«Хліб, який благословляємо 5 лютого, захищає нас від вогню. Також його беруть у подорож, аби полегшити розлуку, бо ж туга за домом, немовби вогонь, палить серця, і св. Агата має допомогти цей вогонь загасити». Розмова про «хліб святої Агати» з о. доктором Йоахимом Кобєнею, літургістом.
— Навіщо благословляють хліб у день спомину святої Агати?
— Церква, окрім таїнств, має також велике багатство сакраменталій. Це такі особливі знаки, які мають наближати нас до Бога. Благословення хліба на честь св. Агати — один із таких звичаїв. Хто вона була? Християнка, молода дівчина, яка обіцяла Богові чистоту. Це не сподобалося намісникові Сицилії, де жила Агата. Була також інша причина її мучеництва. Як християнка, вона не бажала віддати честь богам, яким поклонялися в Римській імперії. Спершу її замкнули в публічному домі, а потім піддали тортурам. Дівчина загинула в жахливих муках, на розжареному вугіллі.
Свята Агата — покровителька, яка береже від пожеж і небезпеки вогню. В цьому переконалися мешканці Сицилії, коли за рік по її смерті вулкан Етна загрожував знищити цілу Катанію. Одні кажуть, що хустка, яку носила свята, стримала лаву і змінила її напрямок; інші — що то була мармурова плита на її похованні.
Святу Агату також визнають покровителькою люди тих професій, хто має справу з вогнем, зокрема — пекарі. Тому, власне, виник «хліб св. Агати». Ми кажемо, що хтось «добрий як хліб». Ім’я Агата з грецької буквально перекладається як «добра». Хліб — прекрасний символ її жертовності. Ісус невипадково під час Останньої Вечері вибрав саме хліб як знак, під яким хотів залишатися серед нас…
Хліб, що його благословляють 5 лютого, має вберегти нас від вогню. Також ми беремо його у подорож, аби полегшити розлуку, оскільки туга за домівкою, як вогонь, палить серця, і св. Агата має допомогти загасити цей вогонь.
— Як ставитися до цього, аби воно не стало «християнським амулетом»?
— Усім сакраменталіям загрожує така небезпека — стати магічним об’єктом. На мою думку, насамперед потрібна виразна катехиза на цю тему. Сакраменталії — то не знаки, які діють самі по собі, й не магічні амулети, які повинні нас від чогось уберегти. Натомість вони є знаками близькості Бога. Мають скеровувати наші думки до Нього: безпосередньо або за заступництвом якогось покровителя. Схиляти до ввірення себе Господу Богу, як це робили святі. Ось наша істинна сила — довіра Богові, який є фундаментом нашого життя.
Сакраменталії також готують нас до прийняття таїнств. Свячена вода відсилає нас до Святого Хрещення, а вино та хліб — безпосередньо до Євхаристії та з’єднання з Христом у Святому Причасті. Оце, власне кажучи, найважливіше значення сакраменталій.
— Ісус під час Останньої Вечері консекрував єврейську мацу, в східній літургії використовують просфори, а римо-католики беруть комуніканти, випечені з муки й води без додавання закваски. Звідкіля така різнорідність?
— Треба би запитати біблістів, чи Христос точно консекрував мацу, оскільки існують суперечні думки, чи Остання Вечеря була Пасхою, чи тільки була пов’язана з нею. Християнська традиція каже, що Господь перемінив прісний хліб. Однак у перші століття використовували звичайний хліб, причому як у східній Церкві, так і в західній. Консекрували хліб, який споживали щодня, а отже, найчастіше це був заквашений хліб.
Тільки близько VI-VII століття у західній Церкві, коли Євхаристію стали оточувати щоразу більшим ушануванням, не забирати освяченого хліба додому до хворих, а заодно й рідше приступати до Причастя, — було вирішено, що треба повернутися до хліба без закваски. Йому надали специфічну форму облаток. При цьому від початку існувало переконання, що хліб має бути обов’язково пшеничним, навіть якщо заквашеним.
Традиції Церков розійшлися, оскільки на сході надалі вживають хліб, випечений на заквасці. Але, квашений чи ні, він у кожній традиції стає істинним Тілом Христа.
