«Ти повертаєшся в Запорізьку землю. Промовляй до своєї дієцезії, де зараз йде війна, де проливається кров, де гинуть кращі сини українського народу, їхні жінки залишають вдовами, а діти – сиротами. Заступайся, щоб зло не перемогло, а було переможене добром, щоб на цій, просякнутій кров’ю землі постали нові храми, а до них прийшли нові священики», – такими словами звернувся до світлої пам’яті єпископа Станіслава Падевського ординарій Одесько-Сімферопольської дієцезії єпископ Броніслав Бернадський під час Меси, що відбулась 6 квітня у вінницькому храмі Матері Божої Ангельської.
На цій Службі, що її очолив ординарій Кам’янець-Подільської дієцезії єпископ Леон Дубравський, вінницькі католики провели в останню земну подорож померлого єпископа, якого, як вже повідомлялось, буде перепоховано в Запоріжжі. Останні три роки перед єпископськими свяченнями о. Станіслав був настоятелем парафії Матері Божої Ангельської у Вінниці. З Кам’янець-Подільським ординарієм св. Месу співслужили єпископи Броніслав Бернадський і Радослав Змітрович, та численні священики з Кам’янець-Подільської дієцезії, де Станіслав Падевський був єпископом-помічником у 1995-98 роках.
Коментуючи рішення про перепоховання владика Броніслав сказав для CREDO: «Значення цієї події потрібно розглядати з двох точок зору: історичної і з точки зору віри. З історичної точки зору: ми, католики, в Україні в меншості. Пам’ятаю, коли була створена Одесько-Сімферопольська дієцезія, ті кому це не подобалось, заявляли щось на кшталт “ніколи в Одесі не було католицьких єпископів”. А це неправда. Отже, поховання єпископа Станіслав в Запоріжжі – це подія, яка залишиться в історії. Якщо дивитись з точки зору віри: вірні будуть молитись біля могили свого пастиря за нього, а він молитиметься за них. Це – теж душпастирство». Його Преосвященство навів приклад о. Владислава Буковинського, проголошеного блаженним 11 вересня минулого року: «Коли о. Владислав побував в Україні, місцеві священики пропонували йому залишитись тут, але він повернувся до Караганди, і сказав, що має бути похований там, щоби біля його могили збиралися люди, пастирем яких він був. В той час там не було храму і католики збиралися для молитви на цвинтарі. Він думав про те, щоб його душпастирство продовжилось і після смерті. Так і владика Станіслав продовжуватиме своє душпастирство, перебуваючи з Отцем у небі».
На початку Служби нинішній настоятель парафії о. Костянтин Морозов OFMCap зачитав біографію Станіслава Падевського. Проголошуючи проповідь кустодій Братів Менших Капуцинів в Україні о. Блажей Суска OFMCap навів слова, сказані архиєпископом Мечиславом Мокшицьким на похороні єпископа Станіслава в Сендзішові Малопольському: «Повернись до своєї дієцезії».
«Я був вікарієм цієї парафії, коли він був її настоятелем, – сказав о. Блажей, – і можу свідчити, про його слухняність за життя. Він проявив слухняність і тепер. … Його життя були мандрівкою, було подорожжю. В 13 років, разом з батьками, він залишив рідну землю і виїхав до Польщі, в 56 років, коли люди здебільшого вже думають про пенсію, приїхав працювати в Україну і тут також переїжджав з парафії до парафії, з монастиря до монастиря, ставши єпископом був помічником спочатку в Кам’янець-Подільській дієцезії, потім – у Львівській архідієцезії, потім став ординарієм новоутвореної Харківсько-Запорізької дієцезії. Сподіватимемось, що його заступництво принесе мир в наші серця і в нашу країну».
У коментарі для CREDO настоятель кустодії Ордену братів менших капуцинів в Україні о. Блажей Суска OFMCap сказав:
«Для мене він — святий, однак святий не в людському розумінні, тобто — досконалий. Знаючи його, я бачив, як часто він боявся, але входив у цей страх; тут я бачу святість, якої люди не розуміють. Владика мав свої недосконалості; він визнавав свої провини: ми у нього сповідалися, а він — у нас.
