Роздуми

Як саме можна допомогти подружжям, аби вони вийшли переможцями з усіх криз?

Czytać po polsku

27 Лютого 2018, 12:55 2799 Єпископ Радослав Змітровіч

1.«Не мають вина — зробіть усе, що Він вам скаже» (Йн 2, 1-12)

Чимало католицьких подружжів зазнають великих труднощів. Як саме можна допомогти подружжям, аби вони вийшли переможцями з усіх криз?

Про це пише єпископ Радослав Змітровіч, голова Комісії у справах сім’ї при Єпископаті України:

Коли наш Господь сказав своїм учням про нерозривність подружжя, апостоли спонтанно відреагували словами «то краще не женитися». З часом, однак, вони назовуть зв’язок охрещеного чоловіка та охрещеної жінки Великим Таїнством, бо зрозуміють, що цей зв’язок має об’являти світові Любов: любов Христа до Церкви. Вони самі особисто пізнають цю любов Христову, пізнають, що Воскреслий Господь дасть їм свого Духа. Вони матимуть глибоке усвідомлення того, що можна пропонувати людям скласти присягу, яка містить слова «ніколи тебе не залишу», оскільки Христос дає свою любов грішній людині. Саме тоді може сповнитися те глибоке прагнення, яке існує «від початку» в людській природі: щоб любити один раз і назавжди.

Ми дивимося на весілля у Кані Галілейській, де Спаситель чинить перший знак. Шлюб, весілля, радість, щастя, любов, надія… Марія відчуває все це, але бачить, що «чогось» бракує — і стверджує: «Вина не мають». Це глибокі слова, що виражають велику мудрість Церкви. Вони виражають розуміння, що бракує Божої благодаті. Вже від самого початку «чогось» бракує, «чогось» воістину нового. Втручання з Неба доконечне, аби рятувати це святкування, весілля, радість, щастя, любов і надію. Так було в Кані й так буде завжди, коли з’являється любов поміж чоловіком та жінкою. Доконечно необхідною є Любов.

Ця Любов — нове вино — з’являється через послух слову Господа. А чого Господь очікує від подругів, аби могти обдарувати їх небесною благодаттю? Вони мають зробити дві речі: наповнитися водою — своєю любов’ю, тобто просто кохати одне одного, — а також відкритися на Бога. Виражається це конкретно через те, шо вони укладуть сакраментальний шлюбний зв’язок. Свідомо й добровільно віддадуться взаємно одне одному на ціле життя й віддадуться Богові через готовність прийняти потомство, яким їх обдарує сам Бог. Господь Бог «визирне» з Неба, й коли побачить, що вони це роблять згідно з природою зв’язку чоловіка й жінки, то уділить їм свого Духа, Любов, сакраментальну благодать. Діється щось нечуване: зв’язок чоловіка й жінки стає таїнством, тобто видимим знаком уділення невидимої благодаті. Якщо наречені зроблять саме цей видимий знак, згідно зі словом Господа, то їхній зв’язок аж до смерті залишиться таїнством — місцем уділення Божої благодаті. Того, що сталося, уже ніщо не може розірвати, тільки смерть.

Але сакраментальний подружній зв’язок — не магічна подія, а це означає, що ця Любов-благодать перебуватиме з ними і в них настільки, наскільки вони переживатимуть свій зв’язок згідно з тим, що присягали у Церкві. Особливе значення матиме переживання інтимного зв’язку. Від того, як вони «виконуватимуть»  цей видимий знак, що виражає їхню любов і відкритість на Бога, залежатиме, наскільки невидима благодать виповнить їхнє життя.

Перша річ це їхня взаємна любов. Їхній інтимний зв’язок має виражати насамперед любов, волю кохати іншого. Така вже природа цього зближення чоловіка й жінки через дар тіла, що воно є добрим, прекрасним, чудесним, нормальним, екологічним — коли пов’язане з любов’ю. В будь-якому іншому разі — незалежно, чи цю близькість переживають віруючі, чи невіруючі, — вона фальшива. «Жест» дарування свого тіла, своєї мужності або жіночості іншому, за своєю природою мусить бути пов’язаний із любов’ю. Можемо додати, що з такою любов’ю, яка виражається в прилюдній присязі «не залишу тебе аж до смерті». Це також означає, що коли хтось із подружжя використовує іншого насамперед для того, щоби зробити собі приємно, коли ставиться до іншого як до предмету, — тоді, також і перебуваючи у шлюбі, він грішить, бо робить щось незгідне з природою цього зв’язку. Це означає, що він не виконує видимого знаку таїнства подружжя і не отримує сакраментальної благодаті, яка для нього доконечна, аби спасати всі виміри подружнього і сімейного життя.

Друга річ — це відкритість на Бога, яка виражається у готовності прийняти потомство так, як це було приречено у шлюбній присязі. Це конкретний знак відкритості на діяння Бога і запрошення Господа у своє подружжя. Якщо подружжя виключає цю відкритість на Бога, то також «виконує» фальшивий знак, суперечний екології інтимного зв’язку чоловіка і дружини.

Ще можна додати, що кожна дитина має право бути бажаною, а не тільки запланованою. Коли подружжя, плануючи, ставить себе на місце Бога, то існує велика небезпека, що дитина може бути бажаною допіру за якийсь час, а вона має право бути бажаною від моменту зачаття. А це гарантоване, коли подружжя під час кожного інтимного зближення готове прийняти потомство, яким його бажає обдарувати Бог. Не можна Господа Бога виключати з процесу появи на світ нової людської істоти.

Коли подружжя «виконує» фальшивий знак, діючи проти природи стосунків чоловіка і жінки, то все між ними стає тяжким. Коли подружжя переживає свої стосунки згідно з тим, що присягали у Церкві, то разом із труднощами з’являється Божа благодать. Тягар стає легким, а ярмо — солодким.

Певно, варто написати кілька слів по природні методи розпізнавання плідності. Церква допускає їх використання, також і в контексті відкладення зачаття на пізніший час. Тим не менше, фундаментально важливим є те, щоб і ці подружжя, які після молитви, діалогу між собою та Богом дійшли висновку, що з серйозних причин повинні відкласти зачаття наступної дитини на пізніший час, — щоб також і вони мали намір прийняти потомство. Визнання Бога головним Подателем життя є обов’язковим і вирішальним для плідності таїнства подружжя.

 

У зв’язку з цим — кілька питань для роздумів:

Чи не є так, що багато з наших католицьких подружжів зазнають труднощів і навіть розпадаються через те, що хоч уклали сакраментальний подружній зв’язок, та не користуються сакраментальною благодаттю? Хіба не діється так тому, що вони переживають свої стосунки, зокрема інтимні, незгідно з природою, тобто незгідно з тим, що присягали перед Богом та людьми?

Чи не є помилкою присвячувати стільки часу й уваги переконуванню їх у дієвості методів розпізнавання плідності, коли так багато слухачів мають контрацептивну ментальність і дуже слабку віру? Якщо курс викладається в дусі планування потомства, то чи не буде так, що більшість слухачів сягне по контрацептивні засоби замість використовувати методи розпізнавання плідності?

Чи з демографією в Україні і щастям багатьох подружжів не було би значно краще, якби під час курсів підготовки до шлюбу набагато більше говорилося про красу материнства і батьківства, про довіру до Бога, про сакраментальну благодать, якою Бог хоче їх обдаровувати, аби вони могли переможно і щасливо прожити своє життя?

 

Читайте продовження роздумів єпископа

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: