Війна в Україні триває вже 4 роки. Люди помирають щодня. Страшно те, що світ «звик» до цього, і багатьох більше не цікавить, що десь на Сході йдуть «якісь» бойові дії, — каже єпископ Харківсько-Запорізької дієцезії Станіслав Широкорадюк в інтерв’ю Католицькій інформаційній агенції.
Саме через територію цієї дієцезії пролягає лінія фронту. До Харківсько-Запорізької дієцезії також належать терени, які вважаються не підпорядкованими Україні — це тимчасово окуповані території Донецької та Луганської областей
— Владико, рік тому, коли ми були в Харківсько-Запорізькій дієцезії, то зустріли багато свідків війни, які розповідали про безперервні бойові дії на лінії фронту і нестабільну буденність. Чи змінилася доля мешканців східної України за останні 12 місяців?
— У певному сенсі нічого не змінилося. Війна в Україні триває вже 4 роки. Люди помирають щодня. Страшно те, що світ «звик» до цього, і багатьох більше не цікавить, що десь на Сході йдуть «якісь» бойові дії. А там тривають регулярні обстріли, і люди, які живуть біля лінії фронту, постійно страждають, тому що з цих областей зробили полігон. Російська сторона проводить там тренування спецпідрозділів, випробовує нову зброю.
— Повторю запитання, яке виникало вже не раз: навіщо це все?
— Для того, щоб Україна не могла продовжити свій шлях до Європи ані вступити до НАТО. Ці прагнення України були заблоковані. Це робить нашу ситуацію дуже складною, і ми нічого не вдіємо без допомоги міжнародного співтовариства, а конфлікт на Сході триватиме стільки, скільки хоче Росія. Хіба що Україна відійде від Європи. Поки що надії на закінчення цієї війни немає. Наша ситуація схожа на Абхазію та Придністров’я.
Крім того, ми страждаємо також від корупції, яка в Україні не зменшується. Дуже прикро, що, хоча на Майдані загинуло багато людей, корупція, проти якої вони протестували, залишилася, й нам і надалі доводиться боротися з нею.
— Чи відчувають українці, що міжнародне співтовариство підтримує їх?
— Допомога, яку ми отримали рік тому, була величезною. Зараз вона зменшилася, бо, між іншим, бракує дій з боку України. Корупція завдає величезної шкоди нашій країні та послаблює допомогу з боку інших держав. Наша політика також не вільна від провокацій та помилок, наприклад, таких, які загострюють відносини з сусідами. Все це призводить до скорочення підтримки європейських країн.
— Як діє Церква в цій ситуації?
— Попри ці труднощі Церква та наша дієцезія працюють добре. Маємо свободу, проводимо багато благодійних справ; нещодавно відкрили в передмісті Харкова дім для самотніх матерів, де зараз проживають 25 дітей із матерями, є дитячий садочок. Ми бачимо, що цього все ще недостатньо, тому хочемо відкрити ще один такий дім. Великий інтерес потребуючих є доказом того, що люди нам вірять, довіряють нам; жінки приходять і просять нас, Церкву, про допомогу. Колись ми навіть не мріяли про таке.
Вже багато років ми також провадимо гуртожитки для студентів (а їх у Харкові близько 300 тисяч) і центри соціальної допомоги, які тут дуже потрібні. Також я радію, коли бачу, скільки людей приходить до Католицької Церкви, щоби чогось навчитися. Ми працюємо з навчальними закладами, є група викладачів, які запрошують нас на зустрічі зі студентами або скеровують до нас молодих людей. Така співпраця надзвичайно важлива.
— Церковні структури також допомагають жертвам війни?
— Так, треба сказати, що наша Церква має вірних друзів, які завжди допомагають нам і без яких ми нічого би не зробили. Катехитичні центри та центри допомоги, які ми будуємо, створені завдяки цій підтримці, що надходить до нас незалежно від політичної ситуації. Тому що Церква завжди вірна у допомозі.
— Чи збільшується кількість тих, хто просить про допомогу?
— За минулий рік у Харкові не побільшало мігрантів, але зросла кількість людей у Церкві: більше дітей, більше молоді. У будівлі курії я залишив лише два приміщення для співробітників, решту призначив для зустрічей і катехиз. У неділю всі кімнати заповнені. Це добрий знак.
Також домініканці в Харкові почали читання лекцій в рамках Школи віри. Їх приходять послухати 50-60 осіб, які хочуть розуміти, відкривати Церкву. Хочуть знати елементарні питання віри, щоби по-справжньому вірити в Бога і насправді жити згідно з цією вірою. Наша Церква оживає, а допомагають у цьому молодь і студенти.
— У жовтні в Римі відбудеться Синод єпископів, присвячений молоді та розпізнанню покликання. Про який досвід української молоді Ви хотіли би розповісти з цієї нагоди?
— Наша молодь — це нове покоління, яке черпає з віри справжню радість. Вони не навчилися цього від своїх батьків, тому що ті — часто атеїсти. Ця молодь — апостоли віри у своїх сім’ях, вони допомагають братам, сестрам і батькам відкривати Бога. Чимало батьків прийшли до Церкви завдяки своїм дітям. У нас насправді апостольська молодь. Папа Франциск каже, що ми повинні жити радістю віри, — наша молодь так живе.
Те, чого прагнуть молоді українці, — це стабільне майбутнє. Сьогодні багато молодих людей мріють закінчити виш та виїхати за кордон — а це означає, що Україна не дає їм відповідної професійної перспективи. Вони мріють знайти гідну роботу в своїй країні, гідну зарплатню, прагнуть тут віднайти радість і працювати для своєї країни. Вони мріють знайти в Україні хоча би те, що знаходять у Польщі.
— Дякую за розмову.
фінансово.
Щиро дякуємо!
