Цими днями Папа Франциск перебував у Грузії. На Месу в Тбілісі прийшло, м’яко кажучи, набагато менше людей, ніж очікувалося — через заклик Грузинської Православної Церкви, щоб люди не ходили на папську Месу. З цієї нагоди виглядає знову актуальним нещодавній коментар про екуменічну зустріч в Ассизі. Папа їхав туди як паломник миру…
…Здавалося б, це має бути головною новиною дня, яка переважає всі інші. Особливо якщо взяти до уваги кількість гарячих точок на земній кулі й актуальних збройних конфліктів, у яких помирають, дістають поранення, втрачають тисячі життів. Мало би бути, але не було.
Навіть через кілька хвилин після зустрічі в Ассизі ця тема не стала головною на перших шпальтах найбільших світових медіа. Хоча у Всесвітньому дні молитви за мир взяли участь близько 500 релігійних лідерів і політиків з усього світу. Хоча там був Папа Франциск. Хоча головною темою було «Прагнення миру. Релігії та культури в діалозі».
Чому важливішими виявилися інші справи? Можливо, прагнення до миру не таке загальне й очевидне, як сьогодні вважається? Або все ще достатньо тих, хто на прагнення води відповідає оцтом?
«Це драма “черствого серця”, нерозділеного кохання, драма, яка повторюється в Євангелії, коли на прагнення Ісуса людина відповідає оцтом, тобто зіпсованим вином», — сказав Папа Франциск 20 вересня цього року в роздумах, звернених до християн різних конфесій, які зібралися в базиліці св. Франциска на екуменічній молитві.
Папа не був єдиним, хто роздумував над словом Божим в Ассизі. Медитації провели також англіканський архиєпископ Кентерберійський Джастін Велбі та православний Патріарх Константинопольський Варфоломій. «Ми повинні бути тими, хто дозволяє іншим бути милосердними з тими, з ким не ладнає», — сказав архиєпископ Велбі.
«Чи це слово миру зможе бути запропоноване іншій людині, інакшій, далекій, незнайомій, тому, хто приходить до нас, якщо це слово миру не стане реальним досвідом сопричастя з Променистим Світлом Світанку?» — запитував Варфоломій. А Франциск сказав, що в заклику розіп’ятого Ісуса «Прагну!» можна «почути голос стражденних, прихований крик невинних дітей, позбавлених світла цього світу, ревне благання убогих і тих, хто найбільше потребує миру». Що про мир благають жертви війн, які нівечать народи ненавистю, а землю зброєю. «Благають про мир наші брати і сестри, які живуть під загрозою бомбардувань або змушені покинути свої домівки і виїхати в невідомість, позбавлені всього», — сказав Папа, а також запитав: «Хто їх слухає? Хто хоче відповісти їм?» У нього не було жодних сумнівів, що занадто часто відповіддю є байдужість, егоїзм, «холод тих, хто гасять їх волання про допомогу з легкістю, з якою перемикають телевізійні канали».
Відповідь на питання, поставлені в роздумах серед християн, Папа Франциск дав під час заключної церемонії на площі перед базилікою в присутності представників різних релігій. «Нехай віруючі будуть будівничими світу, через клич до Бога і діяльність для людини!» — наголосив Папа. Це продовження думки, висловленої тридцять років тому св. Йоаном Павлом II (якого Франциск у своїй заключній промові не раз цитував). Нагадування, що мир, благання про який в Ассизі, й не тільки, триває протягом трьох десятиліть, не є «результатом політичних переговорів, компромісів чи економічних торгів, а результатом молитви».
Тридцять років тому папа‑поляк, після оголошення першого Всесвітнього дня молитви за мир в Ассизі, звернув увагу, що хоча «рішення про початок війни може прийняти не так багато людей, мир вимагає солідарної участі всіх». Він також підкреслив, що жоден християнин, ані жодна людина, що вірить в Бога Творця світу і Господа історії, не може бути байдужим до проблеми, яка так тісно торкається людства сьогодні і в майбутньому.
Символічний аспект під час теологічної зустрічі в цьому році в Ассизі мав світильник, на якому в базиліці було поставлено свічки під час молитви за всіх жертв війни та насильства. Кожна свічка означає країну або регіон, які від них постраждали. Їх було двадцять сім. Цей промовистий знак може викликати запитання про ефективність таких зустрічей. Може привести до питання взагалі про дієвість молитви за мир у різних вимірах. Якщо через тридцять років після першої зустрічі в Ассизі на нашій планеті відбувається майже тридцять воєн чи збройних конфліктів, якщо сам Папа Франциск каже, що світ перебуває в стані «подрібненої» війни, в чому сенс цієї молитви? Може, ми маємо справу з повторенням порожніх жестів і слів, які залишаються без ефекту?
Я переконаний, що це не так. Ця молитва, ці зустрічі приносять плоди. Перемінюють. Вчать, між іншим, що люди різних релігій можуть співпрацювати і молитися не проти один одного, але пліч-о-пліч в одній справі, об’єднавшись у єдиній турботі про добро. Вони показують, що прагнення миру спільне. І хоча світ не раз реагує на нього оцтом, який його не гасить, важливо не втрачати надію і наполегливо благати про справжній, постійний мир, джерело якого в людських серцях і умах.
Також вони допомагають усвідомити, що кожен повинен запитати себе, наскільки щиро бажає миру і що готовий зробити задля нього в своєму безпосередньому оточенні, кому здатний пробачити, кого може прийняти при потребі, наскільки може подолати егоїзм і спокусу ділити людей на «своїх» і «чужих». На цьому рівні кожного дня ми співвирішуємо про ефективність Всесвітніх днів молитви за мир в Ассизі. І відповідаємо на питання про їхній сенс.
о. Артур Стопка, Deon
Фото: Папа Франциск виступає в Ассизі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
