Нещодавно Конференція єпископату Польщі затвердила на своєму засіданні новий документ стосовно літургійної музики. Певно, замислитися над тим, що кажуть єпископи Польщі, можна також і в Україні.
Минуло вже півстоліття від затвердження інструкції про церковну музику, яку розробили для впровадження у життя Конституції ІІ Ватиканського Собору про Святу Літургію. Церковна музика, і зокрема церковний спів, названі там «невід’ємною частиною урочистої літургії».
Інструкція «Musicam Sacram» постала 1967 року. На наших теренах її виконання було з очевидних причин загальмоване; оскільки ж Католицьку Церкву за радянських часів активно зводили до «Церкви національної меншини», то священики керувалися ухвалами згаданої польської Конференції єпископату від 1979 року. Загалом документів на тему літургійної музики у Церкві існує чимало. Затверджена 14 жовтня 2017 р. інструкція КЄП згадує насамперед історичну пов’язаність християнського культу з музикою. «Уже в апостольській Церкві спів сприймали як дар Духа», зазначає документ.
Інструкція робить наголос на розрізненні музики релігійної, церковної, сакральної або літургійної.
Релігійна музика це мистецтво, яке надихається тематикою, пов’язаною з Богом, Його об’явленнями, різними аспектами християнського життя. Церковна музика походить із християнського культурного кола і пов’язана з життям віросповідних спільнот. Сакральна музика включає в себе всі композиції, що постали у Церкві протягом століть для її літургійного служіння. Літургійна музика це композиції, які співтворять церковні обряди згідно з церковними приписами. Це може бути спів, інструментальна музика та їх поєднання.
Музика не становить «оправи» літургії, а є інтегральною частиною служіння. Мета літургійної музики — прославлення Бога та освячення вірних, а також будування спільноти. Відповідно, у храмі на богослужінні не можна виконувати світських музичних творів. За використання відповідної музики у кожній помісній Церкві відповідає її правлячий єпископ. Щодо священиків та дияконів, то радиться, аби вони співали всі частини Меси, призначені для співу. Окремо можна згадати п. 11 ч. І цієї Інструкції, який виразно зазначає, що Респонсорійний псалом має бути співаний з амвону. Окремі детальні пункти присвячено парафіяльному хору: його необхідності, його формуванню та провадженню, а також його повній участі в літургії (відповідне місце і змога Причастя).
Сталі частини Святої Меси не можна замінювати іншими співами (як для українських реалій, то можна згадати, наприклад, виконання побожних пісеньок замість «Свят»). Також і псалму не можна замінювати ніяким принагідним співом.
Деякі частини Меси можуть бути співані іншими мовами, коли у літургії беруть участь іноземці; однак понад використання іноземних мов наполегливо радиться латинський спів. Також вказано, що треба зберігати гармонію в ході літургії, бо одні співи означають співучасть в обряді, а інші — тільки їх супровід; отож тривалість співу не повинна заважати ходу обрядів.
Цікавим є припис щодо акламації перед Євангелієм («Алілуя» або «Слава Тобі» у період Великого Посту): вона має бути обов’язково співана — або ж її треба пропустити.
Інструкція підтверджує всі знані нам приписи про спів Євангелія, молитов, Молитви вірних, а також відсутність музики у визначених моментах — наприклад, піднесення Дарів після консекрації. Також наголошено, що потрібно по черзі виголошувати всі чотири акламації після переісточення.
В українському «Обряді Святої Літургії» їх три, однак вони все одно переважно не використовуються, і коли раптом котрийсь священик промовить інакший початок, віряни не знають, що відповідати. Отож, виглядає це так: перша акламація — «Це велика тайна віри». На неї всі знають відповідь: «Проголошуємо смерть Твою, Господи Ісусе, сповідуємо Твоє воскресіння і очікуємо Твого пришестя в славі». Друга акламація розпочинається словами «Велика тайна нашої віри», і на неї треба відповідати: «Кожного разу, коли цей хліб споживаємо і п’ємо з цієї чаші, проголошуємо смерть Твою, Господи, і очікуємо Твого пришестя в славі». Третя акламація починається словами священика: «Тайна віри» і повинна мати таку відповідь вірян: «Ти своїм хрестом і воскресінням відкупив нас; спаси нас, Спасителю світу».
