Село Гвардійське, що на Хмельниччині (в дівоцтві Фельштин), варто відвідати вже тільки заради місцевого католицького храму.
Але це не єдина місцева родзинка. Тут є пам’ятка, що навіть зарахована ЮНЕСКО до світової спадщини людства. Та одразу ж зізнаємося: у пересічної людини, яка мало на тому розуміється, жодних емоцій вона не викличе. Але про те далі.
Фельштин Подільський
Донедавна в Україні було аж два містечка з однаковісінькою і дивною для нашого вуха назвою «Фельштин». Перше — в Старосамбірському районі Львівської області, відоме ще з XIV ст. Друге — на Поділлі. «Східний» Фельштин — молодший за свого тезка й закладений аж 1584 р. Прадавніх назв обидва Фельштини позбулися майже одночасно. Галицький — 1945 року, тоді він став Скелівкою. Подільський позбавили імені 1947 р. — його перетворили на Гвардійське (на честь Першої гвардійської загальновійськової та Третьої гвардійської танкової армій, що воювали тут за Другої світової). Після розпаду СРСР місцеві мешканці намагалися повернути історичну назву, але чомусь не склалося.
Аби то були якісь пересічні Іванківці, чи там Петрівці з Зарічанкою, — такі назви-близнюки нікого б не здивували. Іванківці, наприклад, чи не у кожному районі є. Але така рідкісна й екзотична назва навіть в однині дивує. Тож варто пояснити читачам цей топонімічний феномен.
Що у першому, що в другому випадку з назвою «наслідили» Гербурти. Цей поважний шляхетський рід походив із чеської Моравії. Його ж основоположником став Герборт із міста Фюльме у Вестфалії (Німеччина). Назва цього міста походить від німецького «Fäulnis» — гниль. У цьому значенні — болото. У ХІІІ ст. згаданий Герборт був лицарем єпископа Омолуцького Брунона з Гамбурга. Оцей єпископ і наділив свого васала землями в Чехії. У пам’ять про батьківщину лицар Герборт назвав свої маєтності Фюльменштейн — камінь на болотах. Згодом назва трансформувалась у Фульштейн, потім у Фельштейн і, врешті, в Фельштин. Того первісного Фельштина, до речі, теж давно немає. Обидва ж українські Фельштини, як добре зрозуміло з вищесказаного, названі на честь родового гнізда Гербуртів.
Невідомо, як там із «галицьким» Фельштином, але з його подільським двійником Микола Гербурт не лише увічнив батьківщину предків, а й скористався логікою славетного лицаря Герборта. Нагадаємо, що Фюльменштейн перекладається як «камінь на болотах». Ця назва якнайкраще пасувала подільському Фельштину. Зведене на пагорбі поселення зусібіч оточене болотами. Саме з цих місць бере початок річка Смотрич.
Буремну історію Фельштина-Гвардійського від закладення містечка та десь до XVIII ст. ми пропустимо. Вона стандартна для цієї частини Поділля. Містечко не раз плюндрували татари, через нього прокочувалися повстання та епідемії. Звісно, що побували тут козаки Богдана Хмельницького та яничари султана Мехмета IV…
Чи не найбільший татарський набіг на Поділля стався 1615 р. Зазвичай набіги здійснювали невеличкі загони, які грабували виключно беззахисні села. Тоді ж «у гості» завітало величезне військо на чолі з самим ханом Джанібек-Гіреєм. Хан облаштував свою ставку під Фельштином, звідки кримці протягом року здійснювали набіги.
Повернімося ж до головної родзинки села.
Храм із подвійною назвою
Перший, ще дерев’яний, храм звели 1594 року за наказом фундатора містечка Миколи Гербурта. Його присвятили святому Войцеху — чеху, який одночасно є й небесним покровителем родини Гербуртів та Польщі.
Нагадаємо, що у XVII ст. Поділля зазнало страшного спустошення. Спочатку татари, потім Хмельниччина, по тому турки… Майже століття безперервної війни. Звісно, що маленький та майже беззахисний Фельштин отримав своє по-максимуму: його випалили майже вщент.
На початку XVIII ст. власником містечка стає ротмістр панцерної корогви Ян Любеч Стшеменський, який захотів відбудувати храм, але навіть не зміг знайти місця, де раніше стояла знищена святиня. Зведений ротмістром храм (теж деревний) простояв недовго й був спалений гайдамаками. Замість спаленого 1753 р. тодішні власники Фельштина Йосип (Юзеф) Граб’янка та його дружина Мар’яна з роду Калиновських закладають уже мурований храм. Ім’я талановитого майстра, який розробив проект, загубилось у нетрях історії. Але спеціалісти вбачають у рисах святині руку відомого на той час архітектора Артемізія Брауна.
