70 років тому в далекому Казахстані в родині Юзефа та Броніслави Камілевських народилась десята дитина, якій при хрещенні надали ім’я Людвіг. Немовля було хворобливе й майже приречене. Але Господь мав зовсім інші плани…
Родина повернулась в Україну. Певно, не треба й уточнювати, як саме поляки Камілевські опинилися в Казахстані й кому вони завдячують цим засланням. Однак подружжя було віруюче і виховало дітей добре, зокрема Людвіга, який змолоду запрагнув стати священиком. Минули роки служби в армії, настало навчання в Ризькій семінарії, де лекції були латиською та латинською мовами… Але він витримав. Був висвячений 1974 року. Настали віддані роки праці на Львівщині, Волині та Житомирщині. Десятки храмів, які достойний Ювіляр своїми зусиллями повертав та відремонтував, гуртуючи віруючих. Не перелічити сотні душ, яким він допомагав добрим словом, порадою та підтримкою.
В одному з таких відбудованих отцем Людвігом храмі — парафії св. Вацлава у Житомирі — й відбулась святкова подячна Літургія. На цю урочистість прибуло чимало священиків та гостей з різних міст України. Очолив Святу Месу Апостольський адміністратор Києво- Житомирської дієцезії єпископ Віталій Скомаровський у співслужінні з єпископом Станіславом Широкорадюком, єпископом Мар’яном Бучеком та численно зібраними священиками.
Під час проповіді єпископ Станіслав порівняв життя отця-ювіляра з життям його покровителя — св. Людовіка, згадуючи всі добрі справи, які невтомно виконує отець- прелат.
Після завершення Святої Меси було багато добрих слів подяки і найкращих побажань. Єпископи, священики, діти, молодь, представники парафії, представники влади, вихованці отця, які приїхали зі Львова, особливо ті, хто обрав шлях священства, — кожен присутній у храмі хотів висловити свої найщиріші побажання та привітання.
За матеріалами: Києво-Житомирська дієцезія РКЦ