«Бен Гур» Льюїса Воллеса, який повірив у Христа під час написання книжки, був найбільшим християнським бестселером ХІХ століття. Конкурувати з ним міг тільки «Quo Vadis» Генріка Сенкевича.
Льюїс Воллес (1827-1905) був фігурою дуже колоритною. У 16 років він пішов із дому й почав самостійно заробляти на життя. Як доброволець брав участь у війні з Мексикою, провадив юридичну канцелярію, був обраний сенатором штату Індіана. Під час громадянської війни командував різними підрозділами армії Півночі в боротьбі проти конфедератів і досяг помітних успіхів. Найбільшим його досягненням було те, що він зупинив марш на Вашингтон численніших за вояків Півночі підрозділів армії Півдня. Він також був одним із членів комісії з розслідування вбивства президента Лінкольна. Вийшов у відставку в званні генерала, а після війни повністю присвятив себе політиці.
Письменник на Дикому Заході
1878 року Льюїс Воллес був призначений губернатором штату Нью-Мексико. Це була непроста територія, бо там панувало беззаконня, а корупція стала повсякденним явищем. Саме там доля Воллеса переплітається з долею однієї з найбільш значущих постатей Дикого Заходу — Біллі Кідом. Злочинець вів переговори з губернатором щодо умов можливої амністії.
1881 року Воллес подав у відставку й відправився у Константинополь як посол США; він завоював довіру султана Абдулхаміда II. Багато подорожував Близьким Сходом і відвідував місця, описані ним пізніше в «Бен Гурі». 1885 року він повернувся в Америку й присвятив себе літературній діяльності, хоча час від часу писав і раніше. 1843 року почав писати роман «Справедливий Бог» («The Fair God») про завоювання Мексики Кортесом, але видав його тільки 1873 року. Роман добре продавався, що надихнуло Воллеса писати далі.
В автобіографії Воллес писав, що він ніколи не належав до жодної релігійної громади, а
релігійні справи були йому байдужі. До того часу, коли він почав писати «Бен Гур» — твір, який часто називають «найвпливовішою християнською книжкою ХІХ століття». Концепція роману народилася в поїзді, під час випадкової зустрічі з полковником Робертом Інґерсолем, провідним пропагандистом атеїзму в Сполучених Штатах. Полковник намагався переконати Воллеса, що Ісус — не історична постать. Виявилося, що тиради Інґерсоля справили протилежний ефект. Письменник вирішив, як він пізніше згадував, «визначити для себе, у що я насправді вірю… Достатньо сказати, що я вирішив написати роман про Христа і в процесі написання утвердився в абсолютній вірі в Бога і в божественність Христа».
Воллес працював над романом у той час, коли служив губернатором штату Нью-Мексико. Він опублікував його 1880 р., проте з самого початку не було жодних ознак успіху. За перші сім місяців було продано всього 2 800 примірників; але потім лавина зрушила. До кінця ХIХ століття тиражі «Бен Гура» побили багаторічний рекорд виданої 1852 року «Хатини дядька Тома» Гаррієт Бічер-Стоу. Цей рекорд тримався до моменту публікації «Віднесених вітром» Маргарет Мітчелл.
Роман набув популярності в усьому світі. Навіть закляті послідовники принципу, що Біблія не може бути використана в літературі, рекомендували її своїй пастві. Твір Воллеса зламав бар’єр відрази до релігійної фантастики й допоміг розвиткові жанру, до якого належить, зокрема, написаний пізніше «Quo Vadis» Сенкевича, що користується такою ж популярністю.
Не тільки інтрига
Чому ця книжка має всесвітній успіх? Романтична історія про пригоди вихідця з аристократичної єврейської сім’ї Бен Гура, несправедливо звинуваченого у замахові на вбивство прокуратора і зрадженого другом дитинства, характеризується цікавим сюжетом і дуже добре збудована. Це також історія про прагнення помсти і пробачення. А найголовніше, вона розповідає про життя і вчення Христа, які мають вирішальний вплив на долю Бен Гура та його близьких. Саме інтерпретація життя Ісуса сприяла успіху цього роману. Біблійні романи вже набули популярності у Сполучених Штатах на той час, коли Воллес сів писати «Бен Гура», але тільки в ньому Ісус став одним із головних героїв.
Воллес усвідомлював ризик від введення у дію постаті Ісуса, якого ми знаємо з Євангелія, на мапу історичного роману. Ніхто до цього часу не наважувався зробити щось таке. Руйнування цього бар’єру викликало опір, але, як пояснив автор, «незважаючи ні на що, писати про Нього було імперативом, Він повинен був з’явитися, говорити й діяти. Я хотів, щоби Він весь час він був присутній в очах читача. Але я не хотів робити це у формі проповіді».
Автор встановив три принципи, яким він залишився вірний, поки писав книжку. Христос у романі зостається поза сценою, на якій відбуваються події, промовляє лише ті слова, які зустрічаються в Євангелії, і не з’являється в жодній сцені, вигаданій автором. За одним винятком. Це сцена, в якій Ісус дає виснаженому Бен Гуру, затриманому римлянами, кружку холодної води із джерела біля Назарета.
Книжкою, деякі сцени з якої були поставлені в церквах, швидко зацікавився театр. У листопаді 1899 року, зі згоди Воллеса та після подолання двох серйозних перешкод, відбулася прем’єра вистави за його романом. Які були перешкоди? Через те, що ніхто не знав, як актор може представити Ісуса, Воллес погодився, щоби Спасителя зображав на сцені промінь білого світла. Проблемою були також перегони колісниць на невеликій поверхні сцени, але і з цим собі зарадили. До 1921 року виставу було показано в усіх Штатах, її подивилися понад 20 мільйонів глядачів. Романом зацікавилися в кіноіндустрії, але Воллес не дочекався прем’єри першої версії фільму. Він помер 1905 року.
Пожежники в колісницях
Перший «Бен Гур» з’явився в кінотеатрах 1907 року. Фільм тривав 15 хвилин, тому режисер Сідні Олкотт змушений був зробити спрощення і зміни в сюжеті. Так, наприклад. Бен Гура не заслали на галери, у перегонах колісниць беруть участь тільки двоє візничих, Бен Гур і Масала. Центральна сцена фільму — перегони колісниць — була відзнятя на пляжі в Нью-Джерсі. Ролі інших наїзників колісниць виконали місцеві пожежники. Фільм увійшов в історію кіно з нехудожніх причин, тому що виробники не подбали про згоду власника авторських прав на адаптацію. Це призвело до судового процесу, і рішенням суду було встановлено принцип, згідно з яким усі виробники фільмів повинні спершу отримати авторські права на будь-який раніше опублікований твір. Виробникам «Бен Гура» довелося заплатити власникові прав 25 тисяч доларів, що зробило виробництво фільму найдорожчим у той період.
На прем’єру чергової екранізації довелося чекати до 1925 року. «Бен Гур» режисера Фреда Нібло з Рамоном Наварро був насправді великим, найдорожчим фільмом періоду німого кіно. До сьогоднішнього дня він вражає епічним розмахом та блискуче знятими перегонами колісниць. Зйомками цієї сцени керував Вільям Вайлер, автор знятої 1959 р. найвідомішої екранізації «Бен Гура» з Чарлтоном Хестоном у головній ролі. У фільмі Вайлера вдалося переконливо показати переміну головного героя, який вчиться, що любов остаточно долає ненависть, приймає послання Христа і стає Його послідовником. Монументальна, нагороджена 11 Оскарами, екранізація роману опинилася у ватиканському списку 45 художніх фільмів, які пропагують релігійні, моральні або художні цінності. 2003 року кіностудія, яку Чарлтон Хестон заснував разом зі своїм сином, зняла анімаційну розповідь про Бен Гура.
За словами творців, остання версія бестселера Воллеса не є рімейком 1959 року. Сценарій заснований безпосередньо на романі, а зйомки проводилися в Італії, зосібна, у знаменитому місті Матера, яке 2019 року буде культурною столицею Європи і де знімали багато фільмів на біблійні теми, зокрема, «Страсті» Мела Гібсона та «Євангеліє від Матвія» Пазоліні. Чи фільм казахського режисера Тимура Бекмамбетова, автора «Нічної варти», найбільшого російського хіта, збереже релігійні теми і послання роману Воллеса? Присутність у команді Марка Бернетта та Роми Дауні, продюсерів телевізійної «Біблії», дає таку надію.
Едвард Кабєш, Gość Niedzielny