«Можна пити каву і бути зануреним у Бозі»

Про те, як можна тривати «у присінках неба» в хаті у краваті і в чоботі на городі — з о.Радославом Рафалом MSF розмовляє Мартін Якімович.

— «Завжди моліться» — пропонує святий Павло. А це взагалі можливе?

— Сучасна розчарована людина зазвичай так запитує. І якщо планує собі розклад дня, то перше, від чого відмовляється, це молитва. Замикається у просторі самого «отченашу». «Відбув? Так. І в порядку. Чого ще треба?»

Неустанна молитва, однак, можлива. Чому? Бо так написано у слові Божому, а конкретний до болю Павло у метафори не грався. Ми знаємо чимало прикладів такого радикального життя. Святий Антоній Пустельник на Літургії почув: «Якщо хочеш бути досконалим, іди і продай усе». І він пішов за цим словом. Залишив тільки фінансове забезпечення для своєї сестри. Але на наступній Службі Божій почув: «Усе — то все», і роздав навіть те. Коли св.Франциск писав Устав, почув від співбратів: «Так жити неможливо». Він відповів: «Я тільки переписав Євангеліє».

— Ось тільки ні Антоній, ні Франциск не працювали як Іван Іванович на своїй роботі… А йому як тривати у присутності Божій?

— Він у ній уже триває, тільки не усвідомлює цього. Завдяки Ісусові та Його жертві ми маємо повний доступ до неба. «Небо відкрите, пекло закрите» — співаємо у церкві. Від часів занурення у води хрещення ми — нове створіння, тобто у духовному просторі набули величезної цінності дітей Божих, які мають невпинний доступ до Отця і перебувають із Ним постійно «онлайн».

— То чому інколи кажуть, що під час прославлення над нами небо розкривається?

— Скажу чесно: я таких гасел боюся. Ми їх поширюємо, часто не замислюючись. Вони мені трохи гнозою пахнуть. Гноза це таємниче знання, доступне лише нечисленним адептам, які отримують її через втаємничення. Воно для вибраних. А перебування у Божій присутності є для всіх…

— Ми часто ділимо світ на sacrum і profanum. «Це від Духа, а те ні». А як щодо звичайного пиття кави?

— Можна пити каву і бути повністю зануреним у Божу присутність (сміється). Ісус освятив своєю присутністю все, відібрав у демона територію, яку той собі привласнив. Якщо триватимеш у Божій присутності, то, входячи до кав’ярні, можеш перемінити людей чи освятити атмосферу зали. Навіть без слів. Перше чудо Ісус учинив на весіллі. Євангеліста Матея покликав на його робочому місці: взяв його просто з митниці. Ісус входив у «profanum», аби освятити його своєю присутністю.

— А як входять у Його присутність?

— Навернення, метаноя, це зміна мислення. Отож мусиш спинитися, втихомиритися і усвідомити (незалежно від того, чи ти у храмі, чи в супермаркеті, чи в автобусі), хто ти такий і що успадкував завдяки Христу. Цілу свою істоту скерувати на те, що в цей момент діється у духовному світі.

— А що там діється?

— Ми — тіло, головою якого є Ісус. А що Він робить у цю мить? У Посланні до Євреїв читаємо, що Він стоїть перед Отцем і заступається за нами. Якби ми мали «світлі очі серця», бачили б це безперервно. Своїми молитвами ми не змушуємо небо відкритися, а приводимо його на землю. Це правильний напрямок. Згори додолу.

— А можна цього навчитися? Я Вас бачив, коли Ви молилися, з міццю вимовляючи над людьми слова пізнання. За чаєм!

— Кілька років тому мене сильно зачепили слова св.Павла: «оновлюйте своє мислення». Я стараюся доводити до власної свідомості, так часто як тільки зможу, хто я є в Ісусі. Твердо ступати по землі, з головою, зануреною в небі. Це як у шлюбі: ти кохаєш свою дружину, що не означає, ніби думаєш про неї безперервно. Але якби тебе спитати в будь-яку мить дня, чи ти її кохаєш, то ти б знав, що відповісти. Це в тобі «працювало» довгі роки: під час заручин, у роки шлюбу. Подібно і з Богом. Що більше з Ним перебуваєш, то краще Його знаєш і прочитуєш Його думки. Отці Пустині не пурхали попід стелею. То були звичайні, конкретні, прості мужики, які говорили про свій молитовний досвід «по-хлопськи». Питали: «Що зробити, аби невпинно тривати при серці Бога?» — і відповідали: «Величезною допомогою є повторювання Його слова». Тому вони вивчали напам’ять і повторювали до безкінечності якесь речення з Євангелія.