— Ізраїльтяни в пустелі їли манну з неба. Це була обітниця Євхаристії?
— Христос сам про це говорить на сторінках Євангелія: «Отці ваші їли манну в пустелі, й померли. Ось хліб, який з неба сходить: хто його споживає, не помре. Я хліб живий, що зійшов із неба». Манна була передвіщенням, а Євхаристія — щось незрівнянно більше.
Бог, який підтримував життя ізраїльтян у пустелі, дав їм їжу, яка дозволяла дістатися Обіцяної землі. Християнам Він дає Поживу, яка безпечно провадить до вічності. Багатство хліба означає щедрість поживи, а отже — безпеку для життя, тому хліб завжди сприймався як щось святе, дар, яким ми завдячуємо Творцеві.
Не випадково Ісус під час Останньої Вечері за найсвятіші знаки вибрав саме хліб і вино. То були головні продукти споживання, зокрема на території Середземноморського басейну. Тим самим Христос хотів нам сказати, що Євхаристія так само важлива для життя вірою, як хліб — для життя щоденного.
— Люди, хворі на целіакію, можуть приймати Причастя з комунікантів, випечених із безглютенової муки. А чи можна в азіатських країнах використовувати під час Святої Меси хліб, випечений з рисової муки, а в Латинській Америці — з кукурудзяної?
— Дискусія щодо людей на безглютеновій дієті тривала досить довго. Спершу схилялися до того рішення, щоб ці хворі споживали Причастя тільки під видом вина. У Польщі 2009 року Конференція єпископату ухвалила рішення, що до літургійного вжитку можна прийняти також гостії зі спеціальним сертифікатом про низький вміст глютену, нешкідливий для здоров’я. Такі гостії можуть випікати лише нечисленні заклади, які мають відповідний дозвіл. Для нашого єпископату це становить вираження турботи єпископів про хворих.
Натомість чимось іншим буде інкультурація і використання хліба, випеченого з муки інших рослин. Від початку християнства для Євхаристії використовували пшеничний хліб. Цієї традиції дотримувалися без винятків. Точилися дискусії, чи це має бути заквашений хліб, чи ні, але ніколи не ставилося під сумнів, що це має бути хліб пшеничний. Церква не погодилася замінити пшеничку муку, навіть якщо в азіатській чи латиноамериканській культурах більше популярне інше збіжжя.
Нині це вже не становить проблеми, бо пшеницю вирощують по всьому світу. Але справи виглядали інакше за часів активного місіонерства у XVII столітті, коли розглядалася можливість використання рисової муки на Далекому Сході. Апостольський Престол визначив, що хліб має бути тільки пшеничний а вино — тільки виноградне, щоб їх могти використовувати для звершення Таїнства Євхаристії.
— У деяких родинах, перш ніж розрізати свіжий буханець, на ньому роблять знак хреста. У дні посту деякі люди радикально відмовляються від різноманітності харчування, вибираючи тільки хліб та воду. Хліб ми оточуємо пошаною, але водночас його щоразу більше у смітниках… Чи це не гріх?
— Благословити хліб перед споживанням — це не пережиток давніх часів. У багатьох християнських домах цей звичай практикується і сьогодні. Й це добре, бо їжу потрібно шанувати, бути вдячним Богові за неї. Обурення, коли бачиш викинутий шматок хліба на вулиці чи у смітнику, цілком правильне. Не всі можуть належно оцінити те, що становить фундамент нашого життя, і побачити, як багато людей довкола голодують. І не треба шукати голодних десь світ поза очі, в Африці абощо, вони є і поруч. Якщо ми не можемо самі спожити свій запас хліба, то маємо ним ділитися!
Безсумнівно, викидати хліб — це гріх. Це з багатьох поглядів гріх, оскільки ми марнуємо дар Бога, поводимося байдуже до потреб бідних, стаємо нездатні ділитися благами. Потрібно застановитися, скільки ми потребуємо і скільки спроможні спожити, а потім робити покупки раціонально. Марнування їжі становить моральну провину.
Ганна Хоніш, Gość Niedzielny
фінансово.
Щиро дякуємо!
