий і викладач літератури, а потім директор школи і журналіст — публікується в релігійних виданнях. Сам, до того ж, багато читає отців Церкви, св. Тому, Августина. Діти пам’ятають такий образ батька: «Коли ми разом молилися розарій, тато весь час стояв навколішках. Він показав нам, наскільки це серйозна справа: молитва».

Стефано пише: «Мама, своєю чергою, як завше, під час розарію тримала на руках когось із немовлят або малюків. Щоби занадто не бешкетували, давала їм у руки свій розарій. Але зазвичай після другого десятка маленькі кульки розсипалася по підлозі. Отцю Піо щоразу приходилося дарувати мамі новий розарій».

 

«Моя сім’я»


Стигматик із Ґарґано від самого початку піклувався про сім’ю Манеллі. А все почалося з однієї зустрічі. Сеттіміо все ще був неодруженим у свої 38 років. У нього серйозна криза віри, вже кілька років. Хтось порадив йому: поїдь до Сан-Джованні-Ротондо, там є святий, він тобі допоможе. 1924 року Сеттіміо переступає поріг монастиря і потрапляє просто на падре Піо. «Але я не святий», — каже чернець. Дражнить його. Сеттіміо виходить, розсерджений, але повертається наступного дня. Стигматик уже чекав на нього: «Манеллі, я завжди буду з тобою», — сказав він.

А коли Сеттіміо вперше привіз у Сан-Джованні-Ротондо Лючію, капуцин додав: «І буду доглядати за вашою 21-ю дитиною. Бо ви моя сім’я».

Манеллі швидко переїжджають в околиці Фоджа, щоби бути поруч зі стигматиком. Він хрестив усіх їхніх дітей, уділив їм Причастя, а потім, уже дорослим — шлюбу. Перед кожними пологами Лючія йде до капуцина запитати, яке ім’я обрати для дитини. І так теж дізнається, чи то хлопчик, чи дівчинка. Коли дитина народжується, Манеллі одразу ж їдуть із дитиною в Лорето і довіряють її Божій Матері.

Піо не раз рятує Манеллі від серйозних халеп. Одного разу Сеттіміо, як і кожного місяця, пішов до сповіді. Черга до Падре Піо, як зазвичай, довга. Він слухняно стає в її кінці. Раптом капуцин виходить зі сповідальні: «Я що, повинен постійно перебувати у вашому домі, щоб робити чудеса?!» — волає він до здивованого Сеттіміо. Коли Манеллі повернувся додому, Лючія вибігла до нього назустріч із риданням: «Наш син ледь не потонув. В останній момент ніби хтось витягнув його на берег»… Сеттіміо чудово зрозумів, що відбувається.

Піо також врятував життя Лючії. Пані Манеллі була вагітна восьмою дитиною. Пологи мали бути через 20 днів. Сеттімміо зустрів капуцина. «Будь пильним, — попереджає Піо. — Бо демон ніколи не спить. Молися!» Коли Сеттіміо повернувся додому, у Лючії почався сильний біль. Її чоловік побіг за допомогою до акушерки. «Раптом я зрозумів, що після “Слава Отцю” сам почав читати молитву за померлих. Але Отець уже надав ім’я дитині: Франческо…», — згадує він. Акушерка нічим не змогла зарадити. 23 година вечора. Привели лікаря: дитина велика, треба їхати до лікарні в Фоджа. Але немає чим… У цей час немає ні світла, ні води. Лючія переживала одні з найважчих пологів при світлі свічок. «Але обличчя моєї дружини, проте, було спокійним. Весь час у довірі відмовляла “Ave Maria”. Син народився о першій годині ночі. Франческо важив п’ять кілограмів. Він одразу ж був охрещений. На жаль, невдовзі після цього він помер. Я боявся за життя Лючії. Але вона вийшла з цього без шкоди для здоров’я. Я знаю, що це сталося завдяки падре Піо. Він боровся за неї».

 

«У пеклі говорять про контрацепцію»


«Головне питання, яке ставили моїй мамі, було: “Як Ви знаходите час, щоб піклуватися аж про тринадцять дітей?” — “Коли у мене була одна дитина, — відповідала вона з властивою їй простотою, — це займало весь мій час. Хіба тринадцять можуть зайняти більше?”» — пише о. Стефано Манеллі. Згадуючи про маму, чернець додає: «Бо справжнє материнство не щадить себе, воно готове принести себе в жертву». Кожна «свята» мати може повторити слова Григорія Великого: «Тільки величезними зусиллями здобувається велика нагорода». І ще: «Таємниця материнської любові полягає в тому, що вона не ділить її на кількість дітей, а множиться завдяки Божій благодаті, яка дає кожне життя з любові. І це чули всі ми».

Діти Манеллі говорять сьогодні про святість своїх батьків, про те, що слово «Провидіння» вимовляється в їхньому домі чітко по відношенню до Особи. І що все життя вони вчилися «в школі Мадонни та Піо». Як Лючія та Сеттіміо. «У школі отця Піо ми, насамперед, навчилися не надто турбуватися про одяг, їжу та пиття, бо про це дбає Той, Хто навіть птахів годує. (…) А також, що найважливішим завданням подружжя є продовження роду», — пише Сеттіміо Манеллі. І додає: «Про нещасні протизаплідні таблетки, які ще за його життя увійшли в світ, о. Піо переконано казав: “У пеклі говорять про цю контрацепцію!”» Але «шлюб існує для того, щоби дати життя дітям». Тому стигматик наводив Манеллі іншим, як приклад: «Вони живуть так, як того хоче Бог».

Йоанна Бонткевич-Брожек, Gość Niedzielny

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Збір на існування CREDO
Зібрано Залишилося зібрати
1980грн
77115грн
Потрібно зібрати
79095грн
Залишилося
13днів
Розмістити цей блок в себе на сайті

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

Падре Піо

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: