Скажи мені, Боже, чи Ти не розчарований мною?

Остерігаймося гонитви за фантазіями та ідолами; лише Господь Бог нас любить як Батько та завжди на нас чекає. Такою була провідна думка Папи Франциска у проповіді під час ранкової Святої Меси, виголошеної у ватиканській резиденції «Дім св. Марти» у четвер, 30 березня 2017 р. 

Коментуючи біблійний уривок із старозавітної книги Виходу, Святіший Отець підкреслив Божу любов до свого народу, попри його невірність. Також і в наш час, на переконання проповідника, необхідно запитати себе про те, чи ми, бува, не віддалилися від Господа, женучись за світовими принадами та фальшивими божками.

Вселенський Архиєрей зазначив, що Бог мріяв про народ, але цей Його розчарував. Народ зрадив свого Господа і Його мрії; таким чином, Бог починає відчувати розчарування і просить Мойсея вийти на гору, щоб передати йому Закон для усього люду. Вибраний народ не мав терпеливості навіть 40 днів почекати на Господа Бога, тому зробив собі ідола — золотого тільця, який став їхнім «божком для розваги» і причиною забути істинного Бога, який вивів їх з єгипетської неволі.

Процитувавши пророка Варуха, Папа Франциск підкреслив, що забути Бога, який нас сотворив, який нас вигодував і супроводжує нас протягом усього життя — це те, що розчаровує нашого Творця. А спираючись на євангельські читання, Папа зазначив, що в серці людини завжди є неспокій і незадоволення любов’ю Бога, яка є вірною. Людське серце завжди скероване у бік невірності. Це — спокуса!

Далі він підкреслив, що також і ми, новий Божий народ, щодня повинні наново розпочинати і продовжувати свій шлях, аби помаленьку не скотитися до ідолів, до зісвіччення, до невірності. На думку Папи, кожен із нас повинен сьогодні запитати у Господа: «Скажи мені, Боже, чи Ти не розчарований мною?» Очевидно, що у чомусь Він в нас розчарований.

А наголошуючи на тому, що Господь має любляче серце, серце Батька, Єпископ Рима закликав до частого іспиту совісті, аби збагнути, як далеко ми віддалились від того Господа, який нас вигодував, скільки ідолів стоять у нас на шляху та нас поневолюють, чи Бог плаче наді мною, як колись заплакав над Єрусалимом? Однак не можна втрачати віри у те, що Він на нас чекає, подібно, як Батько виглядав свого блудного сина, а побачивши його ще далеко від дому, вибіг йому назустріч.

За матеріалами: Радіо Ватикану