Коли спільнота стає сектою?

Визначення «секти» часто у певних сферах стосується спільнот самої Католицької Церкви, — каже о.Павел Адамік ОР, директор вроцлавського Домініканського осередку інформації про нові релігійні рухи та секти.

Сьогодні, 8 березня, в Поршевіцах (Польща) завершується зібрання керівників душпастирств. За цієї нагоди о.Павел Адамік виступив із рефератом на тему «Коли спільнота стає сектою».

— Я запропонував таку зустріч, спостерігши, що визначення «секта», яким ми користуємося в наших Центрах, часто (у певних сферах) описує явища, які з’являються у спільнотах Церкви. Також і практика чергувань та зустрічей з людьми показує, що це нас стосується, — каже о.Павел.

Домініканець вказав на ознаки та процеси, поява яких у католицьких спільнотах має викликати занепокоєність.

Отець Адамік розпочав виступ із характеристики сект: вони мають тотальний характер. Лідери групи приписують собі абсолютний авторитет і право втручатися в усі галузі життя своїх членів, навіть у найбільш інтимні. Нових членів приводять, вдаючись до найрізноманітніших підступів і брехні, затаюючи важливі моменти щодо діяльності групи, її цілі та доктрину. Роблять своїх членів залежними психічно та економічно, за допомогою технік (психо)маніпулації, справляють шкідливий вплив на психічний розвиток адепта і його суспільні зв’язки.

Що може сприяти перетворенню спільноти у лоні Церкви на секту?

Це насамперед її замкнутий характер (зустрічі для втаємничених, закриті інтернет-форуми тощо), поступове втаємничення у діяльність та ідеї спільноти, закритість від співпраці й навіть особистих контактів з іншими групами чи душпастирями. Така група прагне до повної включеності члена у її діяльність, прагне мати вплив навіть на його сімейні стосунки.

Неспокій, сказав доповідач, має викликати враження винятковості такої спільноти, всілякі заявки, що вона становить найкращий, надійний, якщо не єдиний, засіб для спасіння. Образ світу і моральності стає чорно-білим. Вимагається радикальний послух лідеру групи, немає відкритості на діалог. Стимуляція почуття провини і страху ускладнює можливість покинути таку спільноту, а якщо це станеться, то людина поза спільнотою стикається з припиненням стосунків та остракізмом.