Духовні письменники вчать, що вбогість і скромність пов’язані з чеснотою. Однак що таке вбогість і чим є скромність? Це не виключно брак грошей або речей, а щось більше.
Святе Письмо, коли говорить про вбогість, не обмежується виключно матеріальними нестачами. Не пов’язує її з бідністю чи жебрацтвом. Нестатки зовсім не обов’язково пов’язані з убогістю! Тому що можна говорити про вбогість також і тоді, коли хтось володіє матеріальними благами.
Біблійна вбогість не ототожнюється виключно з браком доступу до фінансових засобів та порожнім помешканням. Навпаки, вбогість це певний стиль життя, спосіб установлення стосунків, життя у спільноті, надавання допомоги іншим. Святе Письмо вчить, що людина вбога — це людина смиренного духа, готова уділяти допомогу потребуючим, здатна відмовитися від скороминущих прагнень, витривала у досягненні благородних цілей. Таким чином, насправді вбогий це не той, хто не має грошей, а той, хто вміє ними ділитися. Бо можна не мати речей, однак бути хворобливо зосередженим на їх посіданні. Тоді не рахується ніхто й ніщо, а все стає засобом для нагромаджування багатства. Все стає немовби відкинуте на другий план: сім’я, друзі, ідеали, заповіді, чесноти тощо. Вартує бо тільки хіть володіння чимось матеріальним. Отож коли Біблія говорить про вбогість, то вона має на меті духовну позицію людини, певну незалежність від того, що мене оточує. Скромність, яка йде в парі з убогістю, народжує свободу від речей, даючи також мудрість входити у стосунки з тим і тими, що і хто мене оточує.
Багато бо таких, хто має інколи величезні гроші, але не мають себе. Це нещасні бідолахи, бо вони — в’язні речей. Матеріальні блага, до правильного розуміння яких вони не доросли, відібрали в них радість життя, ентузіазм, прагнення пізнавати красу, шукати справжнє щастя. Вони з трудом здобувають радість, попри те, що приводів її мати у них не бракує. Поглинуті гонитвою за щораз новими переживаннями, вони не вміють тішитися пізнаною радістю, духовною красою тих, із ким зустрічаються або з ким живуть. Їхні очі й серця замкнені на красу довкілля, приємні моменти, гарні зустрічі. Не розуміючи, що істинне щастя — в них самих, вони надаремно шукають його поза собою.
Найважливіший принцип життя, той, що дає щастя, — це «бути», а не «мати». Однак треба сказати, що аби насправді «бути», треба принаймні щось «мати», навіть якщо це дуже небагато. Бо хто не має нічого, легко стає залежним від інших, хто має матеріальні блага і привабливий для оточення. Тому, щоб уникнути спокуси будь-яких залежностей, добрим є чимось володіти, мати у своєму розпорядженні певні речі й засоби, однак завжди у перспективі «чогось» дуже шляхетного, що спроможне зробити життя багатшим духовно або інтелектуально. Живучи так, людина розвиватиметься всебічно. Їй буде чужим песимізм, безнадія чи нехіть до зусилля, яке необхідне для досягнення чогось позитивного.
Сучасність дуже сильно зосередилася на посіданні матеріальних речей. Через це зростає жадоба їх нагромаджувати, захланність до безглуздого примножування речей, натомість слабшає прагнення духовності, внутрішнього зростання, готовності бути жертовним і ділитися з потребуючими. Піддаючись цим механізмом, людина починає поволі втрачати сама себе, ослаблює або губить свою свободу. Що гірше, втрачає вона також і справжній смак життя. Не переживає радості ні від простих речей, ні з факту, що вона має друзів. Для неї пізнавання нових людей, нових культур і можливостей, які несе життя, — нудне. Хто зробив із посідання єдиний сенс і виняткову мету свого життя — у кожній новизні, яка його застає зненацька і над якою він не панує, вбачатиме загрозу. Замість упевненості вкрадається недовіра, поведінка стає підозріливою, а звідси вже проста дорога до шкідливої і нахабної агресивності.
Здислав Юзеф Кіяс OFMConv, deon.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