У польській Інструкції наголошується й те, що молитву «Отче наш» під час літургії можна співати виключно на мелодії, уміщені в Месалі, а під час переказування знаку миру не виконується жодного співу. Нагадаємо, минулого року Літургійна комісія Конференції єпископату РКЦ в Україні оприлюднила своє Звернення, в якому також і це питання було окремо висвітлене.
Щодо побожного співу, то польська інструкція розрізняє, наприклад, колядки, які співають у храмі при звершенні літургії у відповідний період (від 25 грудня до свята Хрещення Господнього), і «пасторалки», або ж «домашні колядки», яких не слід співати у храмі. В Україні ще 2014 року було видано уніфіковану збірку літургійних співів «Співаймо Господу», де містяться не тільки мелодії частин Меси і псалмів, але й відповідні співи літургійного року. Звичка співати простонародні тексти під час літургії варта переосмислення. Щодо продовження співу колядок аж до свята Жертвування Господнього, то ця Інструкція радить у разі такої традиції принаймні вибирати ті куплети, які співзвучні літургії перших тижнів Звичайного періоду.
Окремий розділ (V) присвячений Літургії годин, яку Інструкція радить співати «щонайменше Утреню і Вечірню» по спільнотах Церкви, у парафіях, а не тільки по семінаріях та чернечих домах. Практика спільного співу Літургії годин навчає вірних споглядального ставлення до читання (співу) Слова; хорошим прикладом може слугувати, наприклад, традиція Вечірні за померлих у київському храмі св. Олександра (чимало людей приходять у визначений час саме для спільного співу за своїх померлих близьких), або ж латинський спів принаймні окремих частин Бревіарію по святах у каплиці св. Гіацинта (Інститут св. Томи Аквінського), згідно з домініканською традицією молитви.
Уділення таїнств християнського життя (Хрещення, Миропомазання) має бути не тільки належно оформлене музично: кандидатів до Миропомазання радиться вчити відповідних літургійних співів у рамках приготувань до таїнства. Меси з Першим Причастям для дітей мають бути служені з дотриманням приписів і не перетворюватися на принагідний спів дитячих пісеньок, навіть якщо це діти молодшого віку. Неправильним названо також, коли виконання строф респонсорійного псалму доручають групі дітей, та «відтворення музики з допомогою електронних пристроїв».
Під час Мес з уділенням шлюбу «належить пильно остерігатися, аби під приводом покращення урочистості не впроваджувати до обрядів нічого незгідного з культом». Задля гармонійності служеної урочистості треба дотримуватися рівноваги між сольним та хоровим співом, як і між співом та інструментальною музикою. Католицькі урочистості мають органну музику як вираження піднесеності свята.
Побожність людей, яка часто знаходить своє вираження у піснях, повинна мати своє місце у церковній практиці — наприклад, під час молебнів, поклонінь та процесій, паломництв, «реколекцій у дорозі», особливо ж коли в них беруть участь діти і молодь. Тому релігійним пісням у Церкві місце завжди є, просто поза літургією.
Меси, які транслюються через засоби масової комунікації, повинні бути добре підготовлені, оскільки вони стають зразком для вірних. Усі співи, що виконуються під час трансляцій, мають бути затверджені єпископом, і це стосується як добору репертуару, так і добору виконавців та способу виконання. Окремим пунктом відзначено, що трансляція богослужінь не може бути промоцією музичних груп або виконавців. Також потрібно вибирати людей, які володіють мистецтвом співу, а не просто брати з «гідних» чи працівників парафії. Щодо коментарів під час трансляції Святих Мес, то коментатори зобов’язані або мати відповідне літургійне приготування, або запросити на допомогу компетентних людей.
Окремий розділ (VIII) присвячений музичним інструментам, і саме він викликав найбільше коментарів у польській пресі. Розпочинається він зі ствердження про першість людського голосу перед будь-якими інструментами: вся музика є лише супроводом і виконує лише служебну функцію щодо слова.