Даміан Стайн на реколекціях сказав пречудову річ: «Коли бачиш знаки і чуда — помічаєш руку Бога, але коли молишся — бачиш Його обличчя». Не вийде побачити діяння Божого, доки не поглянеш Йому в обличчя.

Отець Франциск Бляхніцький пропонував щонайменше 15 хвилин щодення перебувати у «наметі зустрічі». Тривання перед Ісусом — це ключ до успіху. О, я вже чую ці страхи: це ж таке нудне, неефективне, тяжке…

— Ми сьогодні швидко живемо і швидко помираємо. А Ви розповідали про Ісусову молитву, яку духовні вчителі веліли адептам, як «добридень», повторювати — от дрібничка — чотири тисячі разів на день…

— Не зупиняймося на тих чотирьох тисячах, на формі. Ясно, що форма потрібна. Особливо на початку, коли треба все опанувати, ввести в рамки, аби нам ця молитва не розвалилася, аби навчитися того, як приступати до Божого трону. Коли йдеш до президента — то не у спортивному костюмі і не в шльопанцях. Форма допомагає, але — увага! — вона нас не спасе! Нас спасе тривання у присутності Того, хто є Богом речей неможливих. Якщо треба, то Він розтягне у твоєму житті час. Я це кілька разів пізнав.

— Коли я розповідав знайомому про молитву «Господи Ісусе Христе, Сину Бога Живого, помилуй мене, грішного», він здивувався: «Навіщо повторювати, якщо Він уже помилував? Дві тисячі років тому!»

— Повертаємося до відправної точки: об’єктивно — так. Це звершилося на хресті. Але тепер я мушу переконати у цьому кожну мою думку і клітинку мого тіла. Коли Ісая став обличчям в обличчя перед славою Божою — впав на землю і волав: «Я людина з нечистими устами!» Коли ми входимо у Божу присутність, водночас усвідомлюємо, що ми — «тонкі, як бутерброд для гостя», що ми пил. І тоді падаємо навколішки, взиваючи: «Помилуй мене!» Хто на землі вклякає, той у небі стоїть… Колись одного святого запитали: «Чому ти такий усміхнений?» Він відповів: «Бо цілу ніч плакав над своїми гріхами». Ти бачив фільм «Острів»? Це про мене. Я насправді маю над чим плакати і за що покутувати. Я відпливаю на свій острів і волаю: «Помилуй мене, не відбирай у мене Твого Святого Духа».

— «Досі ви нічого не просили в Моє ім’я. Просіть, і отримаєте» — навчав Ісус. Що це означає?

— Це могутня тема, про яку ми дуже небагато говоримо. Ми маємо право просити авторитетом Ісуса. Отець Башобора колись мені сказав: «Радек, зрештою, ти як священик весь час ходиш в авторитеті імені Ісуса!» На підставі свячень я не молюсь, аби на ім’я «Радослав» зігнулося кожне коліно. Вся літургія, яка є серцем Церкви, нагадує нам, що все діється «через Христа, з Христом і в Христі». Що має зробити Іван Іванович, коли починає хворіти його дитина або в його домі починається сварка? Стати в авторитеті імені Ісуса і нагадати собі, що він бореться не проти тіла, але проти сил і властей, а сварка насправді не є проявом Божого царства…

— Це ти маєш перемінювати атмосферу твого середовища, а не навпаки. Приклад?

— Приходиш на роботу і бачиш, що всі когось обговорюють. Не йдеться про те, щоб демонстративно витягнути розарій і бундючно сісти осторонь. Але можеш почати молитися в серці, прославляти Ісуса. А яка є найвища форма прославлення? Біблія про це говорить чітко, згадуючи віру Авраама. Найвищою формою прослави є віра. Сліпа. Віра не є знанням. Вірячи Богові «на слово», віддаєш Йому прославу найвищою мірою…

— Йоан Ліствичник, святий Сходу, писав: «Удар свого противника ім’ям Ісуса; не зустрінеш бо рівної цьому зброї». Це насправді діє? Я запитую багаторічного екзорциста…

— Звісно. Ім’я Ісус, каже Катехизм, є присутністю. Коли вимовляєш це Ім’я понад усяке ім’я, пекло тремтить. Чому? Бо в Ісусовій молитві ти вимовляєш слова, на яких стоїть цілий світ: «Ісус є Господь, Син Божий», а тим самим нагадуєш злому духові його місце. Молячись у супермаркеті чи в автобусі, стягуєш туди Божу присутність. Не мусиш навіть нічого говорити, кричати… Ісус, промовляючи в тобі, торкається інших. Отож не треба мати жодних містичних «відльотів». Повторюєш ім’я Ісуса, і це має принести плід.

Gość Niedzielny, переклад: CREDO