Які у нас в Україні асоціації виникають, коли ми чуємо слово волонтер? Уява зазвичай малює нам дві крайності: одна з них — це втомлені, буквально виснажені люди, які всі свої сили, весь свій час, нерідко коштом власних інтересів та родини, присвячують тому, щоби взути, вдягнути і забезпечити запчастинами наше військо, а інша — це молодь, яка раз на колись, як має час чи натхнення, десь комусь проведе майстер-клас, збере пакуночки, навідає діток. Звісно, що це узагальнення заради наглядності, проте погодьтеся, здебільшого саме такі стереотипи панують назагал. Поступово це зміниться, з часом і наше суспільство дозріє до ширшого розуміння такого явища, як волонтерство і можливо у нас також народиться ця «культура дарування свого часу та зусиль» на користь інших і без матеріальної вигоди для себе.
А поки ми ростемо до розуміння суті і важливості цього явища, варто паралельно робити і перші кроки. Наприклад, познайомитися з волонтерами організації Initiatiwe Christen für Europa. Це молоді люди з Німеччини, які приїхали волонтерами до країн Східної Європи, залишивши навчання, дім і сім’ю, своїх друзів та звичні справи, щоб на рік зануритись у чуже для себе середовище, дізнатися щось нове, побачити, як живуть люди в інших країнах, але також і віддати час, серце, свої зусилля та енергію молодості тим, хто цього потребує.
Цими днями минає півроку від початку їхньої участі у волонтерському проекті, тож за традицією, усі збираються разом, щоби зустрітися з координатором їхньої групи, щоб обговорити свої враження, здобутки, а також проблеми, які виникли, і знайти способи їх вирішення і покращення роботи. Цього разу усі з’їхалися до Львова. Сьогодні тут центр тієї Європи, в якій вони працюют як волонтери.
Шанталь, Федеріка та Кіліан працюють в Україні. Приємно було чути, що вони, працюючи в Обухові та Хмельницькому, вже трохи говорять українською. І багато розуміють. Для них вивчення мови та культури країни, у якій перебувають — це частина їхньої волонтерської діяльності. Вони не уявляють, як могло би бути інакше. Усі троє працюють із дітьми-інвалідами позбавленими батьківської опіки, а крім того, допомагають особам похилого віку: роблять для них покупки, допомагають залагоджувати справи у держустановах, допомагають вийти на прогулянку. На моє питання навіщо їм це, адже вони молоді, у них друзі, вечірки і розваги, Шанталь відповіла дуже просто:
—Я завжди хотіла зробити у житті щось справжнє, щось серйозне, хотіла допомагати людям і саме тому зголосилася до організації Initiatiwe Christen für Europa. Коли мені запропонували волонтерський проект в Україні, я була в захваті. Я багато читала про Україну, про її історію, декілька років цікавилася всім, що пов’язане з вашою країною і тим, що зараз тут у вас відбувається, тому погодилася без вагань.
Подібно відповіли також інші співрозмовники: Луїза, яка допомагає дітям у дитячому садку при католицькій парафії в Албанії, а ще, крім того, надає безхатченкам першу медичну допомогу, роздає їжу та до допомагає з іншими справами; Сесілія, що у Боснії та Герцоговині першу половину дня займається із дітьми, а другу — з дорослими з неповносправністю: допомагає їм одягатися, годує і вивозить на прогулянку.
— Як ваші батьки погодилися відпустити вас на рік до чужої країни, дозволили відкласти навчання?
— Звісно, спершу батьки не були в захваті від того, що це аж на рік, але зараз вони пишаються тим, що ми робимо.
— А вам самим навіщо це потрібно?
— Ми раніше думали, що у всій Європі життя однакове. А тепер бачимо, що країни поруч, але життя у них дуже відрізняється від того, до чого ми звикли у Німеччині. Деякі наші однокласники поїхали до Африки чи Нової Зеландії, але я вибрав Європу, тому що це мій дім і я хочу знати своїх сусідів, які живуть зі мною «двері в двері». Хочу їх краще розуміти, допомагати. Мені дивно жити у Європі і так мало про неї знати. Ця частина Європі інша і люди інші, у позитивному значенні, і відкривання чогось нового нас збагачує, — каже Альба, волонтер у Молдові.
— А до України вам не було страшно їхати? У нас війна на Сході країни і це багатьох зупиняє.
— Не ми переймалися, а наші батьки. А також родичі та сусіди. Люди дивляться новини. Проте, міністерство (МЗС) дозволило їздити до України і якщо на рівні уряду це дозволено, тоді все гаразд. Крім того, організація, яка відправляє волонтерів, організувала зустріч охочих із тими, хто вже був волонтером в Україні.
— Минуло півроку і ви вже більше знаєте про ті країни, в яких працюєте. Як ви вважаєте, можете вже когось переконати, що варто їхати до Східної Європи?
— Ми розповідаємо як виглядає життя у тих країнах, де ми працюємо, які тут люди, як вони живуть, але щоб змінити чиюсь думку цього недостатньо – людина повинна сама це відчути. От наприклад, не всі знають де Албанія. Дехто навіть плутає її з Афганістаном. Не всі чули про Молдову і доводиться людям на пальцях пояснювати, що це також Європа, але це варто робити. Адже перш ніж щось змінювати в уявленні про країну, треба переконатися, що люди знають, де вона на карті. Наша місія також і в тому, щоби поширити інформацію, розповідати про країну, про її життя і проблеми, і про те, які люди там живуть.
фінансово.
Щиро дякуємо!
