Після 21 року подружнього життя Дорота і Кшиштоф — батьки сімох дітей — дивляться одне на одного з такою самою любов’ю, як і в день шлюбу. На запитання про «рецепт сімейного щастя» вони вирішили… розкрити його.
— Дитина це завжди і клопіт, і радість. Але кожна наступна модель — досконаліша, — сміються Дорота і Кшиштоф Яняки.
Хата щастям багата
У цьому домі нема коли нудьгувати. Розалія і Клара десь знайшли «електронний мозок», яким колись грався їхній тато, і тепер, зосереджені, морщать над ним лобики. Замислюються, який із намальованих листків — кленовий, а який березовий. Даніель побринькує на гітарі, Міхал, цьогорічний випускник, стукає на клавіатурі, Юліан підносить вазончик із квіткою, який — учергове зачеплений ногою — саме перевернувся на підлогу, а бабця підкручує звук свого улюбленого радіо. Ясик з Елею сидять біля мене за столом, хапаючи одне одного за голови.
— Добре мати стільки братів і сестер, але цей галас мене виводить! Коли тепло, я йду вчитися надвір, але взимку мушу якось витримати, — жаліється Еля, учениця Економічного технікуму.
— Я вчуся в галасі, сплю в галасі, все роблю в галасі. Не вийде інакше! — каже Янек.
— Ну, це просто смерть! — докидає Юліан.
Вони мешкають у маленькому поселенні під Лодзю. В їхньому розпорядженні — чотири кімнати. Перший за дня стає «салоном», а також їдальнею, кімнатою для ігор, музичних занять і спортивним залом. Уночі це спальня батьків. У другій кімнаті живе неповносправна бабця разом із Кларою, наймолодшою дитиною. Інші дві кімнати — це царство «старших».
— Я мрію, щоб у кожної дитини був власний стіл, при якому вона працюватиме, — каже мама всієї гоп-компанії, Дорота. — Чоловік кожну вільну хвилину проводить за ремонтом горища. Завтра закінчить гіпсувати, потім візьмемося за фарбування і покладемо панелі.
Наймолодша, Клара, бере мене за руку і показує, де в новій «дівчачій» кімнаті стоятиме її ліжко, а де шафа. Вона вже не може дочекатися, коли засне під стелею, розмальованою зірочками. Так вона собі намріяла.
Але поки що єдиним місцем, де можна відпочити, є… холодний підвал. Це тут Міхал починав вправлятися в музиці, а його тато Кшиштоф інколи сюди втікає, аби пограти на тромбоні.
Любов як джаз
Навіть через 21 рік подружнього життя Дорота і Кшиштоф дивляться одне на одного з такою самою любов’ю, як і в день шлюбу. І навіть із більшою. На запитання про рецепт щасливого зв’язку відповідають: не переставати одне одним захоплюватися.
Дорота:
— Кшись був колегою моєї подруги. Вона мені твердила: «Ти маєш із ним познайомитися, бо говориш так само, як він. Коли чую, що він каже, то здається, ніби тебе слухаю!» І запросила нас на свій день народження. Щоправда, я прийшла туди зі своїм хлопцем, але подумала: «Якщо той Кшись такий файний, то з ним варто познайомитися». Ми почали розмовляти. А він весь час дивився мені в очі.
Кшиштоф:
— Саме тоді Пет Метені записав новий диск «Rejoicing» і я хотів його послухати, а Дорота підійшла і заважала мені, — сміється він. — Але я подумав, що, загалом беручи, вона класна, і з цього щось могло би вийти, якби не той факт, що я тоді не шукав дівчини.
Знову вони зустрілися… через 10 років. На новорічній вечірці. Вона — 29‑річний педагог. Пригнічена, бо ніхто гарний не трапився. Він — 30‑річний музикант, після п’ятирічного зв’язку та відкинутому освідченні.
Дорота:
— Ми зустрілися вже як дорослі люди, які прагнули створити сім’ю. В попередніх зв’язках якось у нас нічого не виходило. То не було велике кохання з метеликами в животі, хоч я про нього писала вірші, — але радше упевненість, що це та людина, якій я можу довіритися і яка дивиться в тому самому напрямку. Не було жодних сумнівів. Кшись не був супермоделлю, але він мені подобався. Я подумала: гарний хлопець, ну і все. Яким був перший комплімент, почутий від нього? — «Ти страшенно худа», — згадує вона зі сміхом.
Того новорічного вечора Кшиштоф вирішив «підчепити» Дороту на… гітару. Світло згасили, й він сів грати. Все, що вона хотіла, хоч і сказав, що не вміє. Після святкування провів її до дому. За три дні, 3 січня, вони знову зустрілися. А на Валентина він із квітами упав перед нею на одне коліно… Як кажуть, було на що чекати!
Їхні заручини тривали півроку. Вони дуже хотіли витримати цей час у дошлюбній чистоті, отож просили допомоги в Господа Бога.
— Ми разом молилися, аби не опинитися завчасно в ліжку. А що трохи соромилися цієї молитви, то ставали навколішки й нічого не казали вголос. Витримати було складно, але нам вдалося, — кажуть вони.
Ясна Гора, або Медовий місяць у кедах
Їхній шлюб відбувся у серпні, під час пішого паломництва на Ясну Гору. Вони запросили всіх, хто тільки спадав на думку, тобто загалом понад 500 осіб.
— За день до шлюбу я думав, що з цього нічого не вийде, бо моя наречена посварилася зі мною за нічліг. Загалом беручи, я донині не знаю, що там насправді сталося, — сміється Кшиштоф.
— Ти хотів спати у стодолі, а не з нами! — каже Дорота.