Але єпископ ніколи не втікав, завжди входив у страх і переживання. Тут я бачу, що Бог дійсно дуже міцно в ньому діяв. Як сказав єпископ Леон під час проповіді, владика має таких дітей, як бр. Казимір, бр. Юстин, я… Ми вчотирьох тут розпочинали. Це його школа, його виховання. Тут він має також й інших духовних дітей: він увів у польській провінції капуцинів Неокатехуменат; тут [у Вінниці] він також започаткував ці катехизи; він започаткував спільноту Віднови у Святому Дусі. Він прийшов сюди, щоб євангелізувати, маючи досвід традиційної Церкви, прийшов, щоб давати життя. Він ніколи не забороняв нам, молодим, щось розпочинати, завжди був відкритий. Тут я бачу його пастирське серце. Може не розумів нас молодих та багато з того, що ми робили, але завжди був поруч, завжди благословив; він був батьком, добрим пастирем. Ми прощаємося з ним, але і не прощаємося. Як сказав єпископ Леон сказав під час Служби: «До зустрічі в Небі!» Це найважливіше!
Коли ми почули побажання архиєпископа Мечислава Мокшицького щодо перевезення тіла світлої пам’яті єп. Станіслава, так по‑капуцинськи ми сказали «ні». Згодом почали думати: а де його присутність в тілі видаватиме більші плоди? Тому наш настоятель з Польщі дав цей дозвіл перенести тіло владики на Схід. Ми віримо, що він тут відіграватиме важливу роль і продовжуватиме виконувати свою місію.
Адже по‑людськи — так: життя владики закінчилося, одна з християнської точки зору наше життя не закінчується: життя єпископа перемінилося, але не закінчилося.»
«Як ми чули, – сказав для CREDO єпископ Леон Дубравський, – Станіслав Падевський багато подорожував в земному житті. Тепер він продовжує свою подорож. Смерть не стала йому в цьому перешкодою: з Сендзішова Малопольського він прибув до Львова, тепер – до Кам’янець-Подільської дієцезії, сьогодні вирушить до Харкова, потім – до Дніпра і Запоріжжя. Його тіло знайде відпочинок в Запоріжжі, але душею він і далі подорожуватиме з нами. Його душа була чуйна і відкрита в земному житті, такою ж залишається і зараз. Він ніколи не замикався в собі, не боявся приймати волю Божу, якою б вона не була, він ні разу не сказав Богу «ні». Заряд Божої енергії в ньому був настільки великий, що він міг йти туди, куди його кликав Бог. Нині ця мандрівка продовжується».
Про те, яке значення для їх священства мали мудрі поради і головне – особистий приклад Станіслава Падевського – спочатку настоятеля, потім – єпископа, розповіли священики-капуцини о. Казимир Гузік і о. Юстин Русін. За їхніми словами, для них, молодших священиків, він був одночасно отцем і братом, а для вірних – справжнім пастирем: мудрим і милосердним. Бути милосердними він заохочував і їх, говорячи: «Будеш милосердним – ніколи не програєш». Вислухавши їхні свідоцтва владика Леон сказав: «Він залишив після себе добру спадщину – священиків, які вірять у воскресіння і не бояться смерті».
«Дуже добре, – сказав для сказав для CREDO єпископ-помічник Кам’янець-Подільської дієцезії Радослав Змітрович, – що тіло єпископа Станіслава буде поховано в Запоріжжі, таким чином він і далі промовлятиме до вірних дієцезії, яку очолював в земному житті. Це великий дар – спілкування святих, і ми повинні дякувати Богу за те, що маємо цей дар в Церкві. Я особисто радію, що сьогодні зміг, хоч і скромно, вшанувати цю людину і зачерпнути зі свідоцтва її життя, жодна хвилина якого не була змарнована».
Про те, що Станіслав Падевський дійсно не змарнував жодної хвилини свого життя, що кожна ця хвилина була чимось заповнена красномовно свідчать спогади про цю, справді непересічну людину, якими поділився з CREDO о. Юстин Русін. Він розповів, зокрема, що о. Станіслав багато читав як духовну так і класичну світську літературу, причому – усіма (!) слов’янськими мовами, на кожний випадок життя у нього була цитата з класичної польської або світової поезії, а якщо комусь поруч важко, якщо хтось був засмучений – завжди міг підтримати дотепним жартом. Але головне, що, за словами о. Юстина, відрізняло покійного – це його бажання прийти на допомогу кожному, хто її потребував, та його обов’язковість. Якщо комусь щось обіцяв – виконував за будь-яку ціну, ніколи не прикриваючись «незалежними від нього обставинами».
Про випадок, що стався з о. Станіславом в перші роки його перебування в Україні, розповів єпископ Броніслав Бернадський. Тоді з майбутнім єпископом зустрівся уповноважений у справах релігій в Запорізькій області і сказав: «Чому ти сидиш тут? Їдь до Запоріжжя – там багато католиків». Ставши єпископом, Станіслав Падевський виконав це побажання – тепер виконує його знову.
По закінченні Меси труна з тілом владики Станіслава вирушила до Харкова.
фінансово.
Щиро дякуємо!