Будівництво храму завершилося за Тадея Граб’янки. Того самого, що дружив із графом Каліостро, був фундатором руху ілюмінатів та хотів створити Республіку Світла, а крім того, мав титул «Король Нового Ізраїлю». Власне кажучи, будівництво завершилося стараннями Терези Граб’янки — дружини масона Тадея. Чоловікові ж було не до таких дрібниць. Він у Європах грався в таємні масонські ігри та планував підкорення принаймні половини світу. Догрався він до того, що 1781 р. був змушений на певний час віддати половину Фельштина кам’янецькому каштелянові Онуфрію Морському за борги.
Храм освятили 26 липня 1790 р. під традиційним уже титулом св. Войцеха — єпископа і мученика. Таку неформальну назву він носить і сьогодні. Але офіційно храм фігурує під титулом Божого Провидіння.
3 травня 1791 р. на Чотирилітньому сеймі, що тривав у королівському замку в Варшаві, було ухвалено Конституції Речі Посполитої. Це була перша в Європі та друга у світі (після США) діюча Конституція. На слові «діюча» — наголосимо, бо більш давня Конституція Пилипа Орлика все ж була лише прожектом. Ухвалення Конституції 3 травня не обійшлася без певних чудесних збігів та обставин, тож багато сучасників вважали, що без Божого Провидіння тут не обійшлося.
Поділля на цьому історичному Сеймі представляли зокрема тогочасний «напіввласник» Фельштина Онуфрій Морський та єпископ Кам’янецький Адам Станіслав Красінський. Останній, до того ж, був одним зі співавторів тексту Конституції. Аби увічнити цю подію, за ініціативою вищезгаданих персон 26 липня 1791 р. храм переосвятив особисто єпископ Красінський на честь Божого Провидіння. Відтоді й пішло: парафія св. Войцеха, але храм — Провидіння.
За «совітів» у 1933 р. храм традиційно закрили та облаштували тут спершу МТС, а по тому клуб із кінотеатром. За німецької окупації служби в святині поновилися, але 1950 р. храм знову закрили, і вже надовго. Саму ж споруду перетворили на склад міндобрив. Наприкінці 1980‑х його повернули вірним. На початку дев’яностих розпочався масштабний ремонт. Уже 25 червня 1994 р. єпископ Ян Ольшанський заново освятив храм, — якраз до 400‑річчя фельштинської парафії св. Войцеха.
Зауважимо, що до відновлення храму гвардійці підійшли досить старанно. Зокрема, за старими фотографіями повністю відновили його декор та інтер’єри. З історією святині можна ознайомитися в міні-музеї, облаштованому в бічній капличці. Крім цікавих світлин та картин, там можна побачити різноманітні знахідки, зроблені в процесі реставрації: зокрема, натільні хрестики та медальйони-іконки, що датуються другою половиною ХІХ — початком ХХ ст.
Астрономічна пам’ятка Гвардійського
Інша унікальна пам’ятка Фельштина-Гвардійського — це тріангуляційний пункт так званої Дуги Струве. Ззовні, як уже сказано вище, нічого цікавого. Невеличкий курганчик, на вершині якого стоїть зварена з металевих труб геодезична пірамідка, та простенький пам’ятний знак поряд. Насправді це видатний пам’ятник людському розуму, допитливості та впертості, який ЮНЕСКО цілком заслужено зарахувала до світової спадщини людства.
Дуга Струве — це мережа з 265 тріангуляційних вимірювальних пунктів, які утворювали 258 тріангуляційних трикутників, а також 60 додаткових пунктів. Вона служила для визначення форми та розміру Землі. Автором ідеї став випускник Дерптського університету видатний астроном і геодезист Фрідріх Георг Вільгельм Струве. Він же — Василь Якович Струве: таке ім’я він отримав у Російській імперії.
Усіх заслуг пана Струве перед наукою перераховувати не станемо. Зупинимося лише на тому, що стосується згаданої Дуги. На той час то був величезний міжнародний проект, адже вимірювання пройшли на територіях Російської імперії та унії Швеції й Норвегії. На сьогодні Дуга проходить територіями 10 країн: Норвегії, Швеції, Фінляндії, Росії, Естонії, Латвії, Литви, Білорусі, Молдови та України. Починається вона на березі Норвезького моря й закінчується на околицях Ізмаїлу. Загальна довжина — 2820 км. Про масштабність проекту говорить той факт, що вимірювання тривали з 1816 по 1855 рік. Завдяки Дузі Струве вдалося з великою точністю виміряти діаметр планети. Згодом, у добу супутників, лазерних вимірювачів, комп’ютерів та інших високотехнологічних ґаджетів, виявилося, що тоді вчені помилилися… всього на кілька сантиметрів!
До нашого часу збереглося лише 34 пункти з 265 первісних. В Україні таких лише 5, і один із них — на околицях Гвардійського, навпроти цвинтаря по дорозі на Городок. 7‑го червня 2016 року Нацбанк України навіть випустив монету номіналом у 5 грн., присвячену 200‑річному ювілею від початку вимірювань по Дузі Струве.
Дмитро Полюхович, РІСУ
Фото автора
фінансово.
Щиро дякуємо!