— Я був насправді у відчаї! Ну бо як тут відкликати з весілля всіх тих гостей? Поблизу не було жодного телефона, — згадує Кшиштоф.
Але шлюб відбувся, і весільна урочистість була якнайкраща. Отець Конрад Краєвскі, нинішній архиєпископ ad personam і Папський елемозинарій, співав «Сто лят» на всі мелодії світу. Було також велике вогнище з ковбасками й танці до упаду. На Ясну Гору вони прийшли вже як подружжя, у весільному вбранні і… в кедах.
За місяць після шлюбу був зачатий Міхал. Вони не могли дочекатися, бо завжди мріяли мати дітей. Найкраще — трьох.
— Трошки не вдалося… — підсумовує Еля.
— Дуже було би шкода, якби на трьох закінчилося! — запевняє Дорота.
— Усіх наших дітей запланував Господь Бог, а не ми. Народився Міхал, а потім Даніель, Еля, Ясик, Юлек, Розалька і наймолодша, Клара.
Сім’я — екстремальний вид спорту
Провадження такого дому — неабиякий виклик! Батьки встають о 5.00 і починають день спільною молитвою. Старші прокидаються о 6.00, а молодше дитятко о 7.00. Потім швидкий сніданок, школа і садочок. Коли дітей удома немає, у Дороти є час на хатні справи та опіку над 89‑річною мамою, яка недавно мала інсульт, а ще раніше втратила ногу.
Пізнього пополудня, коли всі вже зібралися знову вдома, настає момент розмов про школу і не тільки, на роблення уроків та ігри. 21.00 — час на спільні 15 хвилин для Господа Бога. Як собі з усім цим дати раду і не з’їхати з глузду?
— Це нелегко, чиста правда, тому інколи треба вміти собі пробачити, — каже Кшиштоф.
— Робиш те, що найважливіше. Магазин і приготування їжі мають бути обов’язково. З наведенням порядку буває по‑різному… — доповнює Дорота.
Аде кожен старається, як може. Розалька нещодавно навчилася церувати шкарпетки, і тепер старанно тренується.
— Недавно ми були на кількаденних реколекціях. Не мали з ким залишити хвору бабцю. І що? Еля запропонувала, що залишиться і потурбується про неї. Добрий винахід, отака Еля, — сміється Кшиштоф.
Хоча вони нерідко докучають одне одному, та дуже одне одного люблять. І без проблем можуть перелічити переваги життя у такому гроні.
— Я можу тихцем дивитися з малими казки, і ніхто мені не скаже, що я здитинів, — сміється Даніель, учень технікуму інформатики.
— Або грати в дитячі ігри! — доповнює Еля.
— Ще можна комусь сказати: «У мене є старший брат! Як не заспокоїшся, то побачиш!» — перекрикують вони одне одного.
— А коли їх добре організувати, то вони приносять усе, що попросиш, — жартує Даніель.
Дорота хотіла б, аби вони більше часу проводили разом. Але добре вже те, що вони разом сідають до суботніх та недільних обідів.
Ходячі чудеса
Дорота:
— Кожне з наших дітей є дивом, нечуваною цінністю і даром від Бога. Наше подружжя — диво. І дім також.
— Ніщо не вказувало, що ми будемо так жити. А нам вдалося обміняти квартиру в багатоповерхівці на дім із городом. Розкіш! Тут комфортно, просторо і є надія на те, що кожен матиме куток для себе.
Про що вони ще мріють? Щоби їм вдалося знайти добрий спосіб заробляти на всю родину. Може, свій бізнес? Ще невідомо. Дорота працювала у дитячому садочку 13 років.
Відколи народила першу дитину, займається домом. Кшиштоф донедавна був менеджером продажу, але його звільнили. Шукає роботу.
Кшиштоф:
— Люди кажуть: «о, тепер ви дістанете 500+, будуть грубі гроші» [польська програма підтримки сімей. — Прим. пер.]. Це неправда. 500+ це шанс вижити. Але неправдою є також те, що «не оплачується» мати велику сім’ю. Чи в тебе одна дитина, чи семеро — грошей маєш завжди однаково. Тобто не маєш…
Дорота сподівається, що завдяки державній підтримці діти зможуть розвивати свої інтереси. Міхал колись ходив на карате, але 60 злотих щомісяця для цієї сім’ї це забагато. Може, зрештою, їм вдасться виїхати в омріяну відпустку.
Ну то які вони, власне кажучи?
— Виняткові. Вже при першій зустрічі мене вразила їхня сердечність і відкритість. Я захоплююся Доротою, як вона усьому дає раду: семеро дітей, лежача мама… Але при цьому всьому вони дуже добрі до інших. Пам’ятаю, як колись у розмові я згадала, що в мене поламалася посудомийна машина і ніякий сервіс не погоджувався її ремонтувати. За кілька днів Дорота подзвонила мені з проханням про цю машину, бо її знайомим така би згодилася. Я сказала, що не певна, чи з поламаного ще буде якась користь. А Дорота на це: «Кшись усе вміє полагодити». Так і сталося — майстер-золоті руки і цього разу не підвів свою кохану. Яке ж треба мати велике серце, щоб, маючи стільки власних справ, робити ще щось для інших! — каже Рената, знайома Яняків із кола Домашньої Церкви.
Коли ці двоє дивляться одне на одного, вони — попри втому — не приховують щастя.
— Сама поглянь на цих дітей. Чи котрогось могло не бути? Ні! Всі вони потрібні й кохані, — тихо каже Кшиштоф.
А я тихцем позираю на них, забіганих, і думаю, що він добре знає, що каже.
Домініка Ціха, Deon
фінансово.
Щиро дякуємо!