Цей момент з Інструкції можна вважати ключовим для добору, наприклад, частин Меси з класичної музики, де не раз відбувається навпаки: композитор робить слова священних обрядів «підпоркою» для розвитку музичної теми. (Згадуючи урочисту Месу під час візиту св. Йоана Павла ІІ в Україну, можу навести безпосередній приклад: «Свят» було взяте професійним хором із класики, де довгі красиві розспіви і «мало важливі» слова; внаслідок цього Папа, почувши, що хор узяв паузу, вирішив, що спів уже завершився, і продовжив відправу. Я стояла поруч із солісткою, і мені досі болять її мимовільні сльози. Але ніхто не винен: це просто була помилка.)
Інструментальна музика, «застосована згідно з приписами Церкви, збагачує літургію», каже Інструкція. Зокрема, інструментальні частини дозволяються перед початком Співу на вхід, на Приготування дарів, під час приступання до Святого Причастя, в рамках прославлення після Причастя і після завершення літургії. Підкреслено роль та історичну цінність органної музики — подібно як у пунктах про мову підкреслено цінність латини. Це дві давні і невід’ємні риси латинської літургії. Електрооргани для відправи допустимі, але як тимчасовий варіант, і без спроб перетворити їх на подобизну акустичного органу.
Органну музику можуть доповнювати інші інструменти, але далеко не всі. Зокрема, не дозволяється використання під час літургії інструментів, призначених для світської музики (електрогітари, ударні установки, фортепіано, синтезатори). Використання інших інструментів поза літургією можливе, але беручи до уваги сакральність храму. Не можна «піддаватися модним трендам», виправдовуючись душпастирськими потребами. Участь оркестру в урочистих відправах цілком можлива, зокрема духового оркестру під час процесій.
Використання «електронних пристроїв для відтворення музики» (або, інакше кажучи, записів музики) заборонене під час літургійної відправи, яка завжди має бути живою молитвою згромадження, і дозволяється — в поміркованому звучанні та обсязі — поза літургіями, задля підтримання молитовного настрою в храмі, який насамперед має бути «місцем молитовного мовчання».
Єднанню вірних у молитві служать молитовники і пісенники, тому вони мають бути затверджені компетентною церковною владою і містити також григоріанські співи. Сучасність принесла Церкві такі можливості, як інтернет-бібліотеки сакральної музики, користування якими Інструкція схвалює.
Щодо проведення концертів літургійної музики, то належить пам’ятати про винятковість храму як сакрального місця. Виконання музики у храмах має провадити людей до відкривання духовного виміру краси, інакше все втрачає сенс, якщо Дім Господній перестає бути «домом молитви». Тому в жодному разі не можна підтримувати проведення у храмах концертів розважального характеру — навіть якщо вони високого мистецького рівня. А при організації євангелізаційних концертів потрібно звертати увагу на теологічну правильність пропонованих текстів (а також щоби це не стало концертом світської музики). Музиканти не можуть виступати у пресвітерії, а Пресвяті Дари найкраще перенести в окрему каплицю з головного вівтаря. Ні вступу до концерту, ні коментарів не можна робити з амвону, який є місцем проголошення Слова Божого. Слухачі мають бути попереджені про скромність свого вбрання: храм — це не концертна зала. Рішення про те, чи проводити концерт у храмі, приймає безпосередньо єпископ дієцезії або визначена ним людина (чи комісія). Натомість Інструкція радить брати участь у нецерковних культурних заходах, де виконують релігійну музику, долучатися до їх проведення, коментувати твори, розкривати слухачам поза Церквою значення релігійної музики: тому пастирям радять піклуватися про участь у різних концертах, конкурсах, виступах та фестивалях.
Окремо розглядається питання про належну музичну підготовку в семінаріях, навчення органістів, катехитів, підтримку парафіяльних хорів (обов’язковість яких підкреслена ще у вступі) та організацію відповідних музичних занять. Вказано на значення дієцезіальних Комісій літургійної музики, які мають дбати про належний рівень музики у своїх Церквах, а також про виконання таких Інструкцій від єпископату.
У підсумковій частині підкреслено значення григоріанського хоралу, який «повинен посідати особливе місце в урочисто правлених літургіях».
Літургійна комісія Конференції єпископату РКЦ в Україні також працює над належним музичим супроводом літургій. Зокрема, створено сайт літургійних співів, де є пісні, молебні, григоріанка, записи Мес та інше.
За матеріалами: Wiara, Gość Niedzielny
фінансово.
Щиро дякуємо!
