Церква завжди готова прийняти того, хто приходить, а водночас виходить на пошуки тих, хто від неї далеко.
Саме це найкраще характеризує Церкву в Аргентині. Про це говорить єпископ Аріель Едґардо Торрадо Москоні, ординатор дієцезії Нуеве де Хуліо.
— То чим характерна Церква в Аргентині?
— Думаю, що зараз це вже пізнав цілий віт, бо акценти, які ставить Папа Франциск у Вселенській Церкві, беруться саме з душпастирської практики і життя Церкви в Аргентині. Ми стараємося щоразу більше йти у напрямку, який пропонує Папа Франциск: бути Церквою відчинених дверей, бути готовими відчиняти їх для всіх, аби кожен міг пізнати те, що Церква це його сім’я, що це його дім, що в цьому домі є місце для кожної людини, яка до Церкви наближається. Всі повинні відчути, що мають своє місце у домі Божому.
Але Церква відчинених дверей — це не Церква, яка чекає, аби хтось до неї увійшов, а Церква, що сама виходить шукати тих, хто поза її дверима. Особливо ж вона хоче шукати тих, хто з різних причин почувається найбільше від неї віддаленим. Тому Папа Франциск, коли раніше був архиєпископом Буенос-Айреса і головою Конференції єпископів Аргентини, особливим чином нагадував нам і закликав нас, щоб ми були Церквою більше місійною.
— А чи достатньо для цього праці душпастирів?
— Ми повинні багато молитися, бо «жнива насправді великі, але робітників мало» (Лк 10, 2). Дякувати Богу, останніми роками нам дуже допомагає залученість мирян, які мають місійного духа. Але треба сильніше розвивати душпастирство покликань, аби мати необхідну кількість священиків. Одна з причин мого візиту до Польщі — це відвідання архиєпископа Любліна, аби особисто подякувати за активну допомогу цієї дієцезії для наших територій. Церква Польщі дуже місійна і багато подарувала Вселенській Церкві.
— Населення Аргентини значною мірою складається з мігрантів. Чи Церква має проблеми з їх інтеграцією?
— Мігранти від самого початку творять цю країну. Складно зустріти людей мого покоління, 50‑річних, які б мали чотирьох дідів-бабусь аргентинців. Переважно вони походять із різних країн Європи, особливо з Італії, Іспанії. Але є також чимало аргентинців, чиї предки виводяться зі слов’янських країн або з юдеїв. Тому для Аргентини міграція не становить жодної проблеми. Навпаки, її сприймають як шанс для взаємного збагачення і культурного розвитку.
— Коли аргентинський єпископат очолював Хорхе Маріо Берґольйо, стосунки між Церквою і державою були досить напружені. Як вони складаються зараз?
— Стосунки Церкви і держави базуються на автономії та співпраці. Але, певна річ, інколи трапляються певні напруження, зокрема через концепцію сім’ї та життя, що суперечна вченню Церкви. Не раз уряд і держава не були на висоті завдання, коли йдеться про захист зачатих дітей, захист життя узагалі. Інколи, на жаль, ухвалювалися політичні рішення на шкоду сім’ї, такі як закон про урівняння в правах гомосексуальних зв’язків і подружь. Це викрило дуже серйозні проблеми на площині культури.
— Від 13 березня 2013 року, коли кардинал Берґольйо став Папою, Аргентина чекає на його візит і вже більше чотирьох років не може дочекатися. Як на Франциска дивляться у його батьківщині?
— Папу, вочевидь, дуже люблять на його батьківщині. Але очікування на його візит затягується, справді, що аргентинці сприймають із ноткою жалю і нерозуміння. Однак я певен, що Папа запланує візит в Аргентину, коли знатиме, що його приїзд стане нагодою для більшої єдності серед аргентинців і до оновлення віри. Я вважаю, що Франциск має свої підстави відкладати цей візит.
Інтерв’ю провів Павел Бєліньскі
Єпископ Аріель Едґардо Торрадо Москоні, 56 років. У 2008-2015 роках був єпископом-помічником дієцезії Сантьяго дель Естеро. На єпископа його висвятив тодішній митрополит Буенос-Айреса кардинал Берґольйо. З 2015 року єпископ Торрадо Москоні — ординарій дієцезії Нуеве де Хуліо, де налічується близько 400 тис. католиків. У понад 30 парафіях працюють близько 40 священиків.
фінансово.
Щиро дякуємо!
