Енцо Б’янкі, засновник спільноти в Бозе (Італія), подав у своєрідну «відставку» ще позаминулого року, але тільки під кінець 2016 р. його відхід від управління був затверджений капітулом спільноти.
26 грудня 2016 року капітул екуменічної спільноти в Бозе затвердив відхід свого засновника від активного управління спільнотою, який уступив у дію 25 січня 2017 р.
Свою відставку засновник спільноти пояснив віком і втомою. Зрештою, йому вже 74 роки. Отож від 26 січня 2016 року спільнотою в Бозе керує брат Лучіано Манікарді, який раніше був заступником брата Енцо.
В обіжнику від 6 січня Енцо Б’янкі написав, що «в історії кожної нової монастичної спільноти перехід від керування нею засновником до наступного покоління становить позитивний знак розвитку і дозрівання».
Новому настоятелю — 60 років, до спільноти він долучився 1980 року. Займався, серед іншого, формацією новіціату.
Енцо Б’янкі заснував спільноту 1965 року, бувши тоді студентом економічного факультету. Нині вона налічує близько 80 осіб, чоловіків та жінок, католиків і євангельських християн, мирян і духовних осіб. Сам засновник залишився звичайним братом-монахом. Хоча й визнана на єпископському праві, з огляду на свій міжконфесійний характер Спільнота в Бозе не є католицьким монашим орденом (або чернечим згромадженням). Починаючи з 1993 року вона організовує, у співпраці з православними, широко знані міжнародні екуменічні конференції про православну духовність. Становить немовби «місце» для діалогу між східною та західною традиціями християнства.
Закладаючи 50 років тому цю спільноту, брат Енцо розраховував на те, що вона посприяє віднові монастичного життя. Це сподівання — як він сам визнає — не сповнилося.
«На жаль, мушу сказати, що це єдина рана, яку я виношу з цього досвіду. Коли я розпочинав, здавалося, що перед монастичним життям відкривається нове майбутнє. Я глибоко вірив у це і проголошував, зокрема під кінець минулого століття, що розпочинається весна монастичного життя. Однак на початку нового тисячоліття криза покликань зачепила всі монастирі. У багатьох життя вигасає. Це мене сильно засмучує. Корім того, мушу сказати, що у Церкві як монастицизм, так і літургія опинилися в тіні. Це не допомагає. Дуже багато монахів мають відчуття, що про них не пам’ятають. З іншого боку, бути на узбіччі — це, зрештою, наше покликання. Так ми маємо змогу показати свою вірність Євангелію. Але мене насправді засмучує ця велика криза монастичного життя, цей постійний спад нових покликань, брак вірності, старіння численних спільнот, які щоразу частіше мусять закривати монастирі, бо вже неспроможні забезпечити того, що найбільш істотне, тобто літургію», — сказав Енцо Б’янкі.
За матеріалами: Niedziela
фінансово.
Щиро дякуємо!
