На значення папського візиту як для італійської Церкви, так і поза межами Італії звернув увагу в своєму коментарі головний редактор ватиканського щоденного видання Джованні Марія Віан.
Зобов’язальні слова сказав Папа у Боццолі та Барбіано під час короткого і дуже значущого візиту до цих двох місць, коли вшанував пам’ять о. Прімо Мадзоларі та о. Лоренцо Мілані. Постаті дуже відмінні одна від одної, чиї шляхи, однак, перетнулися, залишаючи по собі слід, який Франциск назвав «осяйним, хоча незручним». Двоє священиків, про яких Берґольйо сказав, що «якби ми їх наслідували, уникли б страждань і принижень». А на завершення коротесенької програми перебування Папа урочисто виразив вдячність за їхній «взірцевий приклад служіння Євангелію, вбогим і Церкві».
Говорячи про отців Мадзоларі та Мілані, Папа не згадував їхні біографії, а збудував на цій підставі медитацію, яку скерував насамперед до італійських священиків і католиків. Особистості цих двох священиків, серйозні й непрості, були докладно досліджені, а Франциск хотів замислитися над ними заново, також і через гіркі аспекти, про які не слід забувати, бо «йдеться не про те, щоби закреслювати історію або її зрікатися, а про те, щоби зрозуміти обставини та людські елементи, з яких вони складаються», — сказав він у Барбіано.
Одразу після прибуття до Боццоло Папа говорив про парафіяльних настоятелів, називаючи їх «силою Церкви в Італії», вказуючи на їхнє вчення та його джерела: «Я думаю, що священицька особистість о. Прімо це не особливий виняток, а прекрасний плід ваших спільнот, хоч його не завжди розуміли й цінували». Не випадково він одразу ж послався на «великого єпископа, Єремію Бономеллі, видатного представника соціального католицизму, піонера душпастирства мігрантів», а в Барбіано описав головні риси «флорентійського католицизму, такого життєздатного в середині минулого століття», і згадав о. Рафаеле Бонсі [молодіжний душпастир, відомий в Італії діяч Католицької Акції] та Елію Далла Коста [митрополит Флоренції, відмовився брати участь в урочистостях під час візиту Гітлера 1938 року].
Таким чином Франциск заохотив священиків та мирян замислитися над корінням, над «неклерикальним кліром», якому висловив повагу та віддав честь у цих двох видатних постатях. Цей клір завжди намагався «любити свої часи», без пустопорожніх і, швидше за все, необґрунтованих сумувань: «Отець Мадзоларі не був людиною, яка жалкувала про “Церкву з минулого”, а вмів змінювати світ і Церкву своєю гарячою любов’ю та безумовною відданістю». Шукаючи насамперед «далеких» і вбогих, яким о. Мілані прагнув повернути слово, через приклад та освіту високого рівня.
Отож кількагодинний візит Франциска переказує просту і водночас радикальну вказівку, яка має надихати християнську місію: треба «любити свої часи» та «використовувати кожну нагоду, аби проголошувати милосердя Бога», сказав Папа, скорочено викладаючи «пророцтво» о. Мадзоларі, який прагнув «повернути бідним слово». Так, як треба чинити також і сьогодні, коли «тільки посідання слова може допомогти розпізнанню серед численних та часто неясних послань, які на нас спадають», сказав Папа Берґольйо, який у Барбіано закликав — напевно не тільки священиків — шукати Бога і любити Церкву, навіть посеред напружень, але без поділів та відходу геть.
Фото: Ватыканскае радыё
фінансово.
Щиро дякуємо!
